Нацист! Антисеміт! Викинути Гайдеґґера з бібліотек! – кричали медіа. Коли бракує часу та голови, щоби читати його твори, коли постійно шукають чергових сенсацій, залишається тільки крик. Далекий від розуму.
κύνες γὰρ καταβαΰζουσιν ὧν ἂν μὴ γινώσκωσι.
Пси обгавкують саме того, кого не розпізнають
Геракліт
1.
Цю відому сентенцію Геракліта наводить Гайдеґґер у фрагменті з другого тому записників Schwarzen Hefte, коли уболіває над дезінтерпретаціями Sein und Zeit, свого головного твору з 1927 року. Фраза виявилася несподівано актуальною в момент публікації давно очікуваних "Чорних зошитів" Гайдеґґера. Бо надзвичайно влучно характеризує більшість перших реакцій на їх видання: різких, істеричних і переважно безрефлексійних.
Дивовижна є вже їх поспішність. Бо не встигли три грубі томи "Чорних зошитів" потрапити до книгарень, як негайно викликали градову бурю вітальних коментарів і некритичних (зате ж безапеляційних) оцінок і висновків.
Журналістська зграя безпомилково учула свіжу кров забитого звіра: реакції нерідко займали перші шпальти й обкладинки німецької преси. І то не преси якоїсь таблоїдної, але тієї поважно опінієтворчої: Suddeutsche Zeitung, Frankfurter Allgemeine Zeitung чи Der Spiegel. Де з’явилися тексти провідних "колумністів", яких злостивий каламбур поспішності змінив у той момент на "калумністів". Не минуло й місяця, і реакції потрапили до найбільш рейтингових теле- і радіопрограм.
Дивовижною є одностайність ("однобездумність") перших реакцій. Їх однозначно майже прокурорський тон. Заголовки анонсів промовляють самі за себе: "Стрибок у безумство", "Отруйний спадок", "«Суттєве схвалення» національного соціалізму", "Гайдеґґерівська філософія ґрунтується на його антисемітизмі", "Мартін Гайдеґґер. Великий мислитель був нацистом". І т. д.
Звинувачувальний гавкіт перетнув незабаром кордони Німеччини і почав ґлобальну мандрівку. Його глумливе відлуння досягло також Польщі, щоби в неприхованій злостиво-іронічній тональності висловитися на шпальтах Wyborczej ("Чорні думки генія. Видані нотатки Мартіна Гайдеґґера показують, що він справді думав про «світове жидівство»").
У більшість медійних анонсів монотонно повторено той сам комплект кільканадцяти цитат із "Чорних зошитів" (а також портфоліо Гайдеґґера зі значком NSDAP на лацкані). Важко уникнути підозри, що їхні автори послуговуються якоюсь навмисне – на потреби балачок, спраглих до сенсацій, – спрепарованою шпаргалкою. Адже на читання та рефлексію часу надто мало.
Прокурорський вердикт безапеляційний: Гайдеґґер – нацист! Гайдеґґер – антисеміт! І останній цвях у труну: злочинець (розуміє «ся»!) і дурень (перебраний на розумника, отже, й шахрай!). У злосливо і з радістю перепачкованому висновку: твори Гайдеґґера не заслуговують на місце в університетських бібліотеках. У вогонь!
2.
"Коментатори" не могли передбачити, що схема їхньої реакції була завчасу розпізнана і описана автором Sein und Zeit. Вони бо не мали ні часу, ні елементарних умілостей, щоби прочитати хоч би один параграф цієї книжки. Любов до параграфів – мисливський інстинкт – ошукала старанних прокурорів. Тим часом варто зазирнути до 27-го параграфу Sein und Zeit, щоби розвідати, як CЯ не думає. І як гавкіт успішно витісняє мислення.
Аналізуючи структуру властивих людині способів буття, Гайдеґґер звертає увагу, що у сфері повсякдення та посередності – отже там, де зазвичай є – людина як одиниця загалом потрапляє під тиск і домінуванню безособової сили "Ся" (das Man). Мислить так, як СЯ мисле, дивиться так, як СЯ диве, судить так, як СЯ суде. Анонімна диктатура «Ся» нівелює всі відмінності, рідкісні та незвичайні замінює в обігові, кожній таємниці відбирає її силу.
