5 грудня 1994 року в Будапешті уклали угоду між Україною, США, Росією та Великою Британією – "Меморандум про ґарантії ядерної безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї" (див. «Додаток»). Текст "Будапештського меморандуму" підписали президент України Леонід Кучма, президент Росії Борис Єльцин, президент США Вільям Клінтон, прем’єр-міністр Об’єднаного Королівства Великої Британії та Північної Ірландії Джон Мейджор.
Ракета "Сатана" (Музей ракетних військ стратегічного призначення, Кіровоградська обл.)
Отримавши 1991 року незалежність, Україна успадкувала від колишнього СРСР колоніальні території (Крим, Донбас) та третій за потужністю в тодішньому світі ядерний арсенал.
За різними оцінками, наприкінці того року на території України були дислоковані 176 міжконтинентальних балістичних ракет (МБР):
- 130 рідкопаливних СС-19 з 6 ядерними боєголовками;
- 46 твердопаливних СС-24 ("Сатана") виробництва дніпропетровського "Южмашу" (з 10 ядерними боєголовками).
Цими ракетами опікувалася 43-я ракетна армія зі штабом у Вінниці. Вони були встановлені у 176 шахтних пускових установках (ШПУ) на теренах Вінницької, Хмельницької, Кіровоградської та Миколаївської областей.
13-та (Прилуки) та 106-та (Узин) важкі бомбардувальні авіадивізії мали 43 стратегічні бомбардувальники, озброєні 1068 крилатими ракетами з ядерними зарядами.
В Україні містилися 3-4 тисячі тактичних ядерних зарядів. Загалом, за максимальними оцінками, в Україні було до 6 тисяч ядерних зарядів. На той час США мали 22 тисячі боєголовок, в Росії залишалося понад 30 тисяч. Ядерні арсенали Великобританії, Франції та Китаю налічували менше, ніж по одній тисячі боєголовок.
Наявність ядерної зброї в Україні турбувала провідні держави світу, які панічно боялися появи нового потужного члена "атомного клубу". Уряди США та Росії докладали всіх зусиль, щоби якнайскоріше провести ядерне роззброєння України.
Вже 1991 року з України стали вивозити до Росії тактичну ядерну зброю. Коли військові з’єднання колишнього СРСР стали переходити під контроль України, президент Леонід Кравчук намагався призупинити цей "експорт", щоби принаймні отримати за нього якусь компенсацію. 12 березня 1992 року Л.Кравчук оголосив про припинення вивезення до Росії тактичної ядерної зброї. «Через політичну нестабільність, що склалася, та плутанину ми не можемо бути впевнені в тому, що ракети, які вивозяться нами, знищуються, а не потрапляють до недобрих рук. Україна вважає потужність заводу зі знищення ядерних арсеналів, розташованого у Росії, недостатньою. Тому вона має право мати аналогічне підприємство на своїй території. Воно може взяти на себе також і переробку відходів від атомних електростанцій республіки», – пояснював він цей крок ¹.
2 липня 1993 року Верховна Рада України ухвалила «Основні напрями зовнішньої політики України», у яких, зокрема, стверджувалося: "Ставши через історичні обставини власником ядерної зброї, успадкованої від колишнього СРСР, Україна ніколи не санкціонує її застосування". На той час Україна все одно не могла її застосувати, бо всі засоби керувння ядерною зброєю залишалися в Росії.
Уряд США змусив нас 23 травня 1992 року підписати Лісабонський протокол, згідно з яким: "Республіка Білорусь, Республіка Казахстан і Україна приєднуються в можливо найкоротший термін до Договору про нерозповсюдженні ядерної зброї від 1 червня 1968 року як держави-учасники, що не володіють ядерною зброєю, і негайно приймають усі необхідні дії з цією метою в відповідності з їхньою конституційною практикою".
Україні вдалося виторгувати до цього протоколу застереження: "після отримання гарантій безпеки Україні від президентів США та Росії". Лісабонський протокол мав набути чинність для України 5 грудня 1994 року.
Тому саме цього дня був підписаний у Будапешті "Меморандум про ґарантії ядерної безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї".
Нині Міністерство закордонних справ України вважає: "Істотним недоліком Будапештського меморандуму є те, що він не передбачає чіткого механізму реалізації його положень, адекватної і потужної відповіді на ймовірні загрози, що робить цей документ, по суті, символічною декларацією. Адже в ньому йдеться лише про проведення консультацій у разі виникнення загрози незалежності та суверенітету України, її існуючих кордонів тощо, без конкретизації подальших дій" ².
