Лисиничі — це село в передмісті Львова, яке фактично вже рахується частиною міста. Там коло лісу живе чоловік на прізвисько Зелений Татко, а насправді його звуть Іван Нестеренко. Він мріяв робити світ кращим ще у дитинстві, коли хотів стати двірником. Однак вчасно зрозумів, що робити добрий дизайн — вміння куди цінніше, бо дає змогу впливати не лише на середовище, а й на людську поведінку. Як справжній перфекціоніст, шукає, що б можна вдосконалити, а вдосконаливши, ще раз оптимізувати. Дбає про ліс, поруч із яким живе з двома маленькими синами. Тепер він започаткував проект з назвою Zelenew — збиратиме пластик, який потрапив у відходи, й робитиме з нього круті дизайнерські штуки для масового вжитку. Речі мають бути зручні, практичні, та ще й зроблені з того, що зараз купами лежить попід ліси на узбіччях доріг. Автор задуму планує їх продавати, а за отриманий прибуток… облаштовувати місто, в якому живе.
– Мені завжди не давала спокою думка, як зробити так, щоб турбота про довкілля стала прибутковою справою. Кілька років тому, коли тренд на «зелене» саме почався, я запропонував одній соціально-відповідальній компанії, яка позиціонувала себе як «еко», реалізувати цю стратегію. Йшлося про медійний продукт, якісно відмінний від «стандартного» розважального формату телебачення, який працював би на справу виховання покоління, здатного турбуватися про світ майбутнього, і, крім того, був би ефективним маркетинговим інструментом тієї компанії. Тоді в такому форматі це не вдалось втілити. Та й останні події в країні свідчать, що інвестиції в освіту і культуру слід було починати набагато раніше...
Проект, колективне фінансування якого вже успішно стартувало на платформі BiggggIdea.com, на перший погляд, не ставить собі таких амбітних завдань. Але він покликаний перетворити проблему для довкілля, якою є незліченна кількість пластикового сміття у лісах і водоймах, у потужний потенціал для перетворень. Пластик є одним з найцінніших матеріалів на Землі, але розглядається як одноразовий матеріал, оскільки є надзвичайно дешевим і масово виробляється у величезних кількостях в усьому світі. Результат — сотні мільйонів тон сміття у світовому океані й на звалищах. Подивіться навколо, і ви побачите пластикові відходи на кожному кроці.
Наша мета — створення повного циклу переробки пластику за мінімальних капіталовкладень. Циклу переробки, який даватиме друге життя відпрацьованим матеріалам у нових функціональних і естетичних речах — дизайнерських меблях, квітниках, світильниках, контейнерах для відходів тощо.
Пілотна майстерня проекту Zelenew — а це лише двоє працівників — щомісяця зможе переробляти 1500 кг пластику, а це півмільйона пляшок на рік, які не потраплять на звалище чи до водойми, а послужать для трансформації життєвого середовища, яке ще вчора вони просто засмічували б. Якщо поглянути на пластик з цього ракурсу, то потенціал для змін у нас у буквальному сенсі валяється під ногами і плаває на поверхні.
Проект працюватиме як соціальне підприємство. Під це визначення підпадають компанії, які не просто генерують прибуток, а створюють додаткову цінність, вирішуючи соціальні проблеми. Під це визначення підпадають компанії, які не просто генерують прибуток, а створюють додаткову цінність, вирішуючи соціальні проблеми. Прибуток від діяльності нашої майстерні спрямовуватиметься на втілення важливих соціальних ініціатив, якими ми хотіли займатися, однак нам бракувало ресурсів. До прикладу, плануємо створення комфортних публічних просторів у місті, а також провести соціальний експеримент з метою пошуку моделі використання відходів у важкодоступних гірських районах і заповідних територіях, одночасно забезпечуючи наше виробництво сировиною.
– Чому саме там?
