Коктейль, або У полоні пристрасті
У психології існує ідея, що розум поділений на частини, які часом входять у конфлікт між собою. Які є залежності між цими частинами? Платон уявляв собі, що розум, який контролює емоції, є наче візник колісниці, що панує над кіньми. Більшість філософів – людей раціональних і логічно мислячих – саме так бачать людський інтелект. Проблема в тому, що небагато осіб функціонує в такий спосіб.
Іншої думки був Девід Г’юм (Юм) – і саме він, як на мене, мав рацію. Казав, що розум є лише невільником пристрастей. Не може претендувати на котрусь іншу функцію, мусить служити пристрастям і слухатися їх.
Якийсь час тому я зготував чотирирічній доньці Франчесці смачний фруктовий коктейль. Я також мав на нього охоту, отже, спитав, чи можу напитися з її склянки.
– Ні, бо ти можеш заразитися моїми вірусами – сказала вона.
Ми з нею щодня ділимося їжею, трапляється, що Франческа майже виймає мені з рота тістечко чи шоколадку – аж тут враз в її чотирирічній голівці народився задум, що оскільки вона не хоче поділитися з татом смаколиком, то мусить швидко вигадати привід, щоби йому його не дати.
З часом цей механізм діє щораз краще. Ми не зважуємо арґументи. Якщо хочемо в щось вірити, ставимо лише питання: "Чи можу я в це повірити?" – і даємо собі дозвіл це зробити. Якщо натомість не хочемо в щось вірити, питаємо: "Чи мушу я в це вірити?". Може, знайдемо хоч один привід, щоби не мусити. А якщо його знайдемо, то не мусимо довше розмірковувати. Ми маємо арґумент.
Проведено таке дослідження: до лабораторії приходять студенти і їм дають прочитати статтю, опубліковану в науковому часописі, яка виявляє зв'язок між споживанням кофеїну і новотворами молочної залози. Потім студентам ставлять питання, чи викладені у цій статті дослідження були ретельні і вірогідні.
Хто знайшов у них найбільше ґанджів? Ті, хто п'є каву? Всі? А може тільки жінки? Чи тільки чоловіки? Так от, найбільше застережень мали студентки – аматорки кави: критикували і методологію вибірки, і методи виміру та аналізу даних. Відчайдушно намагалися обґрунтувати свої переконання. Решта піддослідних оцінили ці дослідження набагато прихильніше.
У кожних політичних дебатах, у кожній моральній суперечці ми можемо поставити собі питання: "Чи можу я в це вірити?" або "Чи я мушу в те вірити?". Половина людей поставить собі перше, а половина – друге питання. Тому переконання науковими арґументами осіб, які інтуїтивно ставлять собі одне з цих питань, неможливе. Спершу з'являються інтуїції, а стратегічне міркування – лише потім. Це перший принцип психології моралі.
Що нам дала еволюція
Другий принцип звучить так: моральність – це щось більше, ніж тільки кривда та справедливість. Навчаючись, я читав дуже багато антропологічних текстів, вивчав також еволюцію. З одного боку, здавалося мені, що моральність – універсальна, бо являє результат еволюції, з другого – культури дуже відрізняються з погляду моральних систем. Як це погодити?
На підставі наукових досліджень я дійшов висновку, що моральність має щонайменше шість фундаментів, спільних для різних культур і суспільств у всьому світі. Це турбота, справедливість, свобода, лояльність, авторитет і святість. Ці фундаменти моральності є чимось, що дала нам еволюція.
Проте суспільства та групи будують на цих фундаментах власні моральні матриці. Розгляньмо приклад турботи. Що значить, що ми є ссавцями? Ми живородні, отже, мозок самиці (жінки) біологічно пристосований для догляду потомства. У більшості видів розум самця до цього не готовий. Тим часом чоловіки, хоч не дорівнюють у співчутті та піклуванні жінкам, також пристосовані до опіки над дітьми і можуть бути чудовими батьками.
Саме на це покликається лівиця, зосереджуючись на піклуванні, стражданні, співчутті, жертвах. Під час акції «Окупуй Волл-Стріт» у Нью-Йорку три роки тому я бачив гасло: "Співчуття є нашою новою валютою". Цей рух творять люди крайніх поглядів, які не терплять капіталістів, тому їхнє послання звучить: позбудьмося грошей, нашою валютою хай буде співчуття, безкоштовна емпатія. Таких девізів ми не побачимо на мітингах правих, бо правиця небагато говорить про співчуття.
Роль убивці на прапорі
А справедливість? Більшість людей мають її за пріоритет, але справедливість можна розуміти по-різному. Можна як рівність або пропорціональність. Ніхто не повинен забирати того, що належить мені. По лівому боці справедливість не сприймають як пропорціональність, але як рівність. Прихильники Демократичної партії в США мають претензії, що 1% суспільства посідає аж 43% багатства. Але якщо ті багатіші працюють важче, то чому не мали би посідати більше?