Так діє "громадська думка", яка відбирає одиницям всяку відповідальність за власні слова та вчинки. Можна за нею сховатися і сховатися у безособовому Ніхто, звільняючись од відповідальності та самостійності. Позаяк "Ся" не є якимсь Кимось, але неухопним Ніхто, яке не являє суми окремих "хтось", а, попри те, діє з неймовірною силою. «Ся» має також особливу здібність замінювати розмову, в якій завжди йдеться про "щось", у вільну від зусиль розуміння "балаканину".
Диктатурою громадської думки керує цікавськість, що хапливо розглядається за новинками, для того тільки, щоб од однієї негайно перескакувати до наступної.
3.
Можливо, здивування не є у випадку "Чорних зошитів" влучною реакцією на реакцію "Ся", оскільки чергові "афери" і міцніючий "гавкіт" супроводжують Гайдеґґера за життя і по смерті вже близько 60 років. Не без участі самого гаданого "афериста". І різних неясних непом’якшувальних обставин.
Перша фаза дебатів про характер політичного анґажування Гайдеґґера в період Третього Райху відбулася вже 1946 року, коли інший німецький філософ, Карл Льовіт, на шпальтах Les Temps Modernes без недомовок докорив своєму вчителеві нацистськими поглядами, а на захист Гайдеґґера публічно виступили декілька французьких філософів.
Дебати вибухали в наступних роках циклічно, розпалювані новими критичними текстами. Їх найбурхливіший акт настав по виданню в 1987 році викривальної праці Віктора Фаріаса Heidegger et le nazisme. Цього разу заангажувала найпотужніші уми та пера, зокрема, Дерріду, Левінаса, Ґадамера та Габермаса.
Сама лише бібліографія кількадесятрічних дебатів нараховує вже, напевно, тисячі позицій. Можна ризикнути, стверджуючи, що комплекс проблем, пов'язаних із політичним анґажуванням Гайдеґґера, є однією з найжвавіше та найвсебічніше дискутованих дилем у європейській культурі останніх шести десятиліть, являючи один із істотних механізмів її самокритики.
Тим часом більшість перших реакцій на видання "Чорних зошитів" трактують "справу Гайдеґґера", наче безпрецедентне відкриття. Амінь! Немовби лише тепер виповзла бестія, чорним по білому виявляючи доти захищений сімома печатками несимпатичний твір. Що більше, "Чорні зошити" виявилися немовби справжнім opus magnum Гайдеґґера, який уневажнює всі інші його книги та книжки.
Тому голошу слухняно, що Гайдеґґер не є автором винятково "Чорних зошитів". Що у рамках Gesamtausgabe («Вибраних творів»), які з'являються від 1975 року, було видано близько ста томів. Здаю собі справу, що це "недобра новина" для журналістів, які читають лише в Інтернеті і які з самопожертвою віддають «ся» вистежуванню чергової "афери".
4.
"Чорні зошити" (їхня назва походить від чорних обкладинок записників Гайдеґґерa) є документом особливої ваги. 34 зошити, записувані від 1930-го до 1970 року, становлять безпрецедентний в історії філософії "щоденник думки". У перших 13 зошитах, опублікованих у трьох томах Gesamtausgabe, містяться нотатки Гайдеґґерa з 1931-1941 років. Решта зошитів чекають на видання.
Гайдеґґер оголошує, що не належить їх трактувати як робочих нотаток; хотів би, щоби визнали їх за "скромний форпост (...) роздуму в пошуках ДОРОГИ до все так само початкового мислення, яке, на відміну від метафізичного, зветься мисленням, сумісним з історією буття".
Не є в них істотне те, ЩО представлене і втілене у поняттєвих конструкціях, але лише спосіб, у ЯКИЙ опрацьовується питання про буття. "Чорні зошити" є продовженням цієї спроби "подолання метафізики", яку зробив Гайдеґґер у Sein und Zeit. "Питання про буття. Не залишається взагалі жодного іншого вибору, як весь час заново писати цю книжку і лише цю. Ціною того, що залишишся homo urtius libri [людиною однієї книжки]. Понад тим un um нема жодного aliud [чогось іншого]".
