Не люблю всього, пов’язаного з цифрами і числами. Не люблю, бо не дуже розуміюся на підрахунках. Але є чомусь абстрактні дати, які мають здатність втрачати абстракцію. Просто знаєш, що якогось дня є 1 вересня не тому, що діти йдуть до школи, а через початок ще однієї світової війни. І так далі, залежно від покоління…
Так само пам’ятаєш, що у червні не тільки півонії. Також у червні у Сараєво убили ерцгерцога Фердинанта разом з жінкою, якої вже можеш і не знати. І власне через те убивство через кілька тижнів почалася така важлива для усіх світова війна перша (важлива навіть для нас теперішніх, бо ми – навіть не думаючи про таке – насправді живемо у щоденному світі, створеному тою війною. Не кажучи вже про такі дрібниці, що існування кожного сучасного європейця можливе тільки тому, що його прадіди чи діди вернулися з цієї війни). І ще така гарна деталь про підрахунки і цифри: важко відразу сказати, скільки років тому був цей червневий день, хоча впевнений, що 1914. Правдоподібно, тут відіграє роль те, що у тому, який тепер рік, переконаний значно менше. Тай воно вже не має такого значення.
Поза-позавчора мені стало прикро від того, що історія може виявитися нецікавою комусь, кому цікаво багато всього іншого. Тож позавчора почав вигадувати, як можна оцікавити історію. А вчора додумався, що так звані історичні події варто переносити на кістяк приватної тілесності. Просто уявити собі, що всі ці речі відбуваються з тілами, аналогічними твоєму. Відбуваються не у незнаному просторі, а у звичайних кімнатах, спальнях, кабінетах, автомобілях. Ти ж добре знаєш усі ці відчуття. Як доторкатися до якихось речей, яким буває повітря, якими бачиш лиця і руки зблизька, як що може пахнути, як напружуються, скажімо, сухожилля чи м’язи.
І от. Такий собі Фердинант (якщо зняти з нього цупкий простий військовий мундир, то звичайний чоловічок біля п’ятдесятки) зі своєю жінкою (вона була чешкою немонархічної крові, тому їхні діти не мали права стати спадкоємцями престолу). Ага, цей Фердинант – дуже важливе тіло. Бо він уже оголошений наступником престолу найвеселішої Австро-Угорської імперії, можна сказати, що чекає смерті стрийка Франца Йосифа, син якого вкоротив собі віку. Крім того Фердинант багато їздив світом, про що написав книжку, видану за власний кошт у Відні. Найбільше його цікавили убивства. Його життя – це суцільне сафарі. Він, як поручник з російських анекдотів, убивав усе, що рухалося. Його затишна оселя у Чехії ще й тепер вражає непідготовленого відвідувача більше, ніж екскурсія вилизаним Освєнцімом. Великий поціновувач спортування і здорового способу життя, ерцгерцог убив кількадесять тисяч різних кіз, антилоп, слонів, вовків. Більшість відрізаних голів, лап і хвостів учені-хіміки запрепарували і розвішали на стінах замкових кімнат. Серед всієї цієї декорації він – заступник головнокомандуючого австрійського війська – сидів, пив токай і виказував дуже здорові думки: в жодному разі не вступати у війну з Росією, бо це капєц. А війна з Росією може статися через конфлікт із Сербами. Бо серби – це балканські москалі, і Росія за них впишеться. А конфлікт із сербами може бути кожного дня, бо Австрія силою приєднала до себе Боснію, і взагалі, всі тільки і чекають якоїсь заворушки, щоби розправити свій військово-промисловий комплекс, бо у Європі вже пів століття не було порядної забави у війну... Як у воду глядів, позичивши у свого приятеля представницький автомобіль і вирушаючи після маневрів на кордоні із Сербією до боснійського Сараєва. Ще й взяв зі собою свою жінку. Ще й без жодної охорони . Сербський терорист, сепаратист, великодержавник Данило Принцип майже став на сходинку авта, стріляючи у парочку (стрийко-імператор, між-іншим, того дня сказав, що однією величезною проблемою стало менше). Знову ж варто собі лише уявити всі рухи Принципа, усі приватні штуки (їхня тайна організація збиралася ночами на цвинтарі). Уявити собі, що їли і пили того дня головні актори перед тим, як зустрітися.
Історія може бути цікавою. Навіть якщо забути про усі наслідки цієї не випадкової випадковості. Про радикальну зміну розуміння понять добра і зла, великого і малого, корисного і химерного. Забути про тілесні відчуття десятків мільйонів людей, втягнених у цю дурнувату історію. І про нас. Тих, які живуть на цьому світі лише тому, що діди і прадіди вернулися з великого пікніка, присвяченого Фердинантові і його убивці.