– Якщо запитати в мешканця Карпат, куди він діває сміття, то відповідь, переважно, така: «В потік, вода забере!». А що нижче по течії стаються повені через дамби, які утворилися з кубометрів непотребу, їх мало обходить. Там ця проблема актуальніша, ніж будь-де. І не лише тому, що там відсутня інфраструктура вивезення і переробки — людям, поведінка яких зумовлена традиційним способом життя, складно в одну мить, за одне покоління, почати мислити ґлобально. Відбувся швидкий техногенний стрибок, світ вже тричі став іншим, а ми далі застосовуємо ті самі принципи, за якими жили наші діди, не задумуючись, що нові матеріали природа не може самостійно «перетравити» навіть за сотні років.
– Розкажи детальніше про вашу технологію. Як це працює?
– Є три основні технології виробництва з пластику. Перша зветься ротаційним формуванням, коли гранули пластику засипають у форму і, обертаючи її, нагрівають. Так, приміром, виготовляються пляшки для побутової хімії, якщо придивитися, по всій пляшці є рубець — місце стику двох форм. Друга лиття під тиском. Рідкий пластик впорскується в форму зусиллям потужних гідравлічних циліндрів. Третя — екструзія, тут матеріал виштовхується через отвір відповідної форми, набираючи при цьому обрисів бажаного об'єкта. Проблема в тому, що все промислове обладнання — надвичайно дороге, і тому таке виробництво рентабельне лише при великих об'ємах випуску однакових продуктів, адже для кожного виробу потрібна високоточна прес-форма, ціна якої може сягати кількох десятків тисяч доларів. Всі ці фактори відповідно звужують асортимент товарів.
Технологія, яку ми реалізовуємо, нагадує ручний 3D-принтер: подрібнений пластик нагрівається в екструдері до однорідного стану; утворену з нього гарячу нитку майстер — оператор станка просто намотує на потрібну форму. Наш підхід дозволяє переробляти майже весь вторинний пластик, а технологічний процес обходиться без дорогого високоточного обладнання. Технологія дуже проста, тому й асортимент товарів фактично необмежений.
Zelenew є продовженням експерименту голландського дизайнера Дейва Хаккенса, який переріс у open-source проект Precious Plastic. Мета експерименту полягає в розробці простого і досконалого обладнання для ресайклінґу, яке міг би зібрати будь-хто в своєму гаражі. Довкола ідеї сформувалася спільнота винахідників та експериментаторів зі всього світу, яка тепер вільно обмінюється отриманими рішеннями в Інтернеті.
– Чи весь пластик можна гамузом брати, різати і переробляти?
– Потрібно сортувати, бо є різні типи пластику і вони між собою не «дружать». Ми можемо переробляти найпоширеніші з них: ПЕТ, поліетилен та поліпропілен, мабуть, 9 з 10 предметів, які ви знайдете в контейнері, зроблені з цих матеріалів. ПВХ, який часто використовується як тара для молочних продуктів, при нагріванні виділяє отруйну речовину бісфенол. Тому його ми уникаємо. Але звичайні полімери при нагріванні виділяють не більше випарів, ніж при класичному процесі виробництва — виділяються найлеткіші вуглеводні, переважно спирти, а от при перегріві вуглеводні випаруються повністю, лишиться тільки сажа. Існує, до речі різні методи перегонки сміття у паливо. Це процес, в якому полімерні відходи, такі як пластик чи автомобільні шини, під дією високої температури і еаталізаторів синтезуються у бензин, газ, чи іншу потрібну форму.Досить простий і екологічний спосіб утилізації, при якому ще й отримуємо дешеві енергоносії, яких ми так потребуємо.
– Яка ж приблизна вартість таких виробів?
– Завдання в тому, щоб масові речі, якими є одноразовий пластик, перетворювати на нові масові вироби, які будуть не лише зручними, а й доступними. Наша ідея соціальна, та в її успіху першочерговою є комерційна складова щоб мати можливість розвиватися та
інвестувати в актуальні для суспільства проекти.
– А що будете виробляти насамперед?
– Плануємо виробляти побутові контейнери для сортування відходів, які складатимуться з компактного блоку з відсіками для різних матеріалів.
– Про попит. Чи в світі існує попит на такі вироби?
