Польські газети нині рясніють заголовками на кшталт «Сікорський вчинив політичне самогубство». Йдеться про інтерв'ю, яке колишній міністр закордонних справ, а нині маршалок Сейму Польщі Радослав Сікорський дав американському виданню Politico. Зокрема, він сказав, що 2008 року Володимир Путін натякав тодішньому прем'єру Польщі Дональду Туску на можливість поділу України.
Проте вже наступного дня після публікації інтерв'ю Сікорський, так би мовити, вирішив «зіскочити з теми». Він навідріз відмовляється коментувати журналістам свої висловлювання про події шестирічної давнини.
То що ж саме сказав польський політик? Цитуємо видання Politico: «Він (Путін — Z) хотів, щоб ми стали учасниками поділу України. Путін хотів, щоб ми скерували війська в Україну. Це були сиґнали, які вони нам надсилали. Ми знали, що це те, про що вони думають протягом багатьох років. Він далі говорив, що Україна — це "неспроможна держава", а Львів — польське місто, і пропонував залагодити це разом. На щастя, Туск нічого не відповів, бо знав, що його записували спецслужби».
Нагадаю, що йдеться про розмову, яка відбулася між тодішніми польським і російським прем'єр-міністрами Туском і Путіним. Сікорський під той час вже очолював польське зовнішньополітичне відомство.
Нагадаю також, що то був період, коли до влади в Україні повернулася «помаранчева команда» (хоча вона вже не була аж такою «помаранчевою», і тим більше — далеко не командою), президентом України був Віктор Ющенко, а прем'єром — Юлія Тимошенко.
І саме тоді Київ за підтримки Вашинґтона форсував свої зусилля з набуття повноправного членства в НАТО. А згадана розмова відбулася саме за місяць перед горезвісним самітом Північноатлантичного Альянсу в Бухаресті, на який Україна та Грузія покладали величезні надії. Адже вони мали добрі шанси отримати так званий МАР — План дій зі здобуття членства, тобто «дорожню карту» зі вступу до НАТО.
А Кремль тоді докладав не менших зусиль, щоб надії Києва і Тбілісі не справдилися. І зрештою Москва добилася свого.
Отже, повернімося до інтерв'ю Сікорського. Чи міг Путін справді наговорити чогось такого? Теоретично — так, і ймовірність цього досить висока. Варто пригадати, як за тих часів він у розмові з американським президентом Джорджем Бушем заявив, що, мовляв, Україна є «штучною країною». Окрім того, Москва вже активно готувалася до війни з Грузією, тому риторика російських політиків була доволі жорсткою, свій ментальний рубікон вони вже перейшли.
Зрештою, можемо пригадати й недавні висловлювання Путіна про намір захопити Київ за два тижні, за 48 годин дійти до Варшави, Риги, Таллінна чи Бухареста. Шеф Кремля давно вирішив, що піймав Бога за бороду, тому не мусить стримувати себе у висловлюваннях.
Треба також зважити на той момент, що Дональд Туск справді спершу намагався «перезавантажити» відносини з Росією. Він бажав перегорнути сторінку протистояння з Москвою, яку писав його попередник Ярослав Качинський (брат тодішнього польського президента Леха Качинського). Тож, відчувши прихильну інтенцію від свого польського візаві, Путін міг спробувати «промацати» його на тему поділу України.
Хай там як було насправді, хоч які були мотиви — факт той, що та розмова з легкої руки Сікорського (який завжди ставився до Росії щонайменше з осторогою) стала надбанням громадськості. Ну, стала, то й стала, що тут такого особливого? Кого тепер можуть здивувати аґресивні висловлювання Путіна, тим більше шестирічної давнини?
Але проблема полягає в тому, що Сікорський спробував потихеньку відхреститися від того інтерв'ю. Було б дивно чекати від польських, українських, російських і західних журналістів, що ця історія не розпалить їхньої цікавості, що вони не забажають дізнатися інших подробиць, не захочуть «розкрутити» тему. Але чинний маршалок Сейму на журналістську активність відповів цілковитою мовчанкою. Щобільше, Сікорський, утікаючи від запитань журналістів, заховався за спини сеймової охорони, яка повелася з «акулами пера» не надто ґречно.
Щоправда, наступного дня Сікорський перепрошував, пояснював, що поспішав на сесію, не хотів затримувати її відкриття. Далі він визнав, що таки не був свідком розмови між Путіним і Туском. «Просто до мене дійшла така інформація», — зазначив він в інтев'ю для Gazety Wyborczej.
Тож можна припустити, що про розмову Сікорському розповів саме Туск. Він нещодавно обійняв посаду президента Ради ЄУ. Цілком можливо, що Тускові не надто сподобалася відвертість колишнього підлеглого, який вирішив, що, ставши маршалком Сейму, вже не має перед своїм екс-шефом зобов'язань зберігати приватні розмови в таємниці. Можемо теж припустити, що Туск, прочитавши текст у Politico, висловив невдоволення Сікорському, і той мусив якось скоригувати свої висловлювання. Але в будь-якому разі він не спростовує заяв Путіна 2008 року, і це він зайвий раз підтвердив у згаданому інтерв'ю для Gazety Wyborczej.
То чи стане цей бенефіс маршалка Сейму його політичним похованням? Навряд чи, зокрема в ситуації, коли Москва реально реалізовує те, про що заявляла шість років тому.
22.10.2014