Нинішня війна – це війна цінностей

Революцію гідності часто порівнюють з Помаранчевою та вказують на їхні відмінності. Однією з таких різниць стало потрапляння у владу громадських активістів, які на той час не мали жодного досвіду державного управління. І то навіть на найвищі посади. Міністри культури Євген Нищук, міністр освіти Сергій Квіт, міністр молоді та спорту Дмитро Булатов, урядовий уповноважений у справах корупції Тетяна Чорновол чи голова Люстраційного бюро Єгор Соболєв та багато інших показали різну ефективність. Але за цими діячами ми стежимо постійно. А є такі, які виконують свою роботу, так би мовити, оф-рекордс. А вплив на розвиток країни здійснюють серйозний. Сьогодні «Z» спілкується з одним з таких діячів — Андрієм Левусом.

Андрій Левус, стриянин, заступник голови Служби безпеки України. Громадський активіст, відомий позовом до Януковича за продовження базування Чорноморського флоту Росії в Україні. Один з організаторів євроінтеґраційної ініціативи «Євронаступ» та Національного круглого столу «Порозуміння заради європейського майбутнього». На Майдані був заступником коменданта, керівником штабу Самооборони Майдану — з цієї посади його делеґовано від Штабу Самооборони на посаду заступника голови СБУ.

Андрій ЛЕВУС:

ХТОСЬ НАГОРІ МАЄ БРАТИ НА СЕБЕ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ І ПРИПИНИТИ ПОЛІТИЧНІ ІГРИ НА КІСТКАХ УКРАЇНСЬКИХ СОЛДАТІВ

- Андрію, Вам довелося працювати в надзвичайно складних умовах. Але при цьому запит на реформування не менший, а навпаки — війна показує, наскільки ці запотребування суспільства є перезрілими. Що Вам вдалося зробити за такий короткий термін роботи в СБУ?

- Так, термін дійсно короткий, але за цей час я визначив для себе цілу низку пріоритетів, якими я й займався. Найперший — очищення та  кадрове оновлення СБУ. Фактично в перші дні Служба була очищена від тих людей, які були причетні до розстрілів на Майдані, від тих, хто душив Революцію гідності. По-друге, близько 50 людей з Самооборони Майдану та інших громадських організацій зараз працюють на різних посадах, в тому числі й дуже впливових. Третій пріоритет — сприяння добровольчим батальйонам та патріотам, які боролися з сепаратистськими проявами в південно-східній Україні, маю на увазі не тільки зону АТО, а й Одесу, Харків… Ми допомагали цим структурам та організаціям протидіяти сепаратистам. Вдалося організувати партизанську та антидиверсійну діяльність. Близько сотні сепаратистів затримано представниками власне цієї мережі. Вилучено дуже багато зброї.

Також ми в СБУ скасували 70 % внутрішньої звітної документації, і це розв'язало руки співробітникам. Вони вже не клерки, а реально займаються справою. Також активізували роботу з громадами в деяких областях, і це дає свої результати. Створили кол-центр. Вже є діалог Служби з громадянами. Це вже робить Службу більш відкритою та ефективною. 

- Кому належала ідея створення добровольчих батальйонів?

- Ця ідея витала в повітрі. Ми тільки озвучили бажання широких мас населення, не тільки Самооборони. На щоденних нарадах сотників — після зміни влади та початку російської аґресії — хлопці ставили питання щодо озброєння та формування підрозділів, які б могли обороняти Україну.  Власне, на основі цих думок Андрій Парубій вніс такі ініціативи. Невипадково перший добровольчий батальйон, перший резервний батальйон Національної ґвардії був створений саме на базі Самооборони Майдану.

- Яка роль волонтерів та добровольців у війні України проти російської аґресії?

- Можна сказати, що зараз йде народна війна, тому що якби не було такого загальнонаціонального піднесення, то сьогодні була б взагалі інша політична карта України.

- З чим пов'язане це національне піднесення?

