Вороги вважають, що політична воля країн Заходу до військових дій сильно послабилася – але Захід має інші козирі
У той час як європейські лідери готуються до літньої відпустки, у керівників країн членів НАТО, - насичений підготовчий період до вересневого саміту в Кардіфі, – і тому дуже малі шанси поніжитися на серпневому сонці.
Разом з останніми солдатами, що повертаються з Афганістану додому, зустріч глав країн НАТО мусить дати відповідь на фундаментальне питання – а що ж далі?
Правда, багато хто вважає, що на це питання уже з успіхом відповів російський президент Володимир Путін, анексувавши Крим і продовжуючи дестабілізувати Україну. НАТО мусить знову присвятити себе обороні Європи і протистояти реваншистській РФ.
Якщо так, то постає низка інших питань. Яку кількість військ треба розмістити у відповідних державах (таких як Польща і країни Балтії)? І на який час? Чи треба там будувати постійно-діючі бази чи просто постачати військове обладнання? З якою частотою НАТО має проводити військові навчання в регіоні? І наскільки сильно повинні країни-члени збільшити свої оборонні бюджети, особливо якщо йдеться про сили швидкого розгортання, необхідні для протистояння цій новій загрозі?
Відповіді на ці питання можна вважати тестом на здатність Альянсу забезпечити колективну безпеку своїх членів. Але ці питання також відсувають набік те, що російська стратегія в Україні представляє собою абсолютно новий набір викликів. Викликів, справитися з якими неможливо лише за допомогою особового складу, танків чи авіації.
РФ практикує в Україні так званий «гібридний» чи «нелінійний» підхід, що складається з таємного використання спецпризначенців і розвідників, місцевого населення, проведення кампаній масової дезінформації, залякування шляхом демонстрації військової потуги і використанням різних методів економічного примусу.
І в цьому випадку лідери країн-членів НАТО мусили би відійти від традиційних варіантів відповіді на загрози. А натомість глибше попрацювати як між собою, всередині Альянсу, так і з таким країнами-партнерами як Україна, Грузія чи Молдова, – а також з іншими міжнародними інституціями. З метою зміцнення безпеки супроти зростаючої кількості загроз.
І перш за все, з військової точки зору. Країни-члени мусять почати інвестувати у такі речі як розвідка, спостереження і розпізнавання, командування, управління кордонами, а особливо – у сили швидкого реагування в Європі. Здатність швидко зрозуміти що ж відбулося і швидко відреагувати – важко переоцінити.
По-друге, НАТО повинно координувати плани реагування на непередбачувані ситуації і плани навчань з державними цивільними структурами – такими як поліція. Бо такі речі як, наприклад, цивільні заворушення, дуже часто використовують у якості прикриття для військових цілей. І це те, що сталося в Україні. Крім того, НАТО може допомогти країнам-членам у захисті їх державної інфраструктури, включно з забезпеченням стійкості життєво-необхідних кібер-систем.
По-третє, лідери країни НАТО мусять визнати, що питання гарантування безпеки – це частково також питання побудови максимально стійких та ефективних держав. Оскільки за своєю природою у цьому напрямку НАТО може сприяти лише в питаннях посилення цивільного контролю за діяльністю професійних військових, задача створення ефективно функціонуючої державної машини – це задача таких структур як ЄС. Саме Євросоюз може допомогти у питаннях боротьби з корупцією, побудови сильної та диверсифікованої економіки у правовій державі, ефективного протистояння бізнесовим та медіа монополіям та розробки такої енергетичної політики, що сприятиме зменшенню залежності від імпорту російського газу. Отже, необхідна глибша координація діяльності НАТО з ЄС.
Зміцнення безпеки по цілому ряду ризиків дуже актуальне не тільки для Європи. Китай, наприклад, використовує гібридні стратегії у територіальних суперечках, задіюючи такі специфічні речі як рибальські судна, бурові платформи, ну і, зрозуміло, – право доступу до свого ринку. А ці речі мають більшу силу аргументації, ніж військова сила. Так звана Ісламська держава Іраку і Леванту (ISIS) використовує цифрові пропагандистські методи нарівні з орієнтованою на ресурси військовою стратегією – намагаючись заволодіти як територією так і потужностями з переробки нафти.
Наші супротивники вважають, що політична воля Заходу до військового втручання суттєво зменшилася, але насправді їх «гібридні війни» можуть запустити в дію інші козирі західного світу. Найбільш значними кроками у боротьбі з Москвою із-за України можуть стати: американські економічні санкції, підписання Асоціації ЄС-Україна і блокування Євросоюзом підтримуваного Росією трубопроводу Південний Потік.
Ну але, зрозуміло, що гібридні стратегії діють значно дохідливіше, коли за ними стоїть можливість використання реальної військової сили. Лідери країн НАТО повинні координувати свої дії у цивільній та військовій сферах з метою забезпечення максимального захисту проти майбутніх агресорів. Тому давайте пожаліємо бідних чиновників, що займаються підготовкою до саміту в Кардіфі. У них дуже мало часу на відпочинок.
Робін Ніблет, директор Chatham House, голова цьогорічного червневого Nato Policy Experts Report
Robin Niblett
Nato must focus on the 'hybrid wars' being waged on the west
Financial Times
Зреферував РомкоБомбко
22.07.2014