Їхній холод лякає, їхня краса захоплює. З медичного погляду блакитні очі — рідкість. Статистика засвідчує постійне зменшення кількості синьооких людей у світі.
Батьки дивуються: в новонароджених такі «гарненькі голубі оченята», а вже у віці 6 років через накопичення піґменту вони можуть стати темно-карими.
Її погляд здивував професора Уве Плеєра. Перед ним сиділа молода дівчина з Болівії, у неї були пронизливі блакитні очі. Ці очі зовсім не пасували до бронзової шкіри й типових болівійських рис обличчя. Головний лікар берлінської Шаріте бачив різних людей з Південної Америки, зокрема й блакитнооких. Але ці очі не були здоровими. «Бажання мати синій колір очей — заповітне для мешканців Латинської Америки, — розповідає Плеєр. — Вони на все готові, щоб стати втіленням цього ідеалу краси. Подеколи ціна, яку вони готові заплатити, зависока». Тож очі молодої жінки були не тільки прекрасними, а й хворими. Такий колір очей подарувала дівчині операція: їй вшили маленькі світло-блакитні лінзи в передню камеру ока, і вони домінували над темно-карим природним кольором райдужної оболонки.
Але в цьому вузькому анатомічному сеґменті замало місця для косметичних імплантатів. Неминучим наслідком такого втручання є збільшення очного тиску, пацієнт починає страждати від вторинної глаукоми. Врятувати зір жінки могла тільки операція. Здоровою, але без блиску в очах полетіла вона в напрямку Андів.
Звичайно, блакитні очі гарні. Це твердження актуальне особливо сьогодні, коли на Землі залишається щораз менше людей зі світло-синіми очима. Для прикладу, 100 років тому половина населення США були синьоокими, тепер — лише кожен шостий.
Повсякденне визначення «сині очі» — неточне: очі не є ні синіми, ні зеленими, ні коричневими. Більшість очних яблук — білі, такого кольору є дерма, міцна оболонка органу зору. Те, що очі мають якийсь колір, зумовлює райдужна оболонка, що завтовшки 0,5–1 мм. Вона реґулює відтінок очей, стискає зіницю, наприклад, на сонячному світлі, розширює в темряві, під дією медикаментів чи наркотиків.
З погляду фізіології, світло-сині очі — рідкість: в такій райдужній оболонці набагато менше або зовсім немає меланіну — піґменту, що зумовлює темний колір очей. У блакитних очах райдужну оболонку визначає зазвичай непіґментована сполучна тканина.
Сам вміст піґменту може змінюватися: батьки дивуються, що в новонароджених такі «гарненькі голубі оченята», а вже у віці 6 років через накопичення піґменту вони можуть стати темно-карими. Серед тварин лише деякі породи котів мають блакитні очі, і для людей це радше випадковість.
Шість років тому група науковців з Данії виступила з доповіддю на цю тему. Вони натрапили на крихітні зміни в спадковому матеріалі, який все ж мав важливе значення. Його квінтесенція така: колись, близько 6–10 тисяч років тому, в людей, що жили в реґіоні Чорного моря, відбулася мутація гену OCA2. Це ген, який визначає кількість меланіну, й відтак — забарвлення райдужної оболонки. Чи справді був так званий спільний предок, від якого походять всі синьоокі європейці, — під великим знаком питання. Ймовірно, мутація OCA2 відбувалася в різні епохи та в різних реґіонах, були і є — хоча й порівняно рідко — люди африканського походження з блакитними блискучими очима. Науковці припускають: в період мезоліту (9500–4400 років перед н.е.) цей ген успадковували в межах порівняно малої групи, з якої пізніше виникла популяція, що збільшувалась кількісно експоненціально, її представники потім міґрували в напрямку Балтійського моря та Північної Європи, тут сині очі зустрічаються найчастіше.
Був певний тип парування, поширений донедавна. До ХХ ст. у багатьох частинах Європи та Північної Америки пари, що одружувалися, мали морфологічні подібності: в період Середньовіччя та Нового часу біляві шведи частіше брали за дружин блондинок-шведок, а не смаглявих італійок; на початку історії США блакитноокі мешканки Північної Америки надавали перевагу блакитнооким землякам, а не темнооким індіанцям чи афроамериканцям. Багатодітність, що тоді була нормальною для європейців та вихідців з Європи, призводила до «тріумфальної ходи» синіх очей на Північній півкулі. Лише модерні умови поступово зламали ту тенденцію.
