У селі Гардзєніце тепер уже важко побачити якихось людей навіть вдень. Нове сільське життя організоване таким чином, що кожен дім має хоча би один автомобіль. Дорога у глушину чудесна, а від цієї глушини до містечка Піски і міста Люблін для машини надто близько. Все можна залагодити і купити там, навіть до школи дітей легше щоранку відвозити, а щовечора забирати, ніж ті діти мали би ходити до сільської. До того ж – інтернет. Вечори виразно показують, в яких кімнатах сидять старші – там миготить плазма телевізора, а де – молодші зі своїми комп’ютерними сяйвами. До сільського магазину приїжджають на роверах тільки ті, яким щось у житті не вдалося. Хоча, дивлячись на них, розумієш, що саме їм вдалося життя. Вони стоять всередині і п'ють гуртом пиво з пляшок, за які не платять, бо випивши пиво, відразу повертають пляшку. Світло у магазині тьмяне, бо пити пиво навіть у цьому безлюдді серед боліт, мокрих полів і занедбаних пасовищ ризиковано. В кожен момент може над'їхати поліція, а тоді нічого не важать пояснення про те, що ти тут народився, виріс і помреш, що ці пустки важко вважати публічним місцем, що людині врешті потрібна хоч якась комунікація, тож не про пиво йдеться.
Натомість на парканах висять акуратно зроблені передвиборчі знимки тих, хто хотів би бути бургомістром Пісків. Найда, Творог, Пивко, Халява і ще якийсь пан з невиразним іменем. Цілком можливо, що перші чотири кандидати утворили тайну спілку. Адже їхні програми майже ідентичні. Мабуть, їм важливо, щоби просто переміг хтось із них. Їх кампанія – філологічна. Вони понад усе прагнуть зафіксувати у історії Пісків бургомістра з якимось таким важливим для цих місць прізвищем. Щоби слово не пропало, не зникло з історії краю.
Приблизно так, у історію світового театру назавжди увійшло назва їхнього села.
Гардзєніце – передовсім театр. Страшно подумати, але він триває вже сорок років. У 1975 році режисер Володимир Станєвський радикально змінив своє життя, життя тих, хто йому повірив, життя Гардзєніц і усього світового театру. Він опинився у селі, в якому не було нічого, крім села, руїн помістя, верб понад рікою і меланхолії. Привів сюди ватагу, для якої вигадав небувалу естетику. Посеред усього, що придумав Станєвський, найважливішим було відродження античного грецького театру, діонісійства перенесеного у дещо іншу місцевість.
А місцевість – хочеться сказати «як відомо», хоч зовсім це не відомо – породжує ще один важливий ґатунок літератури. Кожна місцевість може функціонувати як катехизм. Місцевість повчає, задаючи запитання. Місцевість – це іспит совісті. Це підтвердження тої життєвої самотності, сенсом якої є спроможність чути правильні запитання, які стосуються тільки тебе, і шукати подоби відповідей, які можуть бути винятково твоїми.
Тепер багато хто розчарований з того, як змінилися Гардзєніце – каже один з тих, хто не покидав Станєвського усі десятиліття. Питають – а де болото, де руїни, де холод, в якому треба тулитися одне до одного, де учти, де завжди співають українських пісень. Пісні нікуди не щезли. Їх далі щовечора співають студенти театральної академії, розуміючи, що тільки в такому минущому промовленому є хоч якийсь шанс перестати відчувати минущість.
Але маєток відреставровано. У найкращий європейський спосіб, який так не личить Сходові. Сходові Польщі, сходові Європи (схід врешті має здатність завжди виникати ще і ще раз – потім вже на сході України, потім ще на якомусь, для якого і схід України, і схід Європи з Польщею – незбагненний захід). Чи заможність стала, як каже дехто, кінцем Гардзєніц як театру? Чи це просто потреба глядачів дивитися на убогість як на дитинство, з якого вони нарешті втекли? Може, історія Гардзєніц – це передовсім гарна історія чесного життя, яке не було би таким цінним, якби залишалося незмінним.
Зрештою, закінчення всього великого вже закладене у величі винайденого і зробленого. Найбільше не відпускають життя, які обертаються одним лиш словом, одним іменем – Ахілл, Геродот, Довбуш, Станєвський, Гардзєніце…
А природною особливістю усіх помість є те, що вони періодично руйнуються. Навіть після найзатратніших реставрацій. Особливо, коли йдеться про схід чогось.
20.11.2014