5.
Хоч би як ми повірили Гайдеґґерові, що він залишається людиною "однієї книжки" й "однієї думки", знайдемо в "Чорних зошитах" не одне "нове". І ця новизна в мисленні Гайдеґґера не дає звести її ані до "стилістичного" новаторства, ані до складного комплексу мотивів, які сповіщають, з одного боку, про перелом у питанні про буття, з другого ж, – урочисто відкривають радикальну й тотальну критику метафізики як "епохи махінаційної техніки".
Тим, що заслуговує на назву принципово "нового" в мисленні Гайдеґґера, випробовуваного в "Чорних зошитах", є нарис проекту "ФІЛОСОФИ ТА ПОЛІТИКИ". У такому комплексному та ґрунтовному трактуванні ми не знайдемо його ані раніше, ані пізніше. Справжнім заголовком "Чорних зошитів" має бути фраза з тому І: МЕТАФІЗИКА ЯК МЕТАПОЛІТИКА.
6.
Могло би здаватися, що надання переваги "політичному" виміру метафізичної рефлексії є логічним наслідком роздуму, сконцентрованого на розпізнанні актуального стану світу. А діагноз, повторюваний з початку 1930-х років, є воістину гамлетівським: "світ випав з колії", "світ є у фазі перебудови". Сучасна метафізика переживає свій кінець, чого історичними передвісниками є: втрата сенсу (Sinnlosigkeit), втрата ґрунту (Bodenlosigkeit), визування з історії (Geschichtslosigkeit) чи втрата Вітчизни (Heimatlosigkeit). Редукована до тваринного стану animal rationale людина розтоплюється в безістотності і не вміє відшукати саму себе.
Метафізика – як відповідний людині спосіб буття – обертається в метаполітику. Не було би в цьому світообразі нічого несподіваного – його фрагменти виникають із різних творів Гайдеґґера цього періоду – коли би не певен новий акцент. "Метафізика Dasein мусить згідно зі своїм найбільш внутрішнім прифугуванням поглибитися та розширитися до МЕТАПОЛІТИКИ ІСТОРИЧНОГО НАРОДУ".
Віддавна відомо, що в текстах Гайдеґґера від початку 1930-х років слово Volk (нація/народ) здобуває собі ранґ одного з основних. Важко оспорювати зв'язок цієї новації з Гайдеґґеровським анґажуванням у націонал-соціалістичну ідеологію та революцію в період так званого «ректорату» (функцію ректора Фрайбурзького університету він виконував від весни 1933-го до весни 1934 р.). Ця справа була скрупульозно і по суті прокоментована. "Чорні зошити" дають лише чітке підтвердження цього зв'язку.
Тривожить інше. Ось "метафізика Dasein" в спрощенні: структура властивого людині способу буття мусить перетворитися на "метаполітику історичного народу". Як розуміти цю езопову фразу? Поняття "нації/народу" є в Гайдеґґеровському словнику динамічним і багатозначним. Незалежно від того, вражає його особлива семантична функція в момент, з якого походить згаданий вище запис (кінець 1933 року). У точно той сам час Гайдеґґер широко розмірковує про історично-світову місію/долю (Schicksal) "німецького народу".
Серед численних зауважень про історичну місію німців знаходимо в "Чорних зошитах" дивовижну нотатку: "Deinotes найбільш характеристичної місії, властивої для величі німців". Здивування будить зв'язок між чотирма термінами: deinotes (багатозначний грецький термін, який тут передаймо як "несамовитість") – "місія/доля" – "велич" – "німці".
Розвиньмо цей семантичний вузол: єдиною нацією, яка заслуговує на назву "історичної", є німці. Властива їм несамовитість, яка будить жах і водночас подив, базується на їхній "історичній" місії. Бути "історичним" значить тут бути здатним взятися за виконання завдання подолати метафізику.
