Редактори вчаться стріляти...

Синдикат Львівських Журналістів уладив у стрільниці на майдані Східних торгів змагання у стрілянні для членів Редакцій усіх львівських щоденників.

 

Коли я прийшов, картина була така: на одному сіннику лежав редактор Л. ("Ґонєц"), на трьох інших редактори Н., П. і Р. ("Хвіля"). Цілість виглядала куди менше боєво, як уявляють собі читачі.

 

"Чоловік стріляє — Панбіг кулі носить" — каже пословиця. Тут стріляли редактори, а кулі носив п. Куронь. Носив і продавав по 4 сот. Дешево, як борщ. — Купуй, брате і стріляй. Десять разів, двацять — ану ж вцілиш. Придасться. У родині, в товаристві, взагалі. На війну також.

 

Редактор Н. скинув камізольку і жалівся, що на животі погано лежати, бо він після обіду. По чотирьох стрілах редакторові П. (теж "Хвіля") зіпсувався "карабінок" і викликали інструктора. Третій редактор з "Хвілі" після кожного стрілу обтирав хусткою велику лисину. Одинокий редактор з "Ґоньца" гатив, як німий, цільніше зрештою, як у своїх політичних статтях. Сінник був мабуть вигідний і він із нього не хотів злазити. Десять вистрілив, потім знову десять і ще раз десять.

 

— Кожна редакція може вислати всіх своїх людей. Хай би вправлялися. Потім трьох найкращих стрільців вибере до елімінаційних змагань. Є бронзові медалі, срібні й золота. А ви спробуєте? — питав ввічливо п. Куронь.

 

Чому не спробувати? "Ґонєц" якраз зліз із сінника ("собача кість, нога здеревіла!") і я поліз на теплий ще сінник. Проти мого кріса, 100 м. далеко, було становище "10", Якраз змінили "тарчу" і я заплатив 10 куль. Інструктор признав, що лежати вмію, а я думав про те, що маю витерті обцаси і що їx тепер кожному видко. Редактор з "Ґоньца", привітна людина, пішов на становище, точніше — в яму перед становищем, звідки бляхою на дручку мав показувати, чи бю в саму середину "тарчі", чи Богові в вікна.

 

Я стрілив раз. Бляха на дручку залітала нервово, як маятник. Не вцілив. Бю вдруге. Бляха знову літає. Бю втретє. Бляха літає. Я дістав нерви. Стріляю. Що скажете? В саму бляху попав, аж мій сусід жахнувся.

 

З дальших шістьох куль, які я вистрілив, було дві "десятки", одна "шістка", дві "трійки" і одна — ніщо. Богу дякувати — скінчив. Мій сусід, якийсь незнайомий журналіст, що ляг на сінник і мав проти себе становище ч. 9, просив, щоб я йому дозволив стріляти в 10-ку. Чому? — питаю.

 

— Бо, відзі пан, я троху зезуєн...

 

Був би я дозволив чоловікові, коли йому цього потрібно до щастя й золотої медалі, але інструктор вперся, що на війні стріляється тільки проти себе. Бог з ними! — подумав я. Тимчасом редактор з "Ґоньца" приніс мою "тарчу" з дірами і просив, щоб я ішов трохи вимахувати бляхою.

 

Пішов. Сів у рів. Гатить. 10 (тобто — середина). Знову 10. Знову 10. Нема що вимахувати. Бляха від моєї кулі пігнена, відбилася куля. Небезпечно, бачу, було з тим, що стріляє. "Ґонєц" гатить знову. 6. Ще раз. Всі десять лишилися на чорному. Гірше стріляв мій зизуватий сусід, його приятель, що сидів в ямі коло становища 9. та затискав зуби.

 

— На лікаря подався, чи що? Пів години сиджу і 3 кулі вцілило.

 

Я відчіпив "тарчу" і пішов до сінників, щоб показати редакторові з "Ґоньца", що добре стріляє. Приходжу: сварка. З чого? І він і той з "зизом" стріляли в одну й ту саму "тарчу", в ту "10-ку", під якою сидів я.

 

Розбирайте самі, хто з вас добре стріляє — вирішив я, подякував і пішов. Попрощався і з цим і з тим. Сварка йшла далі. Пан Куронь, що носив кулі, запрошував на позавтра.

 

Позавтра? Гаразд! Пів міста приведу. У нас, хто напише новинку — той уже "редактор" і на цих змаганнях у стрілянні для редакторів напевно трьох зпоміж них таких буде, що стрілятимуть не у бляху, як я і не по двох в одну "тарчу".

 

Р. S. Адреса змагань: Стрільниця на Повиставовій Площі. По 4 ґр. куля. Дешевше бути не може.

 

[Діло]

 

21.06.1939