75 років тому у щойно приєднаних до СРСР Галичині та Волині провели адміністративну реформу. 4 грудня 1939 року Президія Верховної Ради СРСР видала указ про ліквідацію колишніх польських воєводств і утворення "Волинської, Дрогобичської, Львівської, Ровенської, Станіславської, Тарнопольської областей у складі Української РСР".
Радянська мапа 1940 року
Коли Поляки захопили Галичину, вони ліквідували австрійське Королівство Галичини та Володимирії й розділили його територію на чотири воєводства: Львівське, Тернопільське, Станиславівське та Краківське. До Львівського воєводства були приєднані повіти Західної Ґаліції з перевагою польської людності: Ряшів (94% Поляків), Бжозув (82%), Преворськ (96%), Ланьцут (94%), Кольбушова (94%), Ніско (94%), Тарнобжеґ (92%). Таким чином польський уряд досягнув статистичної переваги "польської народності" у Львівському воєводстві.
Польські воєводства та повіти на території Західної України до 1939 року
Як засвідчив польський перепис населення 1921 року, у Львівському воєводстві мешкало тоді 2718 тис. осіб. З них 56,6% Поляків, 35,9% Русинів (Українців), 7,0% Жидів, 0,5% Німців. За конфесійною приналежністю було: 46,5% римо-католиків, 41,4% греко-католиків, 11,5% юдеїв.
Етнічний склад Львівського воєводства II Речі Посполитої
Коли у вересні 1939 року більшовицькі війська зайняли Західну Україну, деякий час зберігався старий адміністративний поділ, тільки воєводства стали називати областями. Їх було чотири: Львівська, Станиславівська, Тернопільська та Луцька.
26 жовтня 1939 року Українські Народні Збори у Львові ухвалили Декларації про державну владу в Західній Україні та про входження Західної України до складу УРСР. 1 листопада у Москві відкрилася позачергова 5 сесія Верховної Ради СРСР, яка ухвалила Закон “Про включення Західної України до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік із з’єднанням її з Українською Радянською Соціалістичною Республікою”. А 15 листопада позачергова третя сесія Верховної Ради УРСР ухвалила закон “Про прийняття Західної України до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки”.
Як писала історик Тетяна Гуменюк, "рішеннями ЦК КП(б)У на керівні посади у партійні, комсомольські, профспілкові та державні органи скеровано у 1939 р. – 3074 та протягом 1940 р. – 3845 осіб. Органи НКВС комплектувалися здебільшого в Росії, звідки у листопаді 1939 р. у регіон прибуло 400 осіб начальницького складу. Втім, надіслані кадри нерідко виявлялися малокомпетентними і мали низьку освіту. Політичне й організаційне керівництво виборними органами влади здійснювали новоутворені партійні комітети єдино дозволеної Комуністичної партії. Саме вони очолили уніфікацію політичного, економічного і духовного життя в регіоні за радянським зразком" ¹.
З метою такої уніфікації 27 листопада 1939 року Політбюро ЦК КП(б)У обговорило питання про утворення Львівської, Дрогобичської, Волинської, Станіславської, Тарнопільської і Ровенської областей у складі УРСР. Позаяк для цього потрібно було вносити поправки до Конституцій СРСР і УРСР, відповідне рішення було прийняте Верховною Радою СРСР у Москві 4 грудня. Того ж дня Президія Верховної Ради СРСР видала указ про розмежування областей між Українською РСР і Білоруською РСР.
Області створювалися на основі колишніх польських повітів.
До Львівської області з центром у Львові увійшли Львівський, Сокальський, Бібрецький, Рава-Руський, Любачівський, Яворівський, Городоцький, Жовківський повіти Львівського воєводства та Перемишлянський, Кам’янський, Радехівський, Бродівський, Золочівський повіти Тернопільського воєводства.