По правому боці маємо гасла «Чайної партії» [Tea Party]: "Поширюйте мою етику праці, але не роздавайте моїх грошей". Не караймо успішних людей і не нагороджуймо невдах, бо таким чином ми сприяємо поразці та лінощам. У Великій Британії спостерігаємо подібний тренд: "Відібрати соціальну допомогу в тих, хто не хоче працювати". Завдяки таким гаслам Девід Кемерон дійшов влади, так дійшли влади консерватори.
Всі суспільства цінують свободу. Нещодавно я усвідомив, що на прапорі мого штату, Вірджинії, видніє постать убивці. Навіщо хтось мав би прославляти вбивство? Так от, той прапор походить з XVIII століття, з періоду колонізації, коли при владі були англійці. Ватажки американської революції, які заснували Новий Світ, покликалися на вбивство Юлія Цезаря, скоєне в ім'я ідеї Sic semper tyrannis («Ось що завжди чекає тиранів»). Тобто, ми покінчуємо з тиранією, але спершу мусимо об'єднатися з іншими – лише тоді ми можемо позбутися тирана.
Одним із символів руху «Окупуй Волл-Стріт» був стиснутий кулак з написом "99%", нависаючий над постаттю, яка уособлює той 1%, якого бракує. Послання звучить: якщо ми об'єднаємося, то будемо здатні роздавити цю багату меншість, позбутися багатіїв. Бо, згідно з лівицею, поневолювачами, проти яких треба боротися, є багатії та їхні корпорації.
Згідно з правицею, символом утиску є уряд. Це він є поневолювач, якого треба позбутися.
Обидві сторони цінують свободу, але розуміють її цілком відмінно.
Спорт як війна
Наступним трьом фундаментам – тим, які служать перш за все об'єднанню груп, – лівиця присвячує небагато уваги; це радше пріоритети правиці.
Першим є лояльність – в опозиції до зради. Виразні відкликання до цього фундаменту відшукуємо в спорті. Ми від природи войовничі, і спорт є для нас замінником війни – дозволяє об'єднуватися і виявляти лояльність щодо власної команди. Це етос, але тільки для правиці – по лівому боці явище це не буде аж таке видиме. Порівняймо дві ситуації: віче «Чайної партії», прапори, всі мають на устах патріотизм, а права журналістка звинувачує лівицю в зраді країни; і мітинг анархістів: немає богів, немає держави, немає панів, дрючити військо, наші підрозділи за кордоном – це зло. Очевидно, це є крайні гасла, але подібний спосіб мислення ми знаходимо у відомій пісні Джона Леннона "Imagine": уяви собі, що нема країн, нема нічого, за що можна вбивати чи вмирати, нема релігії, уяви собі, що всі живуть в мирі.
П'ятий фундамент – це авторитет в опозиції до бунту. Ми підлягаємо начальникам і любимо організовуватися ієрархічно. Віддаємо шану іншим людям, подібно до того, як шимпанзе виявляють покірливість сильнішим індивідам. Ось приклад – гасло, написане над входом до консервативного храму методистів: "Тут править Бог, отже, закрийсь і читай Біблію".
В Польщі найважнішою є святість
Нарешті святість проти деморалізації. Це протиставлення, присутнє в кожній релігії – у католицизмі, у юдаїзмі і в ісламі. Це від нього походять всілякі паралелі з чистотою: ми мусимо помитися, підготувати тіло, перш ніж наблизимося до Бога. Тіло вважається у багатьох релігіях за святиню і так має трактуватися. Також у католицькій риториці чистоті надано дуже велику вагу.
Очевидною провокацією щодо цієї риторики була, наприклад, поява Мадонни, секс-символа 1980-1990 років. З одного боку, прийняла символічне католицьке ім'я як естрадний псевдонім, а з другого – відкинула католицький етос чистоти та моральності. Її послання звучало як популярне гасло, наклеюване на бампери автомобілів: "Може твоє тіло є святинею, але моє є місцем для забав". Інакше кажучи, чому ви, консерватори, так дуже переймаєтеся тілом? Чому тіло не може служити задоволенню?
Активісти з «Окупуй Волл-Стріт» кричали: "Нема нічого святого!", бо це частина ідеології лівиці. На мітингу консерваторів чогось такого неможливо уявити.
Але що знаменне, люди з лівими поглядами, хоч відкидають консервативні святощі, мають власні цінності, які визнають майже за святе: співчуття і турботу (особливо щодо жертв), некривдження тварин, незаподіяння емоційної кривди.
Підсумовуючи: лівиця найбільше цінить піклування, справедливість і свободу, а правиця спирається однаково на цих трьох фундаментах, як і на авторитеті, лояльності та святості.
Здається, в Польщі саме святість є фундаментом, який найбільш розрізнює лівицю з правицею. Я чую це від багатьох осіб, з якими розмовляю. Багато відмінностей виникає тут саме зі ставлення до релігії, до Церкви, до прав гомосексуалістів. Суспільні поділи в Польщі виникають у значній мірі з того, що для багатьох осіб важлива є святість і повага для тіла.
