…Петро Порошенко не мав іншого виходу, як відновити операцію, пов’язану з захистом територіальної цілісності та безпеки України, – операцію, котру ми поки що називаємо «антитерористичною», хоча применшуємо її таким чином і в змістовому сенсі, і в історичному часо-просторі.
Крок глави держави не лише дав старт прикладній воєнній кампанії на Донбасі, а й зберіг за президентом (мається на увазі насамперед не політик із конкретним ім’я, а особа, котра визначає курс держави) слово на міжнародній арені. Відновлюючи операцію, офіційний Київ проявив самостійність: рішення про поновлення АТО виявилося несподіваним навіть для декотрих європейських столиць, а декотрі іноземні ЗМІ називали його «хоробрим».
Іншого виходу справді не було, адже Україну заганяли у тупик. Тепер, коли все йде до відновлення переговорів і встановлення нового режиму перемир’я, Київ має міцнішу позицію. Парадокс – він зміцнює навіть позицію Європи, котра проявила себе надміру пацифістською.
Над Донбасом сходить сонце. Над окопами – війна
На Берлін
Відновлена антитерористична операція проходить на Донбасі від понеділка і триватиме щонайменше до 5 липня – дня, коли, за домовленістю міністрів закордонних справ України, Німеччини, Франції та Росії, має відбутися черговий раунд предметних переговорів. Сторони повторно сіли за консультації у середу в Берліні на запрошення Франка-Вальтера Штайнмайєра. Оприлюднено спільну декларацію, котра передбачає зобов’язання сторін: 1) обов’язкове двостороннє припинення вогню; 2) моніторинг ОБСЄ; 3) контроль за кордоном; 4) звільнення полонених.
Перелік пунктів майже не змінився від того пакету, що обговорювався минулого тижня: Україна годиться на ті самі поступки, котрі пропонувалися їй ще на старті 10-денного перемир’я. Очевидно, що договороздатність Києва за останній час не змінилася. Отож логічно було б припустити, що повторний раунд консультацій, проведений у Берліні, був спрямований не на те, щоб примусити Україну до миру, а щоби переконати Росію до стриманості. Тому цілком можна погодиться з новопризначеним міністром закордонних справ України Павлом Клімкіним, котрий написав у своєму «твіттері»: «Російське телебачення каже, що Європейський Союз і Російська Федерація викликали мене, щоб Україна відновила припинення вогню. А може це колегу Лаврова викликали, щоб РФ припинила агресію?»
Берлін. Клімкін на переговорах із Лавровим, Штайнмайєром і Фабіусом
Думка Клімкіна підтвердилася наступного ж дня, себто в четвер, коли Єлисейський палац оприлюднив офіційне повідомлення про телефонну розмову між Франсуа Олландом і Ангелою Меркель із Володимиром Путіном. Співрозмовники закликали президента Росії «вплинути на сепаратистів, щоб змусити їх до переговорів і досягнення домовленостей із українською владою». Здається, цей натяк досить яскраво вказує на особу, котра має дотримуватися берлінських домовленостей насамперед.
Переміг тиск, що йшов з Майдану
Іще в неділю видавалося, що переговори притуляють Україну до стінки – як на міжнародному рівні (розмови за участі лідерів держав), так і на внутрішній арені («контактні» консультації за участі сепаратистів). Продовження «одностороннього» перемир’я, на котрому наполягала Москва й котре годні були підтримати Берлін із Парижем, послабило б позиції Києва у звільненні Донбасу, а найгірше – у веденні самостійної політики в найближчі роки. Вимоги переговорних столів ставали щоразу менш прийнятними для України, а терористи при цьому відмовлялися розряджати зброю й висловлювали ультиматуми.
Крім того, пролонгація режиму «без вогню» підірвала б позиції новообраного президента всередині держави. За 10 днів перемир’я Порошенко був змушений перетравити гігантські порції критики через те, що йшов на поступки терористам, поставив українських солдатів під загрозу обстрілів, легітимізував Віктора Медведчука у якості посередника з «донбаської кризи». Тому тривалішої паузи Порошенкові не подарували б (на вихідних учасники добровольчих батальйонів вимагали активізації АТО, протестуючи на самій вулиці Банковій).
Чи варто побиватися з того приводу, що Україна знову погоджується на перемир’я? Якщо мислити прагматично, то воєнні дії все одно мусили б вилитися у переговори, раніше чи пізніше. Добре, якщо раніше, бо тоді вдасться врятувати десятки, якщо не сотні, людських життів… Проблема полягала в тім, що терористи сприйняли крок Петра Порошенка як прояв слабкості й продовжували піддавати нападам сили АТО. Крім того, Україна зважилася на ceasefire (з англійської – режим припинення вогню) в той час, коли лишень починалася операція з перехоплення контролю за державним кордоном та повноцінної блокади головної опорної точки терористів – Слов’янська. Вже цього тижня ми бачимо, як насправді мала йти кампанія біля лігва Ігоря Гіркіна: українськими силами звільнено кілька сіл, відбувся бій за передмістя Слов’янська Миколаївку – саме це містечко донедавна лишалося основним каналом постачання озброєння до терористів-«реконструкторів». Яким же був наслідок невчасного перемир’я на конкретному прикладі Слов’янська? Бойовикам вдалося підвезти до міста танки! Важкою технікою було обстріляно блокпост сил АТО, загинули українські хлопці. Вперше після початку активної фази операції, ініційованої ще Олександром Турчиновим, наші сили поступилися блокпостом…
Знищений танками блокпост №1, "Рибгосп". Атака відбулася під час "перемир'я"
Але після нових успіхів АТО терористи будуть змушені поводитися по-іншому. Позиції війська нині стали значно вигіднішими, а умови для припинення вогню є більш прийнятними, аніж раніше. Звичайно, що терористам треба ставити умову: порушення режиму ceasefire матиме неминучим наслідком відновлення АТО.
Путін і кров
Сама епопея з «мирним планом» бере початок з передодня інавгурації Петра Порошенка – і в цьому контексті хотілося б згадати одну промовисту фразу. 6 червня президент України узгоджував деталі своєї стратегії в Нормандії, де вперше як президент-елект поспілкувався з Володимиром Путіном. Президент Росії, приїхавши тоді до Франції, сказав місцевим журналістам: «Вважаю, що в Порошенка є унікальний шанс: у нього поки руки не забруднені кров’ю». Путін свідомо робив на тому наголос, і, гадаємо, Петро Порошенко добре закарбував собі цей фрагмент. Поновлення антитерористичної операції, ухвалення доленосних наказів у ролі головнокомандувача – не лише серйозний політичний виклик, а й моральне випробування. Крім того, фразу президента Росії можна було б тлумачити і як погрозу. Відтак, Володимир Путін знову повернувся до цього акценту, виступаючи на нараді з послами 1 липня в Москві: «До цього часу Петро Олексійович все-таки не мав прямого стосунку до наказів починати воєнні дії – тепер він узяв на себе цю відповідальність сповна, і не тільки воєнну, а й політичну, що значно важливіше».
Сама ж промова Путіна була присвячена продовженню «холодної війни», спробам переділити сферу впливу в геополітиці та, як сказав президент РФ, світовому «конфліктному потенціалу». У цих великих процесах Україна, виходячи зі структури путінської промови, відіграє ключову роль. Для нас це, може, й почесна роль – хоча більше таки тривожна. Бо очевидно, що Росія не обмежиться словами.
1 липня. Антитерористичну операцію вже відновлено
Зокрема, можна припустити, що Москва – навіть попри участь у «мирних» переговорах – готує нові криваві плани для України. Цього тижня Володимир Путін провів нараду з постійними учасниками ради з питань національної безпеки та оборони, на якому обговорювалися в тому числі події в Україні. Не найліпша прикмета. Наприклад, перша «серія» таких засідань стартувала 21 лютого, відразу після кривавих продій на Майдані – після того почалася анексія Криму. Напевне, невипадковий збіг обставин і в тому, що ексцеси загострення на Донбасі теж відбувалися невдовзі після подібних нарад РНБО у Кремлі…
Можливо, вибір української влади, котра зважилася відновити антитерористичну операцію всупереч Кремлю, нагадує відому дилему від Вінстона Черчілля про ганьбу та війну. Ганьби уникли. Чи буде війна? Чи доведеться відповідати за самостійне рішення? Насправді Україна поновленням АТО звузила для Росії вибір. Коридор її дій зменшується: або відчепитися – або грати «на всі гроші»…
Порошенко vs Захід
Повертаючись до недільних домовленостей, то перемир’я зірвалося останньої миті. За словами міністра закордонних справ ФРН Франка-Вальтера Штайнмайєра, учасники чотиристоронніх переговорів біля 22:00 (час декларованого завершення перемир’я) були дуже близькі до того, «щоб зробити рішучі кроки вперед». Проте в останній момент трапився провал. «Я трохи розчарований, що наслідком цього провалу стало заявлене президентом Порошенком закінчення дії режиму припинення вогню», – розповів Штайнмайєр.
Багатьох здивувало рішення Києва. Цитований вище Павло Клімкін зізнався, що він провів ніч із неділі на понеділок у переговорах із іноземними колегами, намагаючись донести позицію України: «Серед ночі переговорив із половиною глав МЗС країн ЄС. Зранку – з італійською колегою. Щойно поклав слухавку після розмови із Мадридом. Роз’яснюємо».
Цікаво, що навіть Сполучені Штати, котрі належать до друзів-«яструбів» України, були заскочені рішенням президента та керівників силових відомств. Принаймні, Financial Times писала, що Порошенкові телефонував державний секретар Джон Керрі та пропонував продовжити перемир’я.
До честі Заходу, жодна з країн публічно не висловилася проти рішення української влади.
27 червня. Під час "перемир'я" Порошенко підписав Угоду про асоціацію. В Берліні зустрівся з Олландом та Меркель
Поза тим, треба визнати, що Європейський Союз не виправдав надій, котрі на нього покладала Україна. Вимога перемир’я – при тому, що воно було одностороннім – з кожним днем ставала все більш принизливою для України. Сторони переговорів понад тиждень домовлялися про пункти, котрі на ділі не були підкріплені волею Москви та донбаських сепаратистів. Петро Порошенко, коли погоджувався на ceasefire, анонсував введення свого «мирного плану», але до нього навіть справа не дійшла, сторони займалися прелюдією… Головна різниця між «мирним планом» і «чотиристороннім компромісом» – це те, що Україні йшлося про звільнення Донбасу від терористів, а переговорній групі – про припинення вогню абияким шляхом.
А санкції… Зізнаймося: Євросоюзу не хочеться вводити санкції проти Росії, не зважаючи навіть на те, що Москві було оголошено чіткий «дедлайн» для деескалації конфлікту – 30 червня. Західні столиці попередили, що запровадять обмеження проти Москви, якщо не буде прогресу по жодному з пунктів вимог. Однією з таких вимог було звільнення спостерігачів ОБСЄ. Вихід верифікаторів організації на волю виявивився достатнім для того, щоб Росія уникла санкцій, а Євросоюз – потреби їх запроваджувати.
До того ж, у європейських столицях розуміють, що загроза санкцій є стримуючим фактором для Росії. Якщо їх запровадити зараз, то надалі Москву вже нічого не зможе спинити від агресивних кроків, й вона зможе діяти так, як заманеться. Цю «школу санкцій» українці пройшли іще взимку, коли вимагали покарання для Віктора Януковича. Фінансові та візові обмеження наздогнали кривавий режим уже тоді, коли він завалився.
***
У четвер увечері (3 липня) Петро Порошенко підтвердив готовність відновити перемир’я на Донбасі. Під час телефонної бесіди з Джозефом Байденом він наголосив, що режим припинення вогню можна вводити тоді, коли буде підтвердження про його дотримання у двосторонньому форматі, а також за умов звільнення всіх заручників та встановлення контролю за кордоном.
Україна декларує позицію, при якій відмовляється від фіктивного ceasefire і опирається спробам імітувати переговори. На маленькому п’ятачку, де було мало місця для маневру, вона йде на кроки, котрими змушує войовничу Росію та пацифістський Євросоюз міняти власні плани й не гратися у «ріббентропів». Якоюсь мірою навіть можна сказати, що Україна, її фронтові солдати, рятують Європу від пасток, розставлених Путіном, рятують її від ганьби.
Чи можна уникнути ганьби таким чином, щоб уникнути іще й війни? Для цього принаймні треба засвідчити, що ти готовий воювати.
03.07.2014