- Недарма події, що відбулися в Україні в листопаді–лютому, назвали Революцією гідності. В українців є така тонка межа, за яку не можна переходити. Вона полягає в відчутті власної національної гідності. Тому аґресію Росії проти нашої держави більшість громадян сприйняла не як якесь абстрактне поняття, а як особистий виклик. Тому більшість реґіонів продемонстрували, що будуть чинити опір окупантам. Це, звичайно, було неочікувано для Путіна і не дало йому реалізувати свої плани.

- Люди в партизанських загонах — із Самооборони Майдану?

- Там не тільки самооборонівці, а й люди з Донецької та Луганської областей, які до того були активними учасниками патріотичного руху і, скажемо, в певний момент вирішили від критики сепаратизму перейти до активних дій. Ми різними шляхами їх вивчали та знаходили, озброювали. Багато хто з них сам виходив на нас.

- Хлопці фактично пішли воювати голими й босими. Їх забезпечували волонтери. Наскільки важко було організувати всю цю роботу?

- У нас дотепер є дуже добра інерція з часів Майдану. Це була народна революція. Не всі могли стояти на барикадах, не всі могли кидати коктейль Молотова, але дуже багато людей хотіли долучитися до перемоги. Відповідно за ті три місяці зорганізувався такий волонтерський рух, який продовжив діяти і під час війни. Якщо подивитися на лідерів волонтерського руху, то всі вони більшою чи меншою мірою причетні до Майдану, або до Самооборони, або до інших організацій. Саме налагоджена  діяльність волонтерів була основою всього. Вони забезпечували всім необхідним: від організації польової кухні і до медичного забезпечення.

- Зараз у нас передвиборчі перегони. Частина комбатантів йдуть у Раду в тих чи тих списках. Та найбільше їх, напевно, у списку «Народного фронту». Тільки від Львівщини балотуються троє сотників Самооборони – Михайло Бондар від Бродівщини, Олександр Ярощук від Стрийщини та Тарас Зембіцький від Самбірщини. Андрій Парубій та двоє його заступників — Ви та заступник міністра внутрішніх справ Микола Величкович — йдете у списку. Чому Самооборона йде саме з «Народним фронтом»?

- Тут відповідь на поверхні. Ми працювали приблизно в такій самій команді на Майдані, з Тетяною Чорновол, Олександром Турчиновим,  Арсенієм Яценюком, Олегом Медоницею, Максимом Бурбаком та іншими. Ми разом пройшли дуже складні часи. Одним словом, ми знаємо, що ці люди не підставляють і не зраджують, з ними можна працювати.  Крім того, в цій партії збирається дуже сильна команда, яка зможе вирішити найважливіші на сьогодні питання. Це, зокрема, оборона — у  нас достатньо польових командирів, які бачили і пройшли реальну війну. Інше питання, яке перед собою ставить ця політична сила, – подальше відновлення України. Ми об'єднали багато економістів, управлінців високого класу, які хочуть і можуть забезпечити реальні відновлення, реформи і розвиток України. Все це відповідає уявленням Самооборони Майдану про політику. Саме тому ми йдемо разом з «Народним фронтом».

- Як Ви бачите реформування правоохоронних органів після приходу до влади?

- Ну, по-перше, правоохоронні органи мають відповідати своїй назві: охороняти права і свободи громадян України. Не владу, а громадян. По-друге — захищати суверенітет та цілісність України. Це є дві основні парадигми. Якщо це усвідомити, то реформування дуже просто відбудеться. Так, СБУ має займатися виключно питаннями контррозвідувального характеру, боротьбою за територіальну цілісність та суверенітет. Також треба, щоб розпочали роботу антикорупційне бюро, бюро фінансових розслідувань. Вони, по суті, мають бути окремими правоохоронними органами. Тоді у нас буде спеціалізація, і не буде монополізації силових галузей. А це важливо.

Вкрай необхідно знищити бюрократію в цих службах. Одразу ж відпаде дуже багато питань корупційної складової. Ліцензування, надання дозволів та ще дуже багато речей, які є під патронатом СБУ і МВС, по суті своїй є цивільними і мало стосуються силової складової. Ці всі функції треба віддати цивільним структурам. Також треба зменшити кількість звітних матеріалів, щоб оперативники  займалися роботою, а не відписками.