Синьоокі, світлошкірі види в Північній Європі, зокрема, виплекала еволюційна біологія: менше піґментів — менше бар'єрів для сонячних променів, які в цих широтах лише подекуди небезпечні і які примушують тіло виробляти вітамін D. У сонячних тропіках — навпаки. Тут піґмент шкіри та очей — захист від шкідливого ультрафіолетового випромінювання. В історії становлення цивілізацій чорноморського реґіону погляд людей з блакитними очима часто навіював жах. Тацит у творі «Германія» пише про «дикі сині очі» народу на півночі Римської імперії, він загрожував імперії.
Перетворення з ознаки чужинця на символ краси відбулося з економічним та політичним підйомом Західної та Північної Європи в Середньовіччі й ранньому Новому часі. Біла шкіра та сині очі жінці надавали особливого шарму; чоловікам з блакитними очима приписували різні риси характеру: холоднокровність, шалену небезпечність. Але не всюди цінували сині очі: на Егейському морі їх вважали демонськими і для захисту від їх відьомської сили носили амулети. Та відколи Голлівуд почав визначати західну культуру, відтоді блакитний колір райдужної оболонки став запорукою успіху: те, що фабрика мрій видавала за ідеал, споживачі всього світу брали на віру. Тож Мерилін Монро та Пол Ньюмен, Пітер О'тул і Бред Пітт задавали тон.
Але всупереч міфам, очі лише частково відображають характер. Протягом останніх двох десятиліть психологи в різних дослідженнях знаходили докази того, що синьоокі діти в соціальній взаємодії стриманіші, сором'язливіші, ніж їхні однолітки з темним піґментом райдужної оболонки. Так, науковці з Мерілендського університету (США) опублікували результати учительських спостережень та поведінкових тестів: хлопчики дошкільного віку з блакитними очима більше закриті й мають більшу схильність до інтерналізації, ніж їх ровесники з карими очима. Серед дівчаток такої різниці немає.
Також детально вивчили вплив кольору очей на певні хвороби. Баланс для блакитнооких тут втрачений. Хоча й не зовсім несподівано: люди з одним блакитним оком мають вищий ризик набути метастази через меланому власне судинної оболонки ока. Це той тип злоякісної пухлини всередині ока, яка росте на шкірі внаслідок високого опромінення ультрафіолетовими променями. З огляду на це дерматологи наполягають: під час відпустки на пляжі або в горах не нехтуйте захистом від сонця.
Відносний фактор ризику померти від метастазів меланіну очей вирахували науковці з Бостона — 1, 90 для синьооких. Це на 90 % вище, ніж для людей з карими, піґментованими й завдяки цьому менш вразливими до світла райдужними оболонками. В Австралії під час великого епідеміологічного дослідження за участю більше 3 600 піддослідних в реґіоні, що на захід від Сіднея (Проект називався «Blue Mountains Eye Study»), встановили: люди з блакитною райдужною оболонкою мають набагато вищу ймовірність у зрілих літах захворіти на вікову макулодистрофію. Ризик з часом отримати ту форму хвороби, що сильно пошкоджує зір, для людей з блакитними очима — на 70 % вищий, ніж для однолітків з темними очима.
Макулодистрофія — найчастіша причина втрати зору та сліпоти у пенсійному віці в розвинених країнах, спричинена відмиранням чуттєвих клітин в макулі (жовтій плямі), місці найгострішого зору на сітківці. Знову недостатня піґментація райдужної оболонки стає недоліком: один з найважливіших факторів ризику макулодистрофії — надмірне сонячне опромінення.
Проте дослідження показали й позитиви для блактнооких людей: у них мізерний ризик захворіти на вікове потьмяніння кришталика (катаракту) порівняно з темноокими людьми. Катаракту можна без проблем оперувати, після чого зір стає ще кращим. Макулодистрофію можна зовсім не лікувати (суха макулодистрофія) або для цього потрібне спеціальне введення медикаментів у кришталик ока (волога макулодистрофія).
Оскільки генетично синя барва райдужної оболонки — рецесивна ознака, а коричневий піґмент — домінантна, то зваживши на те, що у всьому світі дедалі більше людей заводять дітей з партнером, який має інше етнічне походження (до 20 ст. більше 80 % одружувалися всередині групи), констатуємо: частка населення з блакитними очима помітно зменшилася.
Чи вимруть сині очі цілком? Це можливо, хоча поки що про це не йдеться. В кожному разі кількість блакитнооких зменшується. Тому їх щораз більше шанують, називаючи символом краси. Можливо, в майбутньому буде доступна така техніка, з якою кожен зможе самостійно вибирати колір своєї райдужної оболонки — і не піддаватися тим ризикам, на які наразилася молода жінка з Болівії.
Зреферувала Соломія КРИВЕНКО
Ориґінал за посиланням http://www.welt.de.
02.08.2014