Як зауважив у "Дзеркалі тижня" Олег Бєлоколос: "Повертаючись до Будапештського меморандуму, слід додати, що питання виникають навіть у площині перекладу (і, відповідно,тлумачення) його тексту. Зокрема, англомовний термін "security assurances" перекладено в українському тексті як "ґарантії безпеки", що, швидше, може означати "запевнення щодо безпеки". Вочевидь, його сторони мали на увазі саме запевнення політичного характеру".
Звичайно, тодішньому політичному проводу України треба було вимагати від США, Росії та Великої Британії не меморандуму, а повноцінної угоди про ґарантії суверенітету та територіальної цілісності, яка була би ратифікована всіма державами-учасницями. Можливо, це могло би стримати агресію Москви.
Крім того, Україна мала отримати повноцінну компенсацію за ядерну зброю, якої вона позбувалася. Адже до Росії вивезли 67-85 тон збройового плутонію та 80-102 тон високозбагаченого урану-235 (ВЗУ). На думку тодішнього міністра охорони довкілля та ядерної безпеки Юрія Костенка, "передаючи 80-102 тон ВЗУ та 67-85 тон плутонію, Україна віддавала Росії матеріальних цінностей на астрономічну суму: 8-10 млрд. дол. за ВЗУ та 33,5-42,5 млрд. дол. за плутоній (це при мінімальній оцінці вартості його виробництва – 500 млн. дол. за 1 тону). Тобто, загалом це цінності загальною вартістю 41,4-52,5 млрд. доларів!".
Натомість Україна віддала свою ядерну зброю за безцінь, не отримавши навіть 2-3% згаданої суми. До 2 червня 1996 року до Росії вивезли всю ядерну зброю. До 2001 року, за технічної допомоги США, знищено всі ШПУ та МБР. Залишки однієї з пускових шахт зберегають у Музеї ракетних військ стратегічного призначення, що біля селища Побузьке Кіровоградської області.
Музеєфікована шахтно-пускова установка (ШПУ)
Демонтували й більшість стратегічних бомбардувальників. Лише 1999 року вдалося обміняти 8 літаків Ту-160 та 3 літаки Ту-95МС за тодішній газовий борг Росії.
ПРИМІТКИ
¹ Цикора С. Президент Кравчук припинив вивіз тактичної ядерної зброї з України // Звістки. – 1992. – 14 березня.
² Ядерне роззброєння України // Міністерство закордонних справ України
ДОДАТОК
МЕМОРАНДУМ
про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї
Дата підписання: 05.12.1994
Дата набуття чинності: 05.12.1994
Україна, Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки,
вітаючи приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як держави, що не володіє ядерною зброєю,
беручи до уваги зобов'язання України ліквідувати всю ядерну зброю, що знаходиться на її території, у визначений період часу,
відзначаючи зміни ситуації в галузі безпеки в усьому світі, включаючи закінчення холодної війни, що створили умови для глибоких скорочень ядерних сил,
підтверджують таке:
1. Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов'язання згідно з принципами Заключного акта НБСЄ поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
2. Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.
3. Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов'язання згідно з принципами Заключного акта НБСЄ утримуватись від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, і таким чином отримати будь-які переваги.
4. Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов'язання домагатися негайних дій з боку Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй з метою надання допомоги Україні як державі-учасниці Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, що не володіє ядерною зброєю, в разі, якщо Україна стане жертвою акту агресії або об'єктом погрози агресією з використанням ядерної зброї.
5. Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують щодо України їх зобов'язання не застосовувати ядерну зброю проти будь-якої держави-учасниці Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, що не володіє ядерною зброєю, крім випадку нападу на них самих, їхні території чи їхні підопічні території, їхні збройні сили або на їхніх союзників з боку такої держави спільно або в союзі з державою, яка володіє ядерною зброєю.
6. Україна, Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки будуть проводити консультації у випадку виникнення ситуації, внаслідок якої постає питання стосовно цих зобов'язань.
Цей меморандум набуває чинності з моменту підписання.
Підписано у чотирьох рівно автентичних примірниках українською, англійською та російською мовами.
За Україну
Л.Кучма
За Російську Федерацію
Б.Єльцин
За Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії
Дж. Мейджор
За Сполучені Штати Америки
У.Клінтон
Будапешт, 5 грудня 1994 року.
Публікації документа:
Зібрання чинних міжнародних договорів України — 2004 р., №4, / Книга 2 /, стор. 603, стаття 1034
Офіційний вісник України від 02.03.2007 — 2007 р., №13, стор. 123, стаття 507, код акту 38832/2007
Голос України, 01.03.2014 — №39, спецвипуск
05.12.2014