У ці дні вересня в Україні відзначають 500-річчя славетної битви на Крапивненському полі під білоруським містом Орша. Тоді, 8 вересня 1514 року військо Великого Князівства Литовського під проводом гетьмана Костянтина Острозького розгромило московську армію, яка прагнула захопити землі сучасної Білорусі.
6-8 вересня 2014 року під патронатом Міністерства культури України, Українського інституту національної пам’яті та за сприяння Міністерства оборони України відбувається Східно-Європейський форум «500-річчя перемоги під Оршею». Організатори прагнуть започаткувати традицію відновлення та святкування переможних історичних сторінок держави. Різноманітні заходи присвячені 500-річчю Оршанської битви мають відбуваються в Острозі, Дубні, Рівному, Вінниці, Староконстянтинові й інших містах.
Натомість, як повідомляє білоруське видання "Наша Ніва", білоруська влада заборонила провести 6 вересня ювілейний фестиваль і концерт на Крапивненському полі.
Сучасний український історик Леонтій Войтович у своїй монографії "Князівські династії Східної Європи (кінець IX – початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль", здається, найправдивіше описав битву в доволі стислому викладі:
"8.09.1514 р. в знаменитій битві під Оршею князь К.І.Острозький з 30 тис. війська скористався з взаємної зависті двох московських воєвод князя М.І. Голіци-Булгакова та І.А.Челядніна і розгромив 80 тис. московського війська. За литовськими даними, в полон потрапило 8 воєвод, 37 командирів загонів і 1500 дворян, загинуло до 30 тис. чол. Князь Острозький навмисне імітував відступ, завівши противника під залп своєї артилерії, наслідки якого були жахливими. Ця битва потрясла сучасників. 24.02.1525 р. при Павії імператор Карл V розбив французів. Долю битви вирішили залпи акебузерів, причому один постріл виводив із строю кількох чоловік і коней. Можна зрозуміти, чому такі величезні втрати були в московському війську. Під Оршею основну роль зіграли білорусько-українські війська".
В перші роки незалежності Білорусі, коли Верховну Раду республіки очолював Станіслав Шушкевич, запроваджувалася традиція відзначення перемоги під Оршею як "однієї з найбільш визначних перемог білоруської держави в боротьбі за незалежність". Планувалося зробити 8 вересня Днем білоруського війська.
Але з приходом до влади Александра Лукашенка акценти змінилися. Наприклад, сучасний білоруський історик, доцент Гродненського університету Уладзімір Єгоричєв писав:
"Тривалий час – раніше Велике князівство Литовське, а пізніше Річ Посполита – воювали з Московською державою. Територія Білорусі в цих війнах була лише плацдармом, постачальником військових матеріалів. На етнічній території країни ворогували і вершили свою політику магнатські угруповання Речі Посполитої і Литви, правили королі Сигізмунди й Августи. Сьогодні все це військово-політичне черезсмужжя БНФ [Білоруський народний фронт] оформляє в рамки білоруської державності зі скеруванням списів вбік Москви. Відбувається свідомо помилкове осучаснення нашої історії ранніх і пізніх періодів в антиросійському дусі. Для чого? Чи потрібно це нам, білорусам? Чи відповідає це нашим національним інтересам?".
Представники національно-патріотичних сил Білорусі вважають битву під Оршею визначною перемогою, яка зупинила агресію Москви. Як писав один із лідерів БНФ Вінцук Вячорка, "на жаль, зараз спостерігаємо спроби віддати білоруську славу іншим народам, але ж більшість учасників Оршанської битви з боку Великого князівства – білоруси, та й бій відбувався на нашій території. І результати перемоги 30-тисячного війська над 80-тисячною армією завойовників – це зразок талановитого військового керівництва, військового мистецтва, яке ввійшло до військових підручників".
Українські історики донедавна не надавали битві під Оршею належного значення. В найбільш фундаментальних виданнях – лише короткі згадки, а більш детальні праці починають з’являтися лише в останні роки.
"В жовтнї (1508) уложено між Москвою й Литвою вічну угоду. Москва зрікла ся претензій на руські землї в. кн. Литовського (спеціально вичислені тут місця, що були театром повстання: Овруч, Житомир, Туров, Мозирь і т. и.); Жиґимонт признав право свобідного виходу до Москви сторонникам Глинського...
Епільоґом повстання була московська війна, розпочата 1511р. – вона таки, здаєть ся, стала ся не без впливу Глинського. Метою її був Смоленськ, і Герберштайн каже, що Василь прирік, як би удало ся Смоленськ здобути, віддати його Глинському. По тих походах Москві в 1514 р. удало ся дїйсно здобути Смоленськ, і задержати в своїх руках, не вважаючи на страшну катастрофу московського війська під Оршею, де побив його того ж року (1514) Константин Острозький. Але Глинський Смоленська не дістав", – стільки написав про цю битву як про епізод повстання бунтівного князя Михайла Глинського Михайло Грушевський в "Історії України-Руси" (Том IV. Розділ III. Стор. 12). В радянських історіях і про це не згадували.
