Молдавські соціалісти, аби підняти собі рейтинґ популярності, мають намір напередодні виборів використати московську карту. І вибити цю карту вони збираються з рук своїх, здавалося б, соратників з лівого флангу – комуністів. Насправді проросійські партії в Молдові воюють не так зі своїми політичними опонентами, як між собою.
Володимир Путін, Зінаїда Гречана, Ігор Додон
Минулого тижня ЦВК Молдови завершив реєстрацію учасників майбутніх парламентських перегонів. В призначених на 30 листопада виборах візьмуть участь 21 партія, один блок і четверо незалежних кандидатів. Проте, згідно з останніми опитуваннями громадської думки, яке здійснила молдавська Асоціація соціологів і демографів, до нового парламенту вдасться пройти лише шістьом партіям.
Лідерами популярності, як показує соціологія, й досі залишаються комуністи. За їхню партію готові проголосувати 21,8% виборців. Далі у рейтинґу йде Ліберально-демократична партія, яка набирає 15,4%, Демократичну партію підтримують 11,3%, партію Patria — 8,1%, Ліберальну партію — 7,8% і Партію соціалістів — 7,5%.
У цій шістці є три проросійські партії і три прозахідні. На Європу, Європейську Унію і НАТО орієнтуються демократи, ліберали та ліберал-демократи. На Москву, на прорадянського, часто російськомовного й антизахідного виборця орієнтуються комуністи, соціалісти і Patria. Хоча це аж ніяк не означає, що спільні духовні (й матеріальні) цінності змусять їх об'єднатися. Насправді проросійські сили ведуть між собою чи не більш запеклу боротьбу, ніж з прозахідними конкурентами.
Водночас антизахідники без жодних докорів сумління можуть вступати в альянси зі своїми ідейними супротивниками, здобуваючи з того власний зиск. Так, комуністи не раз знаходили спільну мову з проєвропейськими партіями. Наприклад, улітку вони не голосували проти ратифікації Угоди про асоціацію Молдови з ЄУ.
А лідер соціалістів Ігор Додон дав свій вирішальний голос під час виборів в парламенті президента країни. Нагадаємо, що 16 березня 2012 року парламент Молдови обрав головою держави Ніколае Тімофті. Республіка до того моменту майже три роки жила без президента, тож якби вибори тоді провалилися, парламент був би розпущений, і саме цього побоювалася урядова коаліція ліберал-демократів, лібералів і демократів.
Комуністи тоді проголосували проти обрання Тімофті президентом і назвали Додона «зрадником». І тут варто нагадати, що Додон, бувши комуністом, до чинного складу парламенту пройшов саме за списком Комуністичної партії. Але 18 листопада 2011 він вийшов з комуністичної фракції та ще й вивів звідти двох своїх колеґ — Зінаїду Гречану та Вероніку Абрамчук. Згодом всі вони стали членами Партії соціалістів Республіки Молдова (не плутати зі Соціалістичною партією Республіки Молдова, яка вже давно спочиває на політичному марґінесі).
Нині Додон очолює Парію соціалістів і намагається здобути почесне звання «головного путінця Молдови». Наразі йому вдається реалізовувати задумане, бо Кремль, як виглядає, справді ставить головну ставку на соціалістів.
Лідера Партії соціалістів прийняв минулого тижня президент Росії Володимир Путін, чітко продемонструвавши в такий спосіб, кого в Молдові Москва вважає за свого. Зустріч у Кремлі відбулася саме 4 листопада, в День народної єдності Росії. Прес-служба Кремля повідомила, що «обговорювалися питання, пов'язані з нинішнім станом і перспективами двосторонніх відносин Росії і Молдови». А молдавські соціалісти на своєму сайті пояснили, що темами перемовин з паном Путіним були амністія для молдавських трудових міґрантів, які порушили режим перебування в РФ, і перспективи відкриття російського ринку для сільгосппродукції з Молдови.
Те, що принаймні одне питання було вирішено, підтвердив керівник російської Федеральної міґраційної служби Костянтин Ромодановський, коли заявив: «До громадян Молдови, котрі перевищили термін перебування в РФ, але хочуть з'їздити на батьківщину для голосування на виборах, не будуть застосовуватися санкції, вони зможуть повернутися на роботу в РФ. Термін їхнього повернення ми не обмежуємо. Більш того, будемо сприяти в оформленні ними патентів і дозволів на роботу за наявності квоти».
Московські політтехнологи навіть спробували об'єднати навколо соціалістів усі промосковські сили Молдови. Але ця справа не мала серйозного успіху. Приміром, активісти блоку «Наш вибір — Митний союз» закидають соціалістам нещирість, намагання маневрувати між Європейською Унією та Москвою. А Patria, яка, за соціологією, виявилася успішнішою прокремлівською силою, ніж Партія соціалістів, навіть чути не бажає заохочувань московських емісарів про необхідність об'єднання.
В описаній ситуації виникає логічне запитання: а чому ж Путін не ставить на комуністів і на їхнього лідера Володимира Вороніна? Адже КПРМ у будь-якому разі набирає набагато більше, ніж соціалісти й Patria разом взяті. Знавці російсько-молдовських справ, пояснюючи цей парадокс, пригадують історію одинадцятирічної давнини.
Тож 2003 року російський президент старався здобути собі славу тріумфального замирювача Кишинева й Тирасполя. РМ і ПМР нібито погодилися підписати в його присутності так званий «план Козака» — меморандум про створення федерації, що його підготував тодішній заступник голови адміністрації президента РФ Дмитро Козак.
За цим планом Молдова мала стати такою собі «асиметричною федерацією», а ПМР і Ґаґаузія отримали б особливий статус та можливість блокувати законопроекти, небажані для автономій. Молдавія зобов'язувалася зберігати нейтралітет і демобілізувати армію, а також надати Росії право на розміщення російських військ на території Придністров'я терміном на 20 років як «ґарантів вреґулювання конфлікту».
Урочистість запланували на 25 листопада, але останньої миті президент Молдови — а ним тоді, власне, й був Володимир Воронін — відмовився від підписання меморандуму, попри те що сам його напередодні парафував. Бог його таки напоумив не здати державу Москві.
Тодішній президент Молдови пояснив потім свою позицію «відсутністю схвалення від міжнародного співтовариства, яке було необхідне з огляду на обраний Кишиневом курс на європейську інтеґрацію». Окрім того, він зазначив, що меморандум дає однобічні переваги ПМР і має приховану мету — визнання незалежності Придністров'я.
Так було зірвано анонсований візит президента Росії до Молдови, а широко розрекламований план міжмолдовського вреґулювання зазнав краху. Відтоді, як розповідають завсідники Кремля, прізвище «Воронін» перед Путіним краще не згадувати.
10.11.2014