Головний закид, яким воюють тепер противники Австро-Угорщини, є той, що Австро-Угорщина нагло поставила Сербію в примусове положенє, не даючи їй часу надумати ся, яким способом полагодити конфлїкт мирним шляхом. Що сей закид нестійний говорять факти. По-перше Сербія мала час від атентату в Сараєві подумати про наслїдки атентату і відповідним становищем відвернути ті наслїдки від себе. Потім, при врученю ноти, Австро-Угорщина дала Сербії два дни до відповіди. В кінци навіть по зірваню дипльоматичних зносин минуло ще три дни, заки Австро-Угорщина формально виповіла Сербії війну. Отже навіть в останній хвилї по зірваню дипльоматичних зносин, Сербія ще мала три дни часу, щоб не допустити до воєнного пожару.
Що до формального виповідженя війни, то треба зазначити, що Австро-Угорщина на основі міжнародного права не була до сього формального акту обовязана. Постанови другої мирової конференциї в Газї, які накладають на держави обовязок формального виповідженя війни, обовязують тільки між тими державами, які приступили до конвенциї в тій справі. Сербія конвенциї в справі виповідженя війни не підписала, отже Австро-Угорщина на основі міжнародного права не мала супроти неї обовязку формального виповідженя війни.
Коли-ж Австро-Угорщина все таки розпочала війну формальним актом виповідженя, то є се тільки акт лицарськости супроти слабшого противника. Сей акт означує також, що як в сїй справі, в справі виповідженя війни Австро-Угорщина держала ся постанов міжнародного права, так буде придержувати ся тих постанов і в цілім веденю війни.
Питанє, чи воєнна буря скінчить ся на війнї між Австриєю й Сербією, все ще не рішене. Доси всї держави, які можуть мати голос в сїй справі, висловили ся за льокалїзацию війни, — одна тільки Росия держить ся далї в резерві.
Правда, росийський урядовий комунїкат, який подаємо на иншім місци, висловляє надію, що патріотичні манїфестациї не перейдуть у ворожі виступи проти тих держав, з якими Росия знаходить ся в станї мира і хоче зберігти мир. Ті манїфестациї звертали ся проти Австро-Угорщини й Нїмеччини і тільки ті дві держави може урядовий росийський комунїкат мати на увазі. Коли-ж той комунїкат зазначує, що Росия знаходить ся з тими державами в станї мира і хоче зберігти мир, то се означало би, що вона є також за льокалїзациєю воєнного конфлїкту. І так інтерпретують сю енунцияцию росийського урядового комунїкату. Але з другої сторони вказують на те, що сей комунїкат не містить виразної заяви що до льокалїзациї війни, так, що Росия й після сього комунїкату має ще вільну руку.
Дипльоматичні змаганя до льокалїзациї війни, заінїціовані Анґлїєю, тревають далї. Зрозуміла річ, що Австро-Угорщина мусїла відкинути пропозицию Анґлїї в такій формі, в якій та пропозиция звучала, а саме, щоб Австро-Угорщина здержала всї воєнні приготованя і ждала вислїду конференциї амбасадорів чотирох великих держав. Коли така держава як Австро-Угорщина, отже держава велико-державного значіня, попавши в конфлїкт з такою другорядною чи навіть третьорядною державою як Сербія, піддала ся би конференциї амбасадорів, то се означало би для неї самопониженє. А при тім було би се прецеденсом на будуче. Так розуміє сю справу й австро-угорська й нїмецька дипльоматия.
Одначе, коли з анґлїйської пропозициї виключити домаганє здержаня воєнних приготовань, — що в теперішній хвилї все одно стало вже безпредметове, то само змаганє до зльокалїзованя війни є рівночасно бажанєм і Австро-Угорщини і Нїмеччини, а також третього члена тридержавного союза Італїї.
При оцінюваню шанс зльокалїзованя війни треба мати на увазї також становище Анґлїї і Франциї.
Про Анґлїю вже сказано. Додати тільки треба, що мирове становище Анґлїї викликало аж певне здивованє в Росиї, яка те становище зрозуміла як байдужність супроти диктованих Росиєю інтересів потрійного порозуміня і як холод супроти воєнного протиавстрийського запалу певних росийських кругів.
Що-до Франциї, то француська преса апелює до німецького цісаря як до миротворця, який своїм впливом повинен відвернути небезпеку загально европейської війни.
На сей апель нїмецька преса відповідає, що він звернений на невластиву адресу, бо Нїмеччина від десятилїть стоїть і далі стояти-ме на сторожі мира, і француська преса повинна звернути той свій апель на адресу Петербурга.
Словом, міждержавне положенє таке: Дипльоматия працює далї, щоб воєнний пожар між Австро-Угорщиною й Сербією не розширив ся на всю Европу. Цілий тридержавний союз стоїть на тім, що війна між Австро-Угорщиною й Сербією є виключно справою між тими двома державами, і нїхто (читай: Росия) не повинен сюди вмішувати ся в користь Сербії. В Анґлїї і правительство і публична опінїя стоять на тім, що треба зльокалїзуватй війну та що анґлїйська дипльоматия повинна прикласти до сього всї зусиля. Франция, хоч так звязана з Росиєю, що мусїла би в данім випадку зсолїдаризувати ся з її воєнним виступом, не бажає собі війни. В кінци Росия видала успокоюючий комунїкат.
Дипльоматична проґноза звучить: шанси на зльокалїзованє війни поправляють ся.
[Дїло]
30.07.1914