Військовики називають це «Груз-300» — поранених у бою доправляють у лікарню. Термін виник в часи афганської кампанії Радянського Союзу, і хто б міг подумати, що він так широко використовуватиметься в сучасній Україні. Але це війна. Війна з убитими, покаліченими і пораненими. Хлопці, яких забирають з поля бою на ношах, потрапляють у лікарні і стають там справжнім викликом для медперсоналу. Вони потребують допомоги не лише соматично лікарської, а й фахової психологічної, бо якщо й не замикаються у собі, то життєрадісні й комунікабельні удень, далі воюють ночами…
Знимка mil.gov.ua
Лік на тисячі
Від початку антитерористичної операції на сході, тобто від середини квітня, у львівському військовому госпіталі лікувалось понад 150 військовослужбовців. Загалом, за інформацією Ради національної безпеки та оборони України, від початку АТО загинули 325 військовиків. Число поранених наближається до півтори тисячі.
«Зараз в нашому госпіталі біля 100 пацієнтів із зони АТО, — розповідає начальник військово-медичного клінічного центру Західного реґіону Іван Гайда. — На щастя, більшість з них мають легкі пошкодження. Йдеться про пошкодження м'яких тканин, кісток, нервів, судин, внутрішніх органів. Але, на жаль, є такі, які потребують довгого і етапного лікування. Зокрема, це лікування, що пов'язане з протезуванням. Є пацієнти в реанімації, які потребують не одного хірургічного втручання. Є пацієнти, які мають пошкодження хребта, головного мозку. Це лікування складне в методиках і дуже затратне. За життя кожного з них медперсонал воює».
Зі слів Івана Гайди, за останні тижні кількість поранених, яких привозять до госпіталю, різко збільшується. Лікар запевняє: все, що потрібно, пацієнтам забезпечують. А від минулого тижня, завдяки змінам до законодавства, на безкоштовне лікування можуть розраховувати навіть ті, хто потребує протезування. Досі, кажуть лікарі, це було чи не найбільшою проблемою.
«Перші питання щодо можливо протезування бійців АТО виникли приблизно місяць тому, — розповідає директор Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування Сергій Суязов. — Тоді ми зрозуміли, що є багато перешкод у безкоштовному протезуванні таких людей. Проблема у тому, що все законодавство розраховане на мирний час. Військові, які отримали таке каліцтво, мали проблеми з оформленням інвалідності та правом на безкоштовне протезування. На щастя, відповідний законопроект підготували і проголосували у Верховній Раді дуже швидко. Минулого тижня ми вже поставили першого пацієнта на протез».
Нині тих, хто потребує протезування через травми, отриманні під час проведення АТО в Україні, чотирнадцятеро. Двоє таких пацієнтів зараз проходять лікування у львівському госпіталі. І якщо раніше більшість з них розглядали можливість протезування за кордоном, яке коштує немалих грошей, нині вони готові згодитися на українські аналоги. Тим більше, що частина комплектації протезів, зокрема стопи та вузли, будуть німецького виробництва.
«Військовослужбовці — це здебільшого молоді люди, які потребують високофункціональних протезів. Дуже важливо, щоб протези ставили в Україні, адже кожен протез є індивідуальним. Спершу ми ставимо первинний протез. Його постійно треба буде обслуговувати та, можливо, ремонтувати. А тут є ґарантія сервісу. Це не обов'язково мусить бути наш львівський завод. Загалом в Україні є 14 таких підприємств», – каже Сергій Суразов.
Як запевняють фахівці, ціна українського протезу, залежно від складності, становитиме від 20 до 80 тисяч гривень.
Життя опісля…
Один з тих, хто зараз сподівається на протез за кошти держави, — капітан, командир роти Олег Бутніцький. Для нього поправки до закону були особливо важливі: після одужання подальше своє життя він бачить у лавах ЗСУ. До минулого тижня це було неможливо, адже претендувати на безкоштовний протез могли лише особи з інвалідністю, для чого спершу потрібно було звільнитись зі Збройних сил України.
Знимка прес-служби ЗОК
Олег Бутніцький з дитинства мріяв стати військовиком і віддав армії останні 14 років свого життя.
