Мені подобалося служити у військах зв'язку. Армійський зв'язок – єдиний рід військ, який у мирний час працює так само, як у бойових діях. За винятком того, що не у бойових умовах зв'язківців не обстрілюють. Але з точки зору ремесла – все так само.
Тож за час свого перебування у війську я мав нагоду побачити, як працює військова наука. Наука у найконкретнішому значенні цього слова. Можна навіть сказати, що академічна. І у випадку зв'язку військовим науковцям було найкраще, бо тільки вони могли проводити свої експерименти у режимі, який натуралісти називають in vivo – на живо. Всі ж інші військові академіки мусили вдовільнятися досить віддаленими від реальності баданнями in vitro – у пробірці. Але зв'язківці постійно співпрацюють з усіма іншими родами військ. І я, беручи участь у розробках науковців-зв'язківців, мав нагоду бачити як не вистачало їхнім колегам з інших військових академій того реального бойового дослідження, в якому можна було б перевірити безліч дуже серйозних гіпотез і теорій.
Говорячи про війну, про військові вирішення певних державних проблем, які в жоден інший спосіб вирішити неможливо, говорячи про різні причини, цілі і наслідки військових конфліктів, не можна не зважати на таку очевидну зацікавлену групу як самі військові, військову промисловість, а передовсім – військову науку. Науковці, які працюють для війни – це половина усієї теоретичної науки різних спрямувань і більше, ніж половина, тих, що працюють у прикладних науках. І їм необхідно експериментувати, їм потрібно якось випробовувати свої геніальні наробки. Військовій науці потрібна війна так само, як Амосову були потрібні тисячі перших пацієнтів для того, щоби довести техніку кардіологічних операцій до пристойного рівня.
Українцям, які зі всіх сил і з максимальним емоційним піднесенням захищають свою країну, це може видатися чимось гірким, страшним, диким і цинічним, але теперішня війна разом зі всіма безповоротними втратами має всі ознаки того, що важливою причиною і метою цієї війни є комплексний науковий експеримент.
Попередня військова парадигма була чимось подібна на теорію про кінець історії. Накопичення ядерних арсеналів і теорія стримування завела військову науку у тупик. Вирішення певних проблем військовим шляхом стало неможливим. Але проблеми нікуди не поділися, і їх треба якось вирішувати. Тож за останні десятиліття військова наука проявила гнучкість, довівши, що так званий кінець історії був тільки паузою, дезорієнтацією.
За цей час науковці всіх профілів розробили нову теорію новітньої війни, повернувши вагомість і окремому солдатові, і традиційним військовим підрозділам, і зброї немасового знищення, і нетрадиційній стратегії, побудованій на локальній тактиці.
І все це потрібно було випробувати на живо. Росія ніколи не шкодувала своїх людей заради науки. Що вже казати про чужих. Сумно, що саме Україна стала територією для проведення болісних дослідів. Жахливо, що саме українці стали матеріалом для експериментів, результати яких не надто нас стосуються. Гірко думати, що передовсім ця війна, ці смерті були потрібні заради розвитку науки.
09.10.2014