Франція серйозно взялася за те, аби вдарити по носі Путіна. Президент Олланд заявляє, що наразі заморожує поставлення гелікоптероносців, які Франція будувала для Росії.
Франція зазнає економічних збитків. Два кораблі, які вона мала поставити, коштують 1 млрд. 200 млн. євро, і тепер, якщо угоду не буде виконано, Париж можуть зобов'язати виплатити суттєву компенсацію. Путін, провадячи не приховану, а майже відкриту війну з Україною, доклав усіх зусиль для того, аби світ зреагував. Він грубо порушує Гельсінські угоди і міжнародне право, жалячи Україну і не поважаючи цілісність її кордонів.
Те, що Франція зважилася на цей крок, який може дорого їй коштувати, означає, що інші можуть піти її слідами, тиск фермерів та промисловців багатьох країн в очах їхніх урядів втратить силу, коли всі побачать, що Париж приносить себе в жертву. У пошуках інших способів дозолити Росії, з'явилася ідея бойкотувати наступний чемпіонат світу з футболу, який має відбутися у цій країні 2018 р.
Використання спортивного бойкоту як знаряддя політичного тиску має багату передісторію. Південну Африку через її расистську політику відсторонили від участі в Олімпійських іграх у 70-х роках. І тільки 1992 року вона змогла взяти участь в Олімпіаді у Барселоні.
Більше значення – і певні паралелі з нинішньою ситуацією – мав бойкот, що його пережив Радянський Союз, коли приймав Олімпіаду 1980. Москва вторглася в Афганістан, й американський президент Картер, підтримуваний войовничо налаштованим конґресом, надіслав листи керівникам ста держав з проханням бойкотувати ігри. Заклик не мав великого успіху. Деякі чільні країни, як-от Німеччина чи Японія, не брали участі в Олімпіаді. Інші, як-от постійна союзниця США Велика Британія, таки поїхали до Москви. Американська телевізійна компанія NBC, яка мала права на трансляцію ігор, втратила кілька мільйонів доларів. Проте для Росії це був удар: 81 країна-учасниця проти 88 на іграх в Монреалі 1976 року і 122 на іграх в Мюнхені 1972 року. Кількість гостей різко зменшилася. Чекали на 300 тис., а з'явилося лише 70 тис.
Москва відповіла тим самим на Олімпійських іграх в Лос-Анджелесі, які почалися полемікою, оскільки місто відмовилося брати на себе будь-який дефіцит, зумовлений проведенням ігор. Совєти вдавали, що приїдуть, але за 50 днів перед відкриттям Олімпіади підтвердження про їхній приїзд не було. Вони висували вимоги, які могли стати виправданням їхньої можливої відсутності, і останньою було прохання акредитувати як олімпійського аташе Олега Єрмішкіна, якого американці знали як агента КДБ. До бойкоту росіян долучилася жменька країн, що перебували в орбіті СРСР.
НАТО наприкінці цього тижня і ЄУ наприкінці місяця оголосять нові заходи проти Росії. Наразі внутрішня громадська думка грає на руку Кремлеві. Росіяни зазнають постійного промивання мізків, в якому є дві ідеї: Україна, чи її частина, були і є російськими, ті, хто керує в українській столиці, є фашистами з майже нацистськими тенденціями. Саме таку інформацію поширює щодня московське телебачення.
Якщо відійти від теми законності, де очевидним порушником є Путін, який не визнає повної незалежності України, то головне – хто виявиться економічно витривалішим. Європейські країни, які не зможуть продавати свою сільськогосподарську продукцію й отримувати російський газ, щоб грітися узимку, чи Росія, яка не діставатиме за свій газ вкрай необхідної їй іноземної валюти, а також інвестицій, щоби бодай мінімально підтримувати ефективність своєї енергетичної промисловості, з якої вона великою мірою живе. І хоч має існувати якесь вреґулювання цього питання, все ж загроза бойкоту футбольного чемпіонату не є чимось малоістотним.
Іносенсіо Аріас, колишній постійний представник Іспанії в ООН, автор блоґу «Записки відставного дипломата»
Inocencio Arias
El portaaviones francés y el Mundial de fútbol de 2018
El Mundo, 04-09-2014
Зреферувала Галина Грабовська
05.09.2014