До Дрогобицької області з центром у Дрогобичі – Дрогобицький, Рудківський, Мостиський, Ліський, Турківський, Самбірський, Добромильський повіти, частина Сяноцького та Перемиського повітів Львівського воєводства та Жидачівський і Стрийський повіти Станиславівського воєводства.
До Станіславської області з центром у Станиславові – Станиславівський, Долинський, Калуський, Рогатинський, Надвірнянський, Городенківський, Косівський, Снятинський, Тлумацький, Коломийський повіти Станиславівського воєводства.
До Тарнопільскої області з центром у Тернополі – Тернопільський, Збаразький, Чортківський, Борщівський, Заліщицький, Копичинський, Скалатський, Підгаєцький, Требовлянський, Бережанський, Бучацький, Зборівський повіти Тернопільського воєводства та Кременецький повіт Волинського воєводства.
До Волинської області з центром у Луцьку – Луцький, Ковельський, Горохівський, Володимир-Волинський, Любомильський повіти Волинського воєводства та Камінь-Каширський повіт Поліського воєводства.
До Ровенської області з центром у Рівному – Рівненський, Дубнівський, Здолбунівський, Костопільський та Сарненський повіти Волинського воєводства.
Перший секретар ЦК КП(б)України Микита Хрущов пробував ставити у Москві питання щодо приєднання до УРСР ще Берестейського, Більського, Кобринського повітів та інших громад Поліського воєводства, населених переважно Українцями-Поліщуками. Але для Сталіна Припятьські болота були природною стратегічною межею між військами Білоруського та Київського військових округів, чиї межі збігалися з кордонами УРСР і БРСР. Тож військові інтереси були вищими за етно-національні реалії.
Станіславів. Будинок воєводського управління (з 1939 року – облвиконком)
Для потреб нових адміністративних утворень створювалися відповідні обласні та міські комуністичні партійні комітети, обласні виконавчі комітети (при тому, що місцеві ради, чиї рішення ці виконкоми мали виконувати, ще не були обрані) й інші органи. Про жодні, навіть декоративні, вибори не було мови. Склад і керівництво нових керівних органів призначали у Москві та Києві.
Ще 27 листопада ЦК КП(б)У розглянув питання про склад бюро ОПК (обласних партійних комітетів), ОВК (обласних виконавчих комітетів), бюро ОК ЛКСМУ (обкомів комсомолу) Західної України.
Тоді ухвалено призначити у Львівську область таких керівників:
перший секретар ОПК – Л.С.Грищук (колишній секретар Київського сільського райкому КПУ);
другий секретар – М.Г.Мацко (заступник завідувача організаційно-інструкторського відділу ЦК КП(б)У);
третій секретар – С.Д.Давиденко (третій секретар Миколаївського ОПК);
секретар ОПК з пропаганди – А.Д.Приходько (колишній завідувач сектору газет і журналів Відділу пропаганди й агітації ЦК КП(б)У);
секретар ОПК по кадрах – Г.Т. Гайдамака (колишній завідувач військового відділу Дніпропетровського ОПК);
голова ОВК – М.В.Козирєв (бувший голова Кам’янець-Подільського ОВК);
редактор газети „Вільна Україна” – П.В.Колесниченко (колишній завідувач сектору преси Відділу пропаганди та агітації Харківського ОПК);
перший секретар обкому ЛКСМУ – О.Г.Алексєєнко (колишній перший секретар Дніпропетровського обкому ЛКСМУ);
начальник обласного управління НКВС – К.Є.Краснов;
секретар Львівського МПК (міського партійного комітету) – Б.С.Колесниченко (колишній третій секретар Харівського МПК).
