Нова молодїж.

В нашій лїтературі, публїцистиці і публичнім житю можна запримітити інтересну зміну. Скрізь перестали говорити про молодїж. Причини сього рівно очевидні, як взаїмно себе обусловлюючі. Передусїм скріпила ся скількість т. зв. старшої інтелїґенції, через що з природи річи давний вплив молодїжи в публичнім житю мусїв відповідно змінити ся. Нпр. був час, коли наша "Просьвіта", наші полїтичні партії, часописи, кооперативні товариства і т. д. стояли виключно силами молодїжи; нинї навіть у крайних партіях бачимо вже людий посивілих при роботї в них: їх персональний склад "споважнїв" до непізнаня. В слїд за тим молодїж у своїй масї "змінила фронт", а наслїдком того змінила ся сама. В останних часах велика законодатна реформа в краю заняла ще увагу суспільности, і в орґанах усїх галицьких партій вивітрів такий живий колись інтерес до справ молодїжи, до її житя, складу і якости.

Той інтерес вивітрів так ґрунтовно, що "нехай Нїмець скаже" нам дещо про зміну душі "будучности народа". Бо та зміна слїдна не тільки у нас.

Зіґфрід Требіч (Trebitsch) пише про порушене тут питанє, що тільки на перший погляд здаєть ся, немовби все було по давному. В дїйсности перед нами зовсїм нові молоді люди, з засадничо відмінною психікою. А ріжнять ся вони так не лише від попередного старшого поколїня, але й від цілого ряду поколїнь, котрі мали спільну психіку почавши від часів романтизму аж до останного поколїня. До недавна молодість була для людий часом шибайголовства і авантур, словом часом, котрий як раз найлїпші одиниці поривав у небезпечний вир зовнїшних і внутрішних пригод, з яких вони виходили зломаними і знеохоченими, а богато з них кінчило знищенєм. Супроти того вислови: "устатковав ся", "дозрів на мущину" мали тодї глубоке і поважне значінє і цілком позбавлені були нинїшного комічно-беззмістного посмаку.

Тепер між 20 і 30 роком житя розмірно значно меньше молодих людий, котрих жере якась дивна туга, що не давала попередним поколїням "устатковати ся".

Кінетична горяч тої туги замінила ся вже в енерґію ритмічну, котра часами так слабо пульсує, що здаєть ся, немов сучасна молодїж не молода, а передчасно постарілу. В ній сильно розвинув ся самозаховуючий інстинкт і зник нахил до психічного опянїня, яке колись так часто переходило в пароксизми шалу.

Передусїм любов сучасної молодїжи без порівнаня рідше чим перше осьвічена небезпечними лискавицями, безмежно сильною тугою і пароксизмами, котрим імя було часто: смерть. Мабуть в ще більшій мірі змінила ся в тім самім напрямі жіноча молодїж. Спричинили се головно спорт, фахове образованє дівчат і частїйше товаришуванє з мущинами. Нинї майже тілько само є женщин, котрі утримують своєю працею родину, що й мущин. Через те мущина перестав їм уже імпонувати лиш тим, що він мущина.

В любови слїдне загальне отверезїнє, екзальтовані не знаходять уже так легко відповідних партнерів. Давна демонїчна любов-пристрасть, що нищила особливо мужеську молодїж, належить до минувшини як масова поява. Ще тому десять лїт мож було на вулицях міст бачити многих ображених і понижених в любови молодців з непевно палаючими очима, з насилу здержуваним плачем, котрі обожали ріжні "щасливі в любови" жіночі субєкти, діткнені не одним мужеським пальцем, — до безтями обожали і жалували за тим, що заслугувало на погорду й обмерзїнє. Такі типи мущин зникли а такі типи женщин звільна усунули ся в свої закамарки і притихли, не маючи поля до попису. Вже не чуємо про ті, так недавно ще дуже часті випадки, що надїя родини, одинокий син старого роду, зраджений любкою з породи куртізан, зжертий страшним болем — відбирає собі житє під її дверми. Ту велику злочинницю, зальотну куртізану, вже пізнали наскрізь, належито оцінили і пустили з рук до рук, як вимінну монету роскоші. Правда, ще й нинї женщина з породи куртізан може зробити карієру і часом навіть висше зайти, чим її своячки з давнїйших часів, одначе на те потребує вона вже й вирахованя та калькуляції в вишуканю предмету відповідного їй експеріментам як також чиннитьби (Leistung). Бо блиск давної романтики, котрий сам давав їй колись вибір і побіду, минув ся.