І за радянських часів, і тепер росіяни воліють не згадувати про битву під Оршею. Хоча півтора сторіччя тому Сергій Соловйов у 5-му томі "Історії Росії з найдавніших часів" так описував цю битву:
"Великий князь велів своїм воєводам рушити проти короля; той, залишивши при собі чотири тисячі війська в Борисові, інші – під начальством князя Костянтина Острозького відправив назустріч московським воєводам, у яких, за іноземними звістками, було 80000 війська, тоді як в Острозького – не більш 30000. Після декількох невеликих сутичок наприкінці серпня Челяднін перейшов на лівий берег Дніпра біля Орші і тут вирішив чекати ворога, не перешкоджаючи йому переправлятися через ріку, щоб тем повніше була перемога. 8 вересня 1514 року відбувся бій: росіяни почали напад, і довго по обидва боки билися з перемінним щастям, як нарешті литовці навмисно обернулися втікати і підвели росіян під свої гармати; страшний залп зім'яв атакуючих, привів їх у розлад, що незабаром перекинувся й усьому війську московському, яке потерпіло страшну поразку: всі воєводи потрапили в полон, не говорячи вже про величезну кількість убитих ратників; ріка Кропивна (між Оршею і Дубровною) загатилася тілами москвитян, що у втечі кидалися до неї з крутих берегів. Сигізмунд, сповіщаючи лівонського магістра про Оршанську перемогу, писав, що москвичі з 80000 утратили 30000 убитими; узято в полон: 8 верховних воєвод, 37 начальників другорядних і 1500 дворян; але після з литовського ж докладного перерахування довідаємося, що всіх полонених, як узятих на Оршанській битві, так і в інших місцях, було 611 осіб. За московськими звістками, Острозький спочатку займав Челядніна мирними пропозиціями, а потім раптово напав на його військо; перший вступив у битву князь Міхаїл Голіца, а Челяднін із заздрості не допоміг йому; потім литовці напали на самого Челядніна, і тоді Голіца не допоміг йому; нарешті, ворог напав втретє на Голіцу, і Челяднін знову видав останнього, побіг і тим вирішив долю битви; але московські джерела згодні з литовськими щодо страшних наслідків Оршанської поразки".
Переможець у битві – князь Костянтин Іванович Острозький (1460–1533) – був на Волині найбагатшим і найвпливовішим українським магнатом. Великий князь литовський і король польський високо цінував князя Костянтина і повністю йому довіряв. Князь у 1530-х роках займає найвищі посади: він староста Брацлавський та Вінницький, він воєвода Трокський і він найвищий гетьман Князівства Литовського. Ці високі посади зробили князя Костянтина Івановича фактичним керівником усієї Литви, Білорусі та Правобічної України.
Це був славетний полководець: він 60 разів перемагав у боях з татарами, волохами та москвинами. І тільки два рази програвав бій. Король Зигмунт І Старий двічі робив гетьманові Костянтинові величні тріумфи – у Вільні та в Києві – як переможцеві. Це ж зробило князя Костянтина Острозького славним на всю Європу. Припускають, що він міг сприяти друкарській і видавничій діяльності Швайпольта Фіоля і Франциска Скорини.
Звичайно, під проводом гетьмана Костянтина Острозького воювали під Оршею і польські коронні хоругви, і німці-артилеристи, і жителі земель, які зараз належать Литві та Білорусії. Однак не забуваймо, що шляхта й прості вояки у війську Великого князівства Литовського здебільшого походили з Волині, Підляшшя, Берестейщини, Поділля, Київщини, Сіверщини.
Тоді під Оршею предки сучасних українців, білорусів, литовців на кілька десятиліть зупинили московську навалу на Захід – аж до лівонських походів Івана Грозного. Про значення битви свідчать відомості про неї у тодішніх хроніках, а також унікальна картина, написана близько 1524 року на замовлення польського короля Зигмунта (Сигізмунда) Старого у стилі тодішнього німецького батального малярства учнем Лукаса Кранаха (ймовірно, Гансом Креллем).
З нагоди 500-річчя битви на Крапивнянському полі білоруські патріоти встановили пам’ятний знак з медальйонами Костянтина Острозького та київського воєводи Юрія Радивила ("Геркулеса", 1480–1541), який командував кіннотою на лівому фланзі битви.
На жаль, ця перемога не була використана належним чином. Незважаючи на прагнення Костянтина Острозького продовжити наступ на схід, щоби відібрати в москалів Смоленськ, більшість шляхти вважала свою справу зробленою і поспішила розійтися по домівках перед початком холодної пори. Острозький здобув Мстиславль та Кирчів, але для здобуття Смоленська він мав замало сил і засобів – лише 6 тисяч війська. Війна тривала ще кілька років і внаслідок підписаного 4 вересня 1522 року в Москві перемир’я Смоленськ залишався в межах Московії.
Смоленськ повернувся до Речі Посполитої 1611 року. Але був знову здобутий москалями у 1654-му.
Смоленська земля була раніше населена білорусами. Та тривале перебування під московським пануванням сприяло їх асиміляції москалями. Внаслідок перемоги під Оршею була зупинена московська експансія на Білорусь, що сприяло збереженню національної ідентичності білорусів. Але втрата Смоленської землі відірвала пізніше цей край від білоруського материка.
Хоча ще на початку ХХ ст., за даними етнографа та мовознавця Євфимія Карського, 57,3% населення Смоленської губернії вважали себе білорусами. І саме в Смоленську 1 січня 1919 року було проголошено Білоруську РСР...
07.09.2014