Необхідно й збільшити прозорість в плані призначень, налагодити відкритий діалог з місцевими громадами, щоб люди якщо не прямо впливали б, то принаймні до них прислухалися б під час кадрових рішень. Якщо хоч би ці речі зробити — буде досить для початку.

Хоча треба міняти всю стратегію національної безпеки. А далі — «нарізати» задачі для СБУ, МВС, армії, і так далі. У нас фактично не опрацьовується ця стратегія. Україна вже живе в інших умовах: Крим тимчасово окупований, є проблеми на сході, є проблеми в інформаційному просторі, енергетичної та економічної незалежності і так далі. Тобто є нові виклики, які треба вивчити, зробити документ, у якому розписати, як ми відповідаємо на ці виклики. Мають бути розписані й вказівки профільним силовим відомствам. Тоді буде ефективна робота. Зараз, на жаль, все відбувається в режимі ручного керування. Документ має бути затверджений Президентом та ВРУ, він буде реґулювати все на більш високому рівні.

- Що потрібно Україні для перемоги?

- Це таке ґлобальне питання. Треба визначити, що таке перемога. Це не є тільки відвоювання Криму або Донбасу. Перемога для нас буде тоді, коли ми станемо місцевим реґіональним лідером. Коли в нас буде достатньо сили не тільки протидіяти російській експансії, але й самим поширювати ідеали свободи, цінності демократії на схід. Завжди треба ставити завдання на кілька пунктів вище, ніж є реалії. Необхідні чіткі політичні рішення, відповідальні рішення. Чи то президент, чи хтось інший нагорі має брати на себе відповідальність і припинити політичні ігри на кістках українських солдатів. Зараз ми бачимо мирні ініціативи. Але до кінця ані суспільство, ані нація не розуміє, як буде в майбутньому. На передовій з'являється відчуття, що нас обманюють. Нам необхідні чіткі політичні рішення, і навколо тих рішень вже будемо мати суспільний консенсус. Люди мають розуміти, за що вони борються. А чиновники, особливо найвищого рівня, мають розуміти: Україна встояла не через геніальне керівництво будь-кого, не через те, що хтось гарно виступив, не через генералів, і навіть не через солдат. А через те, що є загальний суспільний консенсус і розуміння проблеми. Якщо тільки буде розкол, між верхівкою і суспільством — буде проблема. Ця війна є нетиповою, вона асиметрична. Почнуться проблеми в інших зонах відповідальності: з безпекою, економікою, екологією і так далі. Якщо Росія побачить, що є слабинка, то здійснюватиме дуже цікаві дії. Важливо людям говорити правду. Треба сказати, що буде важко, можливо, буде велика війна, що є такі реальні втрати, і якщо ми не будемо воювати, то втратимо решту території України.  Люди вже не вірять солодким новинам.  Вони вже не забудуть і не стерплять.

Влада має показати приклад людям, відмовитися від корупційних призначень, від шикарного життя, стати ближчими до людей. Тоді вони повірять. Тоді є шанс перемогти, реалізувати наші найбільші цілі. Насправді ж йде ґлобальна війна — війна цінностей свободи та демократії проти цінностей орди, де деспотія. Як тільки ти даєш слабинку, в плані світоглядному, якщо починаєш призначати родичів і так далі — тоді вже ніколи й не переможеш. Це зараз найбільш важливо. Внутрішня політика і економіка, вони — основа. Тут кується перемога, а на фронті реалізується. Коли солдат знає, що все справедливо, що тут не ставлять на посади людей з доби Януковича, що тут не крадуть, тоді солдат влучніше стріляє. А коли солдат вважає, що його кинули, тоді, звичайно, не буде успіху й на фронті. Це взаємопов'язане.

Розмовляли Ярослав ЮРЧИШИН та Катерина АРТЕМЕНКО (прес-секретар Центру підтримки добровольців)