У польській політиці національний табір цінує Бога, честь, Вітчизну, родину та традицію. Ті самі святі цінності в Америці визнані консерваторами (плюс, очевидно, демонстровані на кожному кроці патріотичні почуття, бо і в одній, і в другій країні праві партії вважають себе дуже патріотичними).
Джерело маніхейського мислення
Розвиток людства від мисливсько-збирацької спільноти до будови цивілізації пов'язаний із релігією, з володінням чимсь святим: богом, святим деревом, святою книгою. Зробімо щось святим і зосередьмося навколо нього, щоб об'єднатися. З фізики в середній школі пам'ятаю принцип, що, коли ми рухаємо металевим дротом у магнетичному полі, створюється електрика. У соціології говорять про суспільну електрику, яку виробляють ритуали. Це не мусить бути релігія. Може це бути прапор, визнаний святим, і люди, зібрані навколо нього.
Проблема в тому, що коли ми вважаємо щось святим, і виникає та суспільна електрика, створюються ті ж полюси: наша сторона є цілком добра, супротивники – без решти погані. У маніхействі, релігії, що висуває на перший план боротьбу між добром і злом, завжди треба було бути по якійсь стороні. Ти є на боці добра чи на боці зла? Такий вид мислення зветься маніхейським мисленням. Народжується воно саме тоді, коли ненавидимо супротивників, коли їх демонізуємо. Вибери якогось політичного лідера, якого не любиш, а в інтернеті напевно знайдеш його зображення як диявола або демона.
Думаю, всі історичні процеси, які підсилюють таке племінне мислення, активізують психологічні механізми, сприятливі для щораз глибших поділів.
Чи він теж любить Вітчизну?
Що можна з тим зробити? Найважливіші є системні зміни. Потрібно провести реформи, які збільшать довіру до уряду. Проте не може цього зробити жодна з партій, бо політичні партії завжди впроваджують зміни, що виникають з їхньої ідеології. Потрібно схилити партії до визнання, що ситуація критична, що країна в небезпеці, і створити гурт неполітизованих експертів, які підготують пакет реформ, потрібний для збільшення довіри.
Мудрим рішенням – в кожній країні – було би також охоплення антикорупційним контролем всіх лідерів, перевірка, чи не одержують вони винагород, наприклад, від бізнесу.
Надзвичайно важливим є також пошанування права, повага для системи правосуддя, судової системи. Звичайно, комуністична спадщина це утруднює, бо за часів комунізму ніхто не довіряв ані судам, ані праву.
А ще політики повинні бачити один в одному супротивників, а не ворогів.
Мабуть, станеться так лише тоді, коли керівниками в цій країні стануть ті, котрі нині ще є студентами. Але вже тепер потрібно доводити до свідомості людей, що така ситуація критична для країни. Потрібно про це говорити відверто вже у школах. Щоби підправити демократію, варто було би також розповідати в школах про багату, шляхетну традицію обох способів мислення: консерватизму і лібералізму.
Найгірша хвороба розуму
"Якщо хочеш, щоби правда стала перед тобою в усій ясності, ніколи не будь «за» або «проти». Боротьба між «за» і «проти» є найгіршою хворобою розуму" - сказав Цзянджі Сенцань, буддистський вчитель VII століття. Тобто, якщо ти відчайдушно анґажуєшся в ідеологію, то не вмітимеш думати критично. Ти думатимеш у маніхейський спосіб, ти не розумітимеш мотивів і слів іншої сторони.
Психологія моралі може допомогти у запровадженні кількох важливих змін, які дозволять уникнути такої ситуації. Передусім ввічливість. Ні, ти не мусиш на все погоджуватися. Не погоджуйся, але водночас поважай і цінуй щирість та добропорядність іншої сторони. Не демонізуй інших, бо саме таке мислення нищить нашу демократію.
Найкращим способом, щоби зрозуміти іншу сторону, є стосунки. Арґументи, навіть найлогічніші, рідко спричиняють зміну нашої думки. Інша річ, якщо ми маємо приятеля або когось із родини, хто думає інакше, особливо коли цю особу ми любимо або кохаємо. Якщо, отже, ти вмітимеш дбати про позитивні емоції, позитивні інтуїції, дружити з людьми інших політичних поглядів, ти почнеш помічати в них щось добре.
І якогось дня ти усвідомиш собі, що вже не сваришся запекло. І що доходить до тебе думка: а може вони мають трохи істини?
***
Цей текст є скороченою версією лекції, яку Джонатан Гейдт виголосив у Школі Вищої Суспільної Психології у рамках проекту Зона Псіхеї SWPS
Джонатан Гейдт – нар. 1963 року, психолог, професор Університету штату Вірджинія та Нью-Йоркського університету. Його книжку "Правий розум" "Sunday Times" назвала "найпровокаційнішою книжкою 2012 року".
Jonathan Haidt
Anioły i demony czyli młot na demokrację
Gazeta Wyborcza 29.11.2014
Зреферував А.К.