Таким чином біла стежка молодїжи очищена — як давні дороги від небезпечного гільтайства, і молодий чоловік може свобідно ступати на свій житєвий шлях та вибирати званє. Висше описані небезпеки були дїйсно великі: ті романтичні любови робили молодого чоловіка втомленим і слїзно мягким та накладали на нього пута, нїжні і пахучі, але такі важкі, що або пригноблювали його на все, або заганяли в лябіринт, з котрого часто не було виходу, а в найлїпшім разї мож було вирвати ся при щасливім збігу обставин, одначе навантаженим такими споминами, розчарованями і переживанями, що звичайно ломили ся під ними навіть мущини дуже сильно психічної конструкції а вслїд за тим заникала у них охота до дїла і боротьби.

Не маючи щойно представленої головної колоди на своїм шляху, молодїж наших часів змагає передусїм до запезпеченя собі будучности матеряльної та ідейної. Є се в першій мірі ідеалїзм мускулів і костий, котрий одначе виходить на добре й духовим інтересам. Незаснїчений куртізанами зір помагає сучасній молодїжи далеко скорше осягнути рівновагу, яку давно здобував щойно дозрілий муж по дуже тяжких житєвих боротьбах.

Другою признакою великої і зміни то вихованє. Давнїйше полягало воно на тім, що родичі і вихованці старали ся всїми силами перелити в молодїж свій власний сьвітогляд. Се була цілком схиблена система, що молодим людям давала на дорогу житя шкідливий тягар, який вони згодом зовсїм слушно старали ся як найскорше скинути з себе, на що дармо зуживала ся їх енерґія. Поетична пересторога Демля ("Не наслїдуй мене, не наслїдуй, мій сину...") повинна висїти на стїнї в кождій шкільній кімнатї.

Отож ся система вихованя належить уже також до переходженої тандити. Її місце заняло "виховуванє себе самого". Ми знаємо вже, що на нїщо не придасть ся "переймати" досьвід попередного поколїня, бо його треба самому пережити. Се переживанє і нахил до нього пересунули ми у вчаснїйший вік молодїжи, як і полове осьвідомленє. Наслїдком чого є, що 22 лїтний молодець має тепер часто рів-новагу, спокій і почутє відвічальности, яких не мали давнїйше і 30-лїтні мущини, а се робить теперішну молодїж здібною скорше здійснювати свої пляни. Сучасна молодїж мріє далеко меньше чим давнїйша, бо може скорше здїйснювати свої мрії. А як відомо, нїщо так не розвіває мрій, як осягненє їх.

І знов треба вернути на закінченє до полових взаємин молодїжи. Вони змінили ся в той спосіб, що нинї молоді люди не потребують уже так скривати ся зі звоїм приватним житєм і взаєминами, хиба що вони нарушують права иньших. А се має сильний вплив. Щож спонукало суспільність до такої толєранції в поглядах? Очевидно те поражаюче духове хирляцтво і непродуктивність безпосередно перед нами ідучих поколїнь, те множество звихнених людий. І тому над сучасною суспільністю виднїє в відношеню до молодїжи девіз: "Позвольте кождому бути щасливим після його власного фасону".

Над нашою суспільностію мабуть тільки невиразно видніє сей девіз. По наших школах ще в цілій повнї царствує система переливаня "сьвітогляду" учителїв в учеників. Середні школи не дають уже давного клясичного образованя і не дають ще модерного практичного підготованя до житя зі знанєм чужих мов і т. п. Вони дають тільки безбожно великий засіб фразеольоґії, котра так заполонила нас, що — уважаєть ся похвалою, сказати про когось: він говорить до річи, — без огляду на всю мізерію того "річевого" говореня. Через якийсь час відзивали ся ще питаня переляканих тою мізерією людий: "Де дїваєть ся та молодїж, котру річ річно випускають в сьвіт школи?" Тепер і ті питаня затихли. Чи не знайшли ся ми в стадії, коли переминули вже мрії, а не взяли ся ще до здїйснюваня їх і чи ся мертва площина не протягаєть ся в безконечність?

[Ілюстрована Україна]