У Дрогобицьку область були призначені:
перший секретар ОПК – Я.М.Ткач (колишній перший секретар Сумського ОПК);
другий секретар ОПК – О.Г.Загородний (колишній другий секретар з пропаганди Миколаївського ОПК);
третій секретар ОПК – П.В.Заїка (колишній третій секретар Кам’янець-Подільського ОПК);
секретар ОПК з пропаганди – Я.Т.Сердюк (колишньій секретар парторганізації і член колегії Народного комісаріату юстиції УРСР);
секретар ОПК з кадрів – О.Ф.Марсін (колишній перший секретар Слав’янського МПК Сталінської області);
голова ОВК – Д.Д.Леженко (бувший голова Запорозького ОВК);
редактор обласної газети – Є.В.Герасименко (другий секретар Дзержинського РПК Харкова);
перший секретар обкому ЛКСМУ – С.Ф.Ряжечкін (колишній секретар Сталінського обкому ЛКСМУ);
начальник обласного управління НКВС – І.І.Зачепа (колишній заступник начальника УНКВС по Ворошиловградській області);
секретар Дрогобицького МПК – П.М.Гребеннік (колишній перший секретар Сталінського РПК м. Києва).
Те саме було зроблено й щодо решти західноукраїнських областей.
Про призначення на такі посади Галичан не було й мови. Навіть якщо вони були комуністами. Адже ще 1938 року провід Комуністичного Інтернаціоналу у Москві ухвалив рішення ліквідувати Комуністичну партію Західної України (КПЗУ). А переважна більшість Галичан, які опинилися в СРСР, вважалися "польськими шпигунами" і станом на 1939 рік були розстріляні чи ув’язнені в таборах.
"Протягом листопада – грудня сформовані обласні управління НКВС, а згодом міські і районні відділи, містечкові відділення і дільниці. Оперативний склад силових структур здебільшого складали працівники, відряджені зі сходу країни" ². З "перевірених кадрів" формували суди, органи прокуратури, керівництво підприємств і установ.
8 грудня Президія Верховної Ради УРСР видала указ про затвердження складу обласних виконавчих комітетів "у Волинській, Дрогобичській, Львівській, Ровенській, Станіславській, Тарнопільській областях Української РСР". А 15 грудня Політбюро ЦК КП(б)У затвердило персональний склад бюро МПК, РПК, МВК, РВК Львова, бюро повітових комітетів КП(б)У, повітових виконавчих комітетів Львівської, Станіславської Тарнопільської, Дрогобицької, Волинської, Ровенської областей.
20 грудня Політбюро ЦК КП(б)У обговорило питання про відбір і відрядження до Західної України працівників апарату НКВС. Ухвалено зобов’язати ОПК до 25 січня 1940 року провести відбір кандидатур із числа комуністів і комсомольців – загалом 700 осіб. А 29 грудня Політбюро ЦК КП(б)У обговорило питання про відбір комуністів і комсомольців для відрядження на радянську роботу в західні області України. Містилося зобов’язання обласним парткомам до 5 січня 1940 року підібрати кандидатури з числа голів РВК, секретарів РВК, завідувачів райфінвідділів, райземвідділів, райнаробразів (відділів освіти) та ін. – загалом 1534 осіб.
24 грудня в УРСР відбувалися вибори до місцевих рад депутатів трудящих. Але у шести областях Західної України їх ще не проводили. До речі, лише 17 січня 1940 року Президія Верховної Ради УРСР видала укази про створення Волинської, Дрогобицької, Львівської, Ровенської, Станіславської, Тернопільської областей та про затвердження складу районів у кожній із цих областей. Загалом створили 202 райони.
Щодо виборів, то 24 березня 1940 року провели вибори депутатів до Верховних Рад СРСР та УРСР від західних областей. А вибори до місцевих рад в регіоні відбулися 15 грудня того ж року. При цьому Галичанам могли довірити лише посади голів сільських рад.
ПРИМІТКИ
¹ Гуменюк Т.І. Західноукраїнські землі в 1939–1941 рр.: історіографічний аналіз. – Івано-Франківськ, 2007.
² Литвин М.Р., Луцький О.І., Науменко К.Є. 1939. Західні землі України. – Львів, 1999. – С.134.
Дивись також: Нові області УРСР // Вільна Україна, 8.12.1939
04.12.2014