«Парад» українських полонених, проведений 24 серпня у Донецьку під багнетами бойовиків «ДНР», шокував світову спільноту. Фахівці з міжнародного права однозначно кваліфікували дії проросійських сепаратистів як порушення Женевської конвенції про поводження з полоненими. Втім, Кремль не побачив у цьому чогось поганого чи принизливого. Воно й не дивно, адже РФ вважає себе правонаступницею СРСР, а там такі заходи були поширеним явищем.
Взагалі практику демонстративного проводження вулицями міст великих груп полонених солдатів супротивника в роки Другої світової війни активно використовували лише дві держави – нацистська Німеччина та Радянський Союз. Мета таких заходів була одна – принизити ворога, показати свою велич і нікчемність противника. Уже після ганебних заходів на площі Леніна столиці Донбасу представники «колорадів» заявили, що влаштували їх на взірець подібної демонстрації 1944 року у Москві, коли полонених німців провели Красною площею, а після них символічно проїхали поливальні машини.
До речі, 16 серпня 1944 року радянська влада у визволеному від німецьких військ Києві теж провела колону з понад 50 тисяч солдатів Вермахту. Протяжність маршруту становила 21 км. Якщо вірити спеціальному повідомленню, підготовленому у НКВС УРСР для першого секретаря ЦК КП(б)У Микити Хрущова, на дійство прийшли подивитися близько 170 тисяч киян. Радянські люди під час проходження полонених німців вигукували: «Смерть Гітлеру!», «Смерть фашистам!», «Будьте прокляті!», «Ганьба вбивцям!», «Розстріляти їх усіх!».
Київ, Хрещатик, 16 серпня 1944 року
Сумно, але майже ідентичні гасла та прокльони на адресу українських військовиків лунали з оскаженілого донецького натовпу (що зафіксовано на відеороликах, поширених у соціальних мережах). Проте між цими «парадами» є суттєва відмінність – 70 років тому в колонах йшли військові чужої країни, нині солдат ЗСУ принижували громадяни України (формально вони такими залишаються). Вживаємо такого формулювання, бо язик не повертається називати їх українцями.
Звичайно, було би дивно, якби у проводі «ДНР» сказали, що «парад» влаштовано за нацистськими зразками (адже згідно з їхніми переконаннями, «нацисти» та «фашисти» перебувають на правому березі Дніпра й уособлюють нинішню українську владу). Проте гітлерівці теж вдавалися до таких заходів. У січні 1944 року вулицями Риму, за наказом генерал-полковника Курта Мезлера, провели кілька сотень полонених американських і британських солдатів. У вересні 1946 року військова комісія США засудила німецького генерала та назвала такі дії «актами насильства та приниження».
Колона радянських полонених поблизу Києва (1941)
Нацисти активно використовували таку ж практику в захоплених українських містах, аби справити гнітюче враження на цивільне населення та задемонструвати свою велич. До певної міри їм це вдалося. На початку німецько-радянської війни колони полонених солдатів Червоної армії, проведених населеними пунктами, зміцнювали серед населення думку про непереможність Вермахту.
Колона радянських полонених поблизу Києва (9 жовтня 1941 р.)
Зрозуміло, що у «Новоросії» ніколи не читали Женевської конвенції щодо поведінки з військовополоненими, яку, між іншим, у липні 1954 року ратифікувала УРСР. У статті 13 конвенції чітко зазначено: «З військовополоненими необхідно завжди поводитися гуманно. Військовополонені повинні бути захищеними, зокрема, від актів насилля чи залякування, а також від образ і цікавості публіки».
Про гуманізм у випадку з «парадом» у Донецьку годі говорити – факти приниження людської гідності українських вояків очевидні. Хоча глава МЗС Росії Сергій Лавров на прес-конференції у Москві 26 серпня заявив, що не побачив у «параді» жодного приниження. Вступати в полеміку нема сенсу, адже Росія давно проіґнорувала всі міжнародні договори. Важко щось доводити і бойовикам «ДНР», адже бандити живуть за своїми законами.
Між тим заборона Женевською конвенцією виставляти на показ полонених має на меті захистити їх не лише від приниження гідності, але й від реальної небезпеки скалічення та вбивства. Її упорядники керувалися фактами часів Другої світової війни, коли під час таких демонстрацій розлючені глядачі нерідко били полонених або кидали в них каміння. Зокрема, під час проходження колони в Києві у 1944 році 15 німців через травми відвезли до табору, в Римі в англійців і американців теж летіло каміння та палиці. Це ж, власне, відбувалось і в Донецьку.
Тим часом межа цинізму та жорстокості у «патріотів Донбасу» відсутня. 26 серпня світове й українське суспільство збурив черговий вчинок «колорадів». У тому ж таки Донецьку бойовики прив’язали до стовпа українську патріотку, обгорнули національним стягом і повісили на шию табличку: «Вона вбиває наших дітей. Агент карателів». Відтак кожен охочий міг вдарити чи принизити нещасну. На жаль, таких виявилося чимало.
Серпень 2014-го (світлина – Mauricio Lima / New York Times)
Знову ж, коли звернутися до Женевської конвенції, то катування та нелюдське поводження з полоненими розцінюється як одне з тяжких порушень її положень.
Грудень 1941-го
У цьому випадку на думку приходить аналогія з нацистським режимом, який так само поводився зі своїми ворогами. Гітлерівські кати перед тим, як показово повішати чи розстріляти партизана чи підпільника, полюбляли вішати їм на шиї таблички з образливими написами і в такому вигляді водити містами чи селами. Свого часу в селі Сопич на Сумщині місцеві старожили розповідали мені, як в одному зі сусідніх сіл нацисти прив’язали до стовпа хлопця-партизана, і кожен охочий міг його вдарити, після чого полоненого на 30-градусному морозі поливали водою…
Перелік порівнянь можна продовжити.
На початку війни в Донбасі сепаратисти активно використовували улюблену тактику нацистів з «живим щитом» із мирного населення.
З іншого боку, радянські агенти колись навмисно влаштовували теракти проти німців біля населених пунктів, знаючи, що гітлерівці покарають місцевих мешканців і таким чином озлоблять їх проти себе. Нині бойовики встановлюють установки «Град» на території міських мікрорайонів чи сіл, звідки ведуть обстріл позицій сил АТО – з наміром викликати вогонь у відповідь і звинуватити українську армію в обстрілі мирного населення.
Аналізуючи практику «захисників Новоросії», складається враження, що вони увібрали у себе весь неґатив двох найстрашніших режимів – нацистського та сталінського.
Архівні світлини – з видання: Київ: вiйна, влада, суспiльство. 1939-1945 рр. За документами радянських спецслужб та нацистської окупацiйної адмiнiстрацiї. – К., 2014. – 864 с.
29.08.2014