Минулий рік став, певне, першим з часів фінансової кризи 2008-го, що так ряснів всякими ладними технолоґічними цікавостками. Кореянці показали народові мнягкі екрани, після повені на Тайвані нарешті піднялася вінчестерна галузь, а Google вклав нове поняття в англійське слово «glass». А ще було анонсовану комп’ютерну гру Crysis 3, що безапеляційно відправила мою відеокартку на емеритуру. Були також і китайці, але про них розповім пізніше. Що між цими подіями спільного? Читай і довідаєшся.
Почну, власне, з найсумнішого. Гордість банзайського настільного комп’ютера, що ще місяць тому справно пускав на радість малечі (ну, і мою в тому числі) всі найновіші ігри-стрілячки, була безнадійно, як навалою асвабадітєлєй, спаплюжена/принижена/змарнована виходом Crysis 3. Для невтаємничених: Crysis 3 – це гра-стрілялка з гарною графікою і файним бюджетом. До літа 2008 року такі ігри виходили щокілька місяців, примушуючи поціновувачів бодай раз на півроку нести чесно зароблені крейцери в склєп з комп’ютерним причандаллям. Потім стрясло ся то, що стрясло, і десь до зими 2012-2013 розробники грачок (але ви би знали, як Леська не любе це слово!) мали ся на стриманє і системні вимоги не задирали. Crysis 3 став першою грою, що браво послав 5-річної давнини відеокартку на смітник і гонорово заявив, що для комфортного тра-та-та-та тре бігом купляти картку, обчислювальна потужність котрої у (sic!) 167,3 разів вища від потужності встановленого в моєму компі центрального процесора. Ну, але всього вдесятеро від цього ж таки центрального процесора дорожча. В Кустуріци б сказали: «dobra cena!», але справа тут не в грошах.
Це було раз.
Останні кілька місяців багато йшлося про мнягкі екрани, що представники одного корейського промислового гіганта показали на виставці. Воно, звісно, все ще наразі сире і для промислового використання не дуже надається (принаймні в цивільних виробах), але справа не в цьому.
Традиційно розвиток портативних пристроїв стримували три моменти. Це – a) джерела живлення, b) пристрої вводу та c) виводу даних. Іншими словами, айфон, хоч ти пляцком ляж, ся не влізе в жодну кишеньку костюму компельового типу «міні бікіні» до того часу, поки матиме такий здоровецький екран, котрий до того ж потворно вижирає батарейку. А на маленькому екрані ніц не видно і набирати фейсбучні статуси незручно. І тут нема принципової ріжниці, мнякий екран чи твердий, як тойвово, нема, бо все рівно в міні-бікіні його не запхаєш. Тобто, корейці – молодці, але не цього разу. Це два.
Інша справа – спробувати увіпхати мацьопкий екранчик там, де він і має бути мацьопким. Відома маунтейнв’ювська компанія Ґуґель минулого серпня презентувала, а на початку цього року вже й розіслала американським випробовувачам перші випробовувальницькі зразки пристрою Ґуґель Ґлас – не контактної лінзи, але цілком звичних окулярів з вмонтованим екранчиком та всім необхідним причандаллям. Ідея ґуґлоскла полягає в тому, щоб за допомогою розпізнавання оточення, що мелькає перед нашим носом, голосового управління та (наскільки я розумію, бо, на жаль, такого пристрою ще не маю) тихенького муркотіння прямо користувачу на вушко перетворити весь світ на здоровецький екран. Правда, для управління цим екраном знову доведеться з собою балакати, що не завжди вигідно (пам’ятаєте? якщо людина на вулиці сама до себе говорить, то це або трава, або блютуз). Але якщо перестати бути нендзою, включити оптимізм і досипати дрібку фантазії, з цієї затії може вийти щось цікавезне.
Бо вже сьогодні є умови для:
розпізнавання мови власника й синтезування відповідей (в сірникову шапку можна запхати сотню насівських комп’ютерів періоду відрядження Армстронґа на Місяць);
живлення – дешеві й доступні літій-полімерні акумулятори (витривалі до холоду й без «старечих хвороб», як у NiCd, правда, з китайською ресурсною базою);
зображення високої чіткості (екран мого мобільного телефону має більше пікселів, ніж я можу побачити, питається тільки нащо?);
застосування так званої доповненої реальності (augmented reality), що дозволяє вже нині впізнавати будівлі, ландшафти, френдів по фейсбуку, автобусні зупинки й відразу показувати підказки про те, що воно таке, де мені виходити, і чо це вона мені ТАК підморгує.
І то було три (так? три тільки?), але, певне, найсмачнішою (четвертою) приправою до цього пирога можна вважати впертість азійських друзів. Бо саме ця впертість й уніфікація технологій, а не мільярдні ґранти дозволили продукувати в промислових масштабах й безплатно надіслати хоч у Велике Засранське цілком придатні для використання планшети на сучасній операційній системі (я маю на увазі, звісно, зеленого залізного друга) по ціні в 50 баксів.
Тобто, підсумовуючи, якщо піде все як слід і Ґуґлові вдасться випустити черговий хітовий продукт (а для цього є всі передумови), китайські камради через кілька місяців запропонують аналог з такими ж функціями, але доступний не тільки американським безробітним афроафриканцям, але й українським дояркам і хліборобам. Ну, і традиційно на дві сімки й убудованим телевізором. От тоді заживемо)
05.03.2013