«У мене батько — військовий. З дитинства я мріяв про військову службу. Після школи поступав в Харківський авіаційний інститут. Не поступив. Пішов служити в 79-ту Миколаївську аеромобільну бриґаду, а вже звідти поступив в Одесу на аеромобільний факультет (Військова академія в Одесі – Ред.). Військову службу почав з 2000 року, — розповідає Олег Бутніцький. І зізнається, що, попри військову професію, не міг подумати, що братиме участь у війні. — Не вірилось… Центр України, центр Європи. З ким нам воювати? Довкола були брати і сусіди. Не думав, що так вийде».
Від 9 березня, після початку подій у Криму, рота Олега Бутніцького була в Миколаївській області. Там дбали про безпеку півдня. «Тоді ще не думали, що на сході таке почнеться», — каже капітан.
А від початку травня — на Сході: спершу Краматорськ, відтак Слов'янськ.
«Першого червня нас перекинули на операцію по зачистці Слов'янська. Там вже наша рота відчула, що все серйозно. Ми зачищали лісопосадку, і там була засідка. Тоді рота одержала перший бойовий досвід. Потім йшли на зачистку Семенівки. Були ми, частина другої роти та Нацгвардія. Пройшли передмістя і почали проходити міст. На мосту першим вбили комбата з антиснайперської гвинтівки. Важко було це усвідомити… Що комбата вже нема. Далі командування прийняв я на себе. Але довго не покомандував… Десь півгодини. Основна частина колони перейшла міст, і тоді нас почали обстрілювати. Поранених було близько 70 осіб. Мені з ґранатомета попали в ногу. Я вже сам розумів, що це все…».
Коли Олега Бутніцького витягували з поля бою, у нього ще поцілили кулею. Спершу його у дуже важкому стані забрали в Харків, а потім перевезли до Львова. Попри все Олег не шкодує ні про що і далі бачить себе у лавах захисників Батьківщини. Але на нього чекає ще довге лікування.
Волонтери, які опікуються 95-ю бриґадою, просять допомогти Олегу повернутись до нормального життя. Адже навіть якщо вдасться поставити протез за кошти держави, попереду чекає тривала реабілітація.
«Наші лікарі насправді роблять, що можуть, по всій Україні. На фоні інших медичних установ забезпечення в медичних госпіталях дуже добре. Є, звісно, певні проблеми з нестачею дуже дорогих або непередбачених медикаментів, але в принципі враження від лікарів дуже позитивне, — розповідає волонтер Юля Федорчук. — Наразі ще виникає багато питань з можливістю безкоштовного протезування у нас: яке це буде протезування, наскільки воно буде функціональним, наскільки відповідатиме потребам хлопців. Більшість з тих, хто потребує протезу, це молоді люди, які мають маленьких дітей або ще і взагалі не мають сім'ї. Наразі ми не маємо прикладів встановлення протезів, яким би були повністю задоволені».
Юля наголошує, що зараз також треба думати вже про наступний етап — реабілітацію. Йдеться про фізичну, психологічну, а також соціальну реабілітацію. «Коли військові навіть перебувають в госпіталях, вони далі у стресі і далі продовжують воювати. Їм дуже важко переключитись. Спочатку вони погано сплять, мають хвилювання. Їм потрібен час, щоб звикнути. А от коли вони вже переживають момент психологічної адаптації, виникає проблема, що їм важко повністю повернутись до нормального життя. Вони побачили багато жахливих речей, і їм треба зрозуміти, як з цим жити. На жаль, в Україні немає висококваліфікованих психологів, які би мали досвід роботи з такими хворими. Україна не перебувала у стані війни. Досвід стосувався хіба що миротворчих операцій, але масштаби там були зовсім інші. Схожа ситуація була хіба що за часів війни в Афганістані. Але у той час на психологічний стан звертали мало уваги. Зараз з військовими працюють ті психологи, які пройшли Майдан. Ми переконані, що вони зараз володіють чи не найбільшим досвідом допомоги в таких травмах», — каже волонтер.
ДЛЯ ДОПОМОГИ
Усі, хто може і хоче допомогти Олегу Бутніцькому, можуть долучитись до збору коштів.
Розрахунковий рахунок в Ощадбанку
Бутніцька Євгенія Максимівна (мати)
м. Миколаїв
відділення ТВБВ № 10014/0187
ЄДРПУО 09326464
р/р26251500696564
МФО 326461
транзитний рахунок 29240918704001
(в призначенні платежу вказується р/р)
Картковий рахунок у ПриватБанку
6762468502926730
Бутніцька Євгенія Максимівна
29.07.2014