Про якe "націю" мова? Про яких "німців"? Відповідь Гайдеґґера завжди дражнила й обурювала критиків. Мова ж бо про "націю поетів і мислителів" (Volk der Dichter und Denker), про вигадану націю Гельдерліна та Ніцше, яка провадить приховану й таємничу "боротьбу за суть німецькості". Суть, якої німецький народ ніколи собі не засвоїв, але яку остаточно втратив із хвилиною, коли "нація поетів і мислителів" стала – Гайдеґґер посилається тут на промову Бальдура фон Шіраха, нацистського ідеолога та глави «Гітлерюґенду» – "нацією поетів і солдатів".
Ця переміна вражає Гайдеґґерa. Втрата історичної місії нації, а в наслідку – ґрунтовне зазнайомлення з істотою людини. "Метаполітика" – це спроба повернення цієї місії. Несамовитість долі німців. І цьому посланню, яке бодай вперше записалося саме в "Чорних зошитах", Гайдеґґер залишився вірним до кінця.
7.
Метафізика як метаполітика має, проте, ще інший вимір: намагається вловити всі вирішальні для епохи втіленого нігілізму події
• Національний соціалізм, який у трактуванні Гайдеґґерa набуває двох форм: "духовний національний соціалізм" (у період ректорату Гайдеґґер стає його речником і промотером, визначаючи відповідні цілі "національно-соціалістичної революції") і "вульгарний національний соціалізм", ґрунтований на "варварському принципі", що його час піддає щораз гострішій критиці.
• Більшовизм, який становить форму сучасної, західноєвропейської метафізики епохи нігілізму.
• Комунізм і соціалізм як витвори західної техніки, хоч втілені в радянській Росії.
• Американізм як найдосконаліша форма нігілізму та "цивілізованого варварства".
• Лібералізм, сліпо зачарований прогресом як принципом нібито розвитку, що по суті є регресом.
• Планетаризм як остання й визначальна фаза метафізичного нігілізму.
• Світовий імперіалізм, визнаний тріумфом планетарної гегемонії техніки.
• Християнське світобачення, критика якого з боку Гайдеґґерa своїм запалом нагадує ніцшеанський суд над християнством.
З метаполітичної перспективи всі ці явища втрачають свою специфіку та різнорідність. Оптика, якій віддає перевагу Гайдеґґер, затирає відмінності до невпізнання, трактуючи їх як епіфеномени (вторинні явища) одного принципу, що ним без решти керується західноєвропейська метафізика техніки як махінації, тобто, стратегії, що трактує буття як предмет тотальної маніпуляції.
У цій оптиці дійсно всі корови ЧОРНІ. Що дозволяє Гайдеґґерові провести багато генетичних ототожнень (наприклад: "російський більшовизм [є], з уваги на своє походження, того ж САМОГО виду, що й англо-американський світ"; "авторитарний соціалізм" являє "різновид фашизму та нацизму"). Відмовляючись від обмежувального принципу політичної коректності, варто, проте, запитати про "арґументи" цієї оптики, яка дозволяє зауважити щось, чого не видно, коли ми тримаємося очевидних відмінностей.
Додаймо, що в колі "метаполітичної" оптики знаходимо в "Чорних зошитах" роздуми над такими конститутивними для світу політики явищами, як боротьба і революція, війна і пацифізм, деспотизм і диктатура, ідеологія і пропаганда, організація і мобілізація. Прозорливості цих роздумів неможливо переоцінити не лише з перспективи 30-х років минулого століття.
8.
У перших реакціях на видання "Чорних зошитів" найбільш запальним питанням виявляється дефінітивно бездискусійний АНТИСЕМІТИЗМ Гайдеґґера. Проблема добре знана і фактично контроверсійна. Питання однак, чи "Чорні зошити" привносять тут чогось суттєво нового, а на завершення – вирішального? Можна мати сумніви.
Передусім з причин чисто фактографічних. Безпосередні згадки на тему Judentum і Juden нечисленні: в томі 95-му зібрання творів з'являється їх шість, в томі 96-му – п'ять. Більшість згадок є істотно незначна або описово-нейтральна.
