На вчерашнім зборі деканальних відпоручників вдовичо-сирітского фонда Львівскої архіепархії поставив відпоручник львівско-загородского деканата о. Коновалець таке предложенє в справі основуючого ся руского товариства взаїмних обезпечень під назвою "Днїстер": Вдовичо-сирітскій фонд нехай закупить значне число удїлів зі своїх фондів, потім нехай постараєсь, щоби ті удїли розкупили священики рускі, через що они стануть ся членами товариства, будуть яко члени дїлати в користь товариства, бо