– Існує попит на зручні, функціональні речі. Якщо ж вони ще й мають привабливий естетичний вигляд та зроблені в екологічний спосіб, це одразу збільшує їхню цінність. Інше питання, чи є пропозиція. Можливо, хтось виготовляє ці вироби в своєму гаражі і продає їх друзям або ж у місцевій крамничці, але досі я не чув, щоби хтось займався серійним виробництвом продукції з перероблених матеріалів.
– Скільки ж коштів потрібно для того, щоб розпочати проект?
– Наша мета — зробити технологію перетворення сміття у корисні речі максимально простою і доступною, адже було б добре, щоб таке гаражне виробництво з'явилися у кожному містечку країни і працювало на потреби локальних спільнот. Із суми в 50 000 гривень, яку хочемо отримати через краудфандинг, за перший же тиждень ми вже зібрали майже 30%. Я розцінюю цю компанію не стільки, як спосіб зібрати кошти найнеобхіднішим є сформувати спільноту і побачити ставлення до самої затії. Ця ідея буде успішною лише
тоді, коли спільнота буде готова її підтримувти.
– Отже, якщо я правильно розумію, то схема виглядає так: ви перероблятимете пластик на дизайнерські вироби, а з вторгованих коштів плануєте поліпшувати інфраструктуру міста?
– Саме до цієї справи, чесно кажучи, найбільше сверблять руки. Вже маю ідеї, де в місті повинен з'явитися перший вуличний благоустрій. Думаю, не обійдемо увагою і Лисиничі, де я живу. Там ніколи не було жодного впорядкованого громадського простору, дитячого майданчика чи навіть автобусних зупинок та смітників, хоча повно дітей, молодих матусь, які в першу чергу страждають від браку елементарної інфраструктури в селі. Це загальна проблема для передмість Львова, мешканці яких переважно працюють у місті, спілкуються у місті, а вдома позбавлені звичних для міста вигод.
Нещодавно я зробив кілька урн для сміття і розмістив їх на зупинках маршрутки. Довго думав над гаслом, аби такий «рекламний носій» не стояв порожнім, нейтральним і промовисто непотрібним водночас. Тепер на смітниках написано «+10 за влучність, +100 до совісті». Кинув сміття куди треба, влучив — і вже молодець. Приємно, що це не тільки прижилося, а й, як то кажуть, стало sustainable, тобто сталим. Хтось вже почав за ними «доглядати» і, винісши зібраний вміст, почепив у кожен із смітників новий мішок.
І це не єдиний позитив, який я спостерігаю останнім часом. Після того, як ми з великим товариством та з підмогою трактора прибрали звалище в лісі на Чортових Скелях, сміття там більше не з'являлося.
– Ти постійно говориш «ми». Хто ж, окрім тебе, в команді?
– Зі мною є люди, які так само бачать потребу в цьому проекті. Відповідають за свою ділянку проекту створення обладнання, маркетинг, операційну діяльність. Презентаційний ролик нам зняла дружня львівська студія U Happy Design. Також долучаються люди з інших міст, прагнучи розвивати подібний соціальний підхід.
– Скажи щось оптимістичне на завершення.
– Нещодавно мій друг повернувся з Бразилії. Розповідав, що пластикові вироби коштують там дуже дорого — тазик коштує нереальних 100 баксів. Не можу цього пояснити, можливо, це державне реґулювання або якесь мито на пластик. В кожному разі держава повинна проводити сувору політику захисту довкілля, діяти в інтересах наступних поколінь, а не змушувати їх — потім! — розгрібати наслідки свого недбальства. Приміром, у Скандинавії вартість тари свідомо завищена у рази, це мотивує принести її назад у магазин, де спеціальний автомат, що зчитує штрих-код з пляшки, поверне вам її заставну вартість. Дуже сподіваюся, що наша робота спонукає вас виробити відповідальне ставлення до ресурсів та довкілля і навчить шанувати нашу українську реальність — нашу «ойкумену» — нашу домівку.
Розмовляв Мирослав ТРОФИМУК-молодший
22.10.2014