Нинішня семантична вразливість остерігає перед некритичним уживанням таких висловів, як Judentum чи Weltjudentum (наші мовні кальки – "жидівство", "світове жидівство" – негайно дискредитують їхню нейтральність), а навіть кваліфікує їх як "антисемітські", але в публічному дискурсі 1930-х років були вони затавровані значно менше неґативно.
Коли Гайдеґґер пише, що здійснений ним у Sein und Zeit напад на Декарта буває безрефлексійно використовуваний "євреями та національними соціалістами", коли питає, "чому соціологією радо займаються євреї та католики?", то справді важко в цих думках угледіти докази явного антисемітизму.
Залишається вісім фрагментів, яких цитувати in extenso не буду, бо вони наведені у більшості прокурорських донесень. Що більше, в "ре(ве)ляціях" вони переважно так сфабриковані, немовби складалися на істотну квінтесенцію Гайдеґґерівської думки. Я не маю наміру применшувати їхнє значення, але рекомендував би герменевтичну обережність...
Бо їхня вимова далека від однозначності. З одного боку, приписує Гайдеґґер "жидівству" Bodenlosigkeit (безґрунтовність) і Weltlosigkeit (безсвітовність), з другого – привласнення собі "культури" як знаряддя сили (Machtmittel) і будування на цій підставі "відчуття вищості", з третього – "незвичайні рахункові здібності", які дозволяють євреям "віддавна жити за расовим принципом" (Rassenprinzip). Тоді як в іншому фрагменті стверджує, що "питання про роль світового жидівства не є питанням расовим, але метафізичним питанням про таку категорію, як людяність", яка здатна була би взятися за завдання "викорінення всілякого існування з буття" (die Entwurzelung alles Seienden aus dem Sein).
Дві інші згадки мають на увазі, що "міжнародне жидівство" (internationale Judentum) не здібне до виконання того історичного завдання: "розв'язання суперечки між Нічим і Буттям" (zwischen Nichts und Seyn), а вирішує про це, з одного боку, його заглибленість у "пусту раціональність і розрахунки", характерні для західної метафізики, з другого – "гуманістично-пацифістичний спосіб мислення".
Що в цих суперечливих фрагментах є справді спірним питанням? Не гаданий "антисемітизм", але зведення "юдаїзму" до рівня явищ, які є виразом "цієї самої" західноєвропейської метафізики нігілізму, тобто, техніки. "Юдаїзм" опиняється в одному ряду – без різниці – з християнством, більшовизмом, комунізмом, американізмом, лібералізмом, планетаризмом, імперіалізмом і – що, очевидно, є найбільш обурливим – з нацизмом. Єврейська корова теж чорна. Хіба що – в метаполітичній перспективі – вирішує про це не "расовий принцип", але історична співналежність до світу західної метафізики: нігілістично-технічної форми людяності. Можна сперечатися? Аякже! Тільки на іншу бодай "тему", ніж антисемітизм.
Залишається останній фрагмент. У десятипунктовому "балансі" "планетарної війни", складеному з початком її третього року (1941), занотовує Гайдеґґер у передостанньому пункті: "Світове жидівство, натхнене еміґрантами, видаленими з Німеччини, залишається скрізь чимось невловимим і в ситуації загального зростання сили не потребує ніде брати участі у воєнних заходах, тоді як нам залишається присвячувати найкращу кров найкращих власного народу". Що ж, ця жалісна "констатація" найвище, на що заслуговує, – на ординарний коментар: no comments...
9.
Епіграф до "Чорних зошитів" запозичив Гайдеґґер від Платона: "Треба наважитися на все" ("Теайтет"). Це багатозначне заохочення означає також "відвагу до помилки" (Mir zum Irrtum) – і це, як видається, незалежно від того, чи помилка стосується політичного анґажування Гайдеґґера періоду ректорату, яке він оцінює як "велику помилку", чи сягає пучини метафізичних блукань, що полягають у "підміні буття через існування" і перетворення буття на єдиний критерій того, що реальне.
Але питання: чи дійсно незалежно? Чи блукання Гайдеґґера не підпадають під категорію перформативної суперечності, а, отже, "помилки", ґрунтованої на тому, що, обтяжуючи європейську метафізику "важким гріхом" змішування порядку існування та буття, його власна революційна програма "цілковитого перетворення істоти людини" через "розбудження запитування про правду буття" не потрапляє в ті самі блукання?
Ретельний аналіз текстів Гайдеґґера 1930-х і 1940-х рр. дозволяє позитивно відповісти на це питання. Гайдеґґерівське мислення піддається ілюзії "подолання метафізики" шляхом революції, розіграної у сфері буття як єдиної міри того, що реальне, – а не захованого в завулках тиші й мовчання пробудження готовності запитувати про правду буття.
Фундаментальна і вирішальна щодо всієї ілюзорності цієї ілюзії верства мала характер кардинальної "метафізичної помилки" – її істотою була "помилка", яку Гайдеґґер рішуче й уперто закидав цілій європейської метафізичній традиції, "помилка", яка стала його страховою франшизою. Полягала вона на визнанні певного "сектора буття" за саме буття і таке його представлення, яке робило його "предметом" і "матеріалом" технічної маніпуляції, перетворення, панування, володіння.
Це сам Гайдеґґер став у певний період речником "поетів і солдатів" (навіть спеців від ідеології та пропаганди!) замість зберегти вірність власному покликанню – вслухуватися з увагою в ледве чутний голос "поетів і мислителів". На момент – але цей "момент" мав усі ознаки вирішальної хвилини – припинив читання "думок" Геракліта й Гельдерліна, віддаючись із повним запалом спробам виправлення промов фюрера і творів нацистських пропагандистів – Розенберґа й інших! Щоби надати націонал-соціалістичній революції – "руху", як зазвичай висловлювався, – в Німеччині ранґ "духовного" перевороту в масштабі "подолання метафізики".
Розраховуючись у "Чорних зошитах" зі своєю оманою і визнаючи наприкінці, що національний соціалізм означає підтвердження та фіксацію махінаторських претензій метафізики як техніки, цитує фразу з промови Гітлера, ніби гірке прощання з власною ілюзією. "Поет і мислитель не потребує так багато поживи, як робітник, що виконує важку роботу". Чи "пожива", яку мав на увазі фюрер, була тим самим істинно живильним середовищем "поета й мислителя", до якого покликався Гайдеґґер, міркуючи про історичну місію німецької нації?
Суперечка – а точніше суд – з Гайдеґґером не зведеться до питання одноразового анґажування на користь національного соціалізму. Ані тим більше до двозначних висловлювань на здогад "антисемітських схильностей". Схиляє до постановки питань значно серйозніших. Питань, а не поспішних відповідей. Серед них також питання про те, чому невтомність запитування – як відповідне джерело і єдина стихія мислення – піддається інколи спокусі бездумної відповіді.
***
Martin Heidegger, „Uberlegungen ll-VI" („Schwarze Hefte" 1931-1938), „Gesamtausgabe", Bd 94; „Uberlegungen VII-XI" („Schwarze Hefte" 1938/39), GA, Bd 95; „Uberlegungen XII-XV" („Schwarze Hefte" 1939-1941), GA, Bd 96, Франкфурт-на-Майні, 2014
Cezary Wodziński — професор, д-р габілітований; нар. у 1959 р.
Філософ і есеїст. Працює в Інституті філософії та соціології ПАН і на факультеті "Artes Liberales" Варшавського університету. Автор, зокрема: "Гайдеґґер і проблема зла" (1994, 2007, англійське видання 2014), "Святий Ідіот" (2000, французьке видання 2011), "Транс, Достоєвський, Росія, або Про філософствування сокирою" (2005, французьке видання 2013), "Логотип безсмертя. Примітки Платона до Сократа" (2008), "Kairos. Конференція в Тодтнауберґу. Целан – Гайдеґґер" (2009), "Есеї" (2014).
Cezary Wodziński
Nie zabijajcie Heideggera
Gazeta Wyborcza, 15.08.2014
Переклад А.К.
13.09.2014