Бо їм треба було виражати «думки читачів» сильніше за самих читачів
Це було неймовірно показово, коли після виправдального вироку (пов’язаного з обвинуваченнями у незаконному прослуховуванні) переповнена емоціями Ребека Брукс (колишній редактор видання News of the World) отримувала допомогу від пані наглядачки судового приміщення. Я вам скажу, що, напевно, тільки суд у справі доброго старого англійського таблоїда міг бути позначений такою подією в стилі доброї старої англійської школи-інтернату чи, скажімо, сільської лікарні.
Через три роки після того, як Руперт Мердок, глава правління News Corp., закрив News of the World, скандал, пов’язаний з незаконним прослуховуванням журналістами цієї газети, вже трохи відійшов в історію. Епоха старих добрих англійських таблоїдів, популістських і страхітливих елементів британської культури та політики, завершена. Насправді вона закінчилася ще пару років тому, але ні вони самі, ні їх критики не хочуть цього визнавати.
«Дружина вже заснула у кріслі, а діти пішли на довгу прогулянку. Ви виставляєте ноги на софу, одягаєте окуляри і відкриваєте News of the World», – писав у 1946 році Джордж Орвел. Тоді газети були на піку своєї популярності. Але той факт, що їм якось вдалося не розтринькати свій вплив протягом наступного півстоліття – це дивовижно.
У 1950 році на одну британську сім’ю припадало пересічно 2,2 газети на тиждень. Тоді найбільшим бестселером була Daily Express з денним тиражем 4 млн. штук. На сьогоднішній день – у 8 раз менше. Зараз по дорозі на роботу значно більше людей або читають безкоштовну газету, або сидять у смартфонах.
Основна причина, чому таблоїди типу The Sun або Daily Mail вижили на такому несприятливому ринку – це агресивна політика. На найбільш конкурентному у світі ринку преси вижити можна лише застосовуючи правила типу «Пес їсть пса», або, як свого часу Мердок сказав своїм журналістам: «Якщо ринок не росте, то Ви мусите відібрати обід у когось іншого».
Найбільш ненаситним з усіх за останні десятиріччя виявився якраз The Sun Мердока. Він купив газету в далекому 1969 році і перетворив її на таблоїд з метою створення конкуренції більшій і не такій жовтій на той час Daily Mirror. Другою за тиражем вважалася Daily Mail, яка, за допомогою правого популізму і цікавих матеріалів про простих людей, націлених на середньостатистичного британця, на той час стабільно випереджала Daily Express.
Обидва знамениті головні редактори цих видань – і самовдоволений та зверхній Келвін МакКензі (редактор The Sun з 1981 до 1994 рр.), і Пол Декр (редактор Daily Mail з 1992 р.) – обидва вони вважали, що таблоїди мусять викликати у читача якийсь інтуїтивний потяг. Недостатньо просто надавати інформацію певній категорії людей, треба виражати думки та почуття цих читачів (навіть непристойні й огидні) – і робити це сильніше за них самих. Знамениті заголовки таблоїдів – такі, як «Попався!» (заголовок з The Sun до новини про затоплення аргентинського військового судна "Генерал Белґрано" 1982 року) або «Вбивці» (заголовок з Mail за 1997 рік до матеріалу зі звинуваченнями п’ятьом юнакам у вбивстві чорношкірого підлітка Стефана Лоуренса) – це все не інформація, це апеляція до інстинктів.
Але найбільшого політичного впливу таблоїди набрали протягом 1980-х років, при Марґарет Тетчер. Їй імпонував їх бунтівний опозиційний характер. Вона також апелювала до тої ж самої аудиторії – тої частини робітничого класу, який відійшов від лейбористів. Взаємна любов між ними була така сильна, що навіть Тоні Блер свого часу, 1997 року, відчував, що має погодити своє призначення на пост прем’єр-міністра від лейбористів з Рупертом Мердоком.
Зарозумілість журналістів, яка призвела до прослуховування, відчуття безкарності та зверхності – все це з'явилося саме в цей період. «Моя точка зору була: якщо воно виглядало правильно, то воно й було правильно, а, отже, ми маємо це зробити», – ось як описує МакКензі свій підхід до справи.
Але велика частина британців також озлобилася на таблоїди. Особливо ліві. Ед Мілібенд, лідер лейбористів навіть мусив вибачатися після протестів, що вибухнули цього місяця, коли його сфотографували з примірником The Sun. Газета була піддана жорстокій критиці ще 1989 року, коли МакКензі припустився жахливої помилки, оббрехавши фанів "Ліверпуля", загиблих на стадіоні в Гілсборо.
Так, це було чверть століття тому, і нині нам уже важко навіть собі уявити, що якийсь таблоїд може собі дозволити таке нахабство чи мати такий шалений вплив на громадську думку. І тут справа навіть не в тому, що дуже сильно впали тиражі. Питання в тому, що репутаційні ризики – неймовірні великі. Обвинувачення у прослуховуванні сильно зашкодили бізнесу News Corp., жодна публічна компанія не може собі дозволити порушувати закон і не може собі дозволити такої журналістської безрозсудності.
Тим більше, що і ринок-то зменшився дуже сильно. Таблоїди традиційно орієнтовані на чітко структуровану британську аудиторію (за заняттями, соціальною активністю тощо) А цього явно замало у цифрову епоху. Молодь не виявляє лояльності до якогось конкретного таблоїда, і дуже мало хто з них оформить онлайн-передплату на газету з розважальними матеріалами.
Англійська популярна преса досягла рівня, коли жодна з газет не має (висловлюючись словами Руперта Мердока) такої кількості їжі, яку варто було би комусь вкрасти. Тому війни припинилися, і Mail Online, наприклад, замість того, щоби воювати з Express у Британії, переключилася на заокеанський ринок – на новинні та розважальні проекти у США, такі як Huffington Post, TMZ, або Buzzfeed.
У той же час Дейкр, людина, любов і ненависть якої чітко прослідковується на кожній сторінці Daily Mail, залишився вірним друкованому варіанту видання, а інтернет-версії Mail Online дав повну автономію під керівництвом абсолютно іншого головного редактора. Дейкр скоро піде на заслужений відпочинок, і на його місці важко уявити наступника, що міг би протриматися так довго. А про подібний до попередника ступінь впливу навіть нема мови.
«Таблоїди можуть бути непоштивими, образливими, вульгарними і навіть злостивими, але вони також висловлюють точку зору мільйонів британців» – сказав він з викликом на слуханнях у справі підслуховування. Це звучало як епітафія на могильній плиті.
John Gapper
The Market Has Written A Requiem For The Tabloids
Financial Times, 26.06.14
Зреферував РомкоБомко
01.07.2014