Якщо спостережливо почитати добру книжку репортажів Маріуша Щигела «Готтлянд», то стає очевидним, що про саму Чехію там йдеться скоріше як про тло. Тай історії життя більше чи менше визначних чехів мають якесь значення тільки тоді, коли Щигел розповідає про окремі моменти, коли певні люди повелися по-людськи, тобто гідно. Все інше – всі вияви чеського соціалізму, особливості системи, колорит тих десятиліть, факти з життя народу і країни слугують лиш обрамленням. Історіями, які запам'ятовуються, обговорюються і передаються з покоління в покоління, є поодинокі вияви гідності. Щось таке, чиє місце у всесвітній історії займають житія святих. Мераб Мамардашвілі говорив про те, що не варто дивуватися, коли відбувається щось погане і нице, дивуватися треба тоді, коли стається щось добре.
Колись мене було покарано у школі (настільки, наскільки можливим було покарання у радянській школі для тих, хто до цієї школи ставився скептично, хто розумів, що закон про обов'язкову середню освіту набагато потужніший від конституційної декларації про право на цю освіту). Вчителька дала домашнє завдання – розпитати у батьків про їхні дитячі спогади з часів війни. Я вирішив запитати у тата, бо знав, що мамині спогади можуть бути досить антирадянськими. Щоправда, не сказав татові, що це є моїм домашнім завданням зі школи. Підозріваючи, що тато, який вчився у десятьох різних школах і при цьому залишився неушкодженим, буде мати для мене якусь фальшиву заготовку. Тож тато спокійно розповів про німецьких офіцерів, які квартирували у їхньому домі і постійно перегодовували мого маленького тата помаранчами і шоколадом. Мені це здалося страшенно зворушливим на тлі всього того, що офіційні джерела розповідали про окупантів. Як у репортажах Щигела, як у житію святих…Вчителька натомість сказала, що це вигадки, дитячі фантазій – і мої, і мого тата – і порадила все це забути, бо насправді тоді була війна, а на війні такого не може бути.
Тепер також війна. Справжня, але трохи інакша. Якась замаскована. Чи вдавана.
Анджей Стасюк недавно писав про те, що йому було дивно почуватися у переповненому туристами ресторанно-каварневому Львові під біг-бордами із солдатами, вояками, загиблими героями.
Мені також дивно знати, що за винятком тих окремих зворушливих історій, за винятком поодиноких виявів гідності ця реальна війна є попросту якоюсь імітацією.
Мені дивно чути про успішні торгово-економічні стосунки між країнами, які перебувають у стані війни. Я дивуюся, бачачи, як не промовляються найсуттєвіші речі, як не робляться найочевидніші дії (хоч Мамардашвілі й казав, що нема чого дивуватися).
Але. Дивлячись на все, що відбувається, я розумію, наскільки грайливим є наш час. Ніхто, окрім дуже сталого відсотку природжених воїнів, для яких передовсім гідність, цієї війни не хоче. Каста воїнів – анахронізм. Так звана Україна – економічна територія, брахмани керуються іншими поняттями.
Один каже: скоро з цим курсом долара будуть хотіти, аби повернувся Янукович. Другий каже: за останніх півроку такса важливого хабара виросла втричі. Ще хтось каже: мене замордувало усе це – піду і помру на Донбасі.
Але що там Донбас. Пощо він потрібний. І скільки можуть піти. Як собі зможе дати раду українська держава, якби на фронт прийшло тридцять або сорок тисяч охочих. У наших умовах це б означало повний параліч війська і системи.
Тим часом існують справжні речі, які власне зворушують, хоч і залишаються затіненими. Впродовж кількох місяців на тій химерній війні щодня гине два-три вояки. Гинуть лиш заради того, щоби вважалося, що ніякої війни нема. Якщо помножити три життя на принаймні сто днів, то навіть тіні цих убитих можуть поглинути несподівано велику територію. Непромовлені смерті справжні, а війна імітаційна.
Реальна війна десь тут. Тут, де здається, що ніякої війни взагалі не існує. Ніби мішок порвався, як вони всі умирають і вбиваються. Немов з ланца зірвалися. Щодня – самогубці, щодня убивства і групові убивства на дорогах. У глибокому тилу. Війни нема, але вона інша. Якась істерична. Як у історії хвороби того селянина-чоловіка, який відчув, як його болить матка і яєчники.
28.11.2014