Із споминів вихованка москвофільської бурси.
Львівські москвофіли уладжують концерти в "честь" Шевченка. (З новинок часописий.)
Було то в 80-их роках минулого столїтя. Мене, ученика другої кляси ґімназияльної, поміщено в бурсї "Народного Дому" у Львові, бо опікун не мав засобів на моє удержанє в ґімназиї. Мене приняли до бурси, але за те мусїв я з академічної ґімназиї переписати ся до нїмецької, бо бурсаків "Народного Дому" посилано тодї виключно до нїмецької ґімназиї. З болем серця переписав ся я до нїмецької ґімназиї, а властиво я сам не мав нїчого до говореня, бо все те вже за мене зробили.
Хоча українське житє тодї в Галичинї не плило такою могучою струєю, як нинї, то все таки тодїшнє москвофільство в своїй ненависти до всього, що українське, ледви чи уступало нинїшним своїм епігонам. В бурсї впоювано погорду та ненависть до всього, що мало яку звязь з Україною; треба було нагинати язик до якогось москвофільського "язичія"; треба було називатись "настоящо-русским", а вжеж незавидна доля була того, котрого підозрівано за якісь хочби невинні симпатиї до українства. Особливо мене підозрівано за таку тиху симпатию, а се тому, що я був оден рік в академічній ґімназиї; мене називано "наським", інодї теж "Кулїшем", а бувало нераз діставав ся менї штовханець від когось з товаришів, коли н. пр. замість "твердого" "старецъ" або "конецъ” я казав "змягка" "старець" або "кінець", чи там що инше таке, що разило делїкатні уха закацапщених бурсаків.
Тямлю, що на веснї того року давала — як що року впрочім — тодїшна українська громада у Львові концерт в честь Тараса Шевченка. Концерти були тодї далеко скромнїйшими, нїж нинї, а брала в них участь здебільшого ґімназияльна молодїж, професори ґімназияльні і малий гурток сьвящеників з провінциї. Концерти Шевченківські відбували ся у великій сали "Народного Дому". Бурса містила ся на другім поверсі, а входові двері до бурси межували з дверми, що вели на ґалєрию, яка підчас концерту натовплювала ся битком ґімназияльною молодїжю.
Молодий хлопець може ненавидїти Шевченка та Україну, коли йому старші щось подібного накажуть робити, а проте молодість має свої права та неодного бурсака може й кортїло тодї заглянути на ґалєрию та почути пісень, музики або деклямациї, взагалї щось з того, що складало ся на програму концерту, а то тим більше, що тодї ще не стережено пильно входу до салї концертової, а ті, що відбирали карти вступу для молодїжи шкільної, були ласкавші та учеників пускали на концерт даром — скільки галерия змогла лише помістити.
Але скоро лиш концерт зачав ся, зявив ся в бурсї тодїшний, нинї вже покійний настоятель бурси — який, мимоходом сказавши, скінчив самовбийством — впрочім людина дуже добра і чесна, лиш на точці москвофільства та українофобства "закукурічена" як ніхто инший. Сей "господин" велїв сейчас провірити, чи всї бурсаки присутні у своїх комнатах, а опісля заявив всїм, щоби, борони Боже, нїхто не важив ся піти на концерт Шевченка, або хочби навіть заглянути, бо инакше чекає його ексклюзия з бурси.
Розумієть ся, що "господин" сей не видав такого заказу на власну руку, але з порученя совіта "Народного дома" яко начальної власти над бурсою. Розумієть ся також, що ніхто з бурсаків на концерт не пішов, бо знав, що за такий злочин прогнаноби його з бурси...
Так поступали давнїйші москвофіли. Вони були людьми отвертими і консеквентними; вони так говорили і робили, як думали.
А нинї? Нинї ті самі людці, котрі в душі ненавидять Шевченка, людці, котрі недавно ще кидали на Шевченка анатему а концерт в його честь ставили на рівнї з "совітом нечистивих", на який хлопцем не вільно було піти під загрозою найбільшої кари, — нинї ті самі людці публично опльовують свої задушевні почуваня супроти Шевченка: та самі уладжують панахиду й концерти — в "честь" Шевченка!
Чим пояснити ту дивну еволюцию — не в поглядах, а в зверхній тактиці — нинїшнього москвофільства в справі культу Шевченка? Чи зміною в тактиці боротьби проти українства, чи якими иншими хитрощами? Чи вродженим наклоном до брехнї й містифікациї? Не беру ся рішати, а подаю лиш той факт — в альбом тетерішньому москвофільству.
Часи нинї, як бачимо, змінили ся...
[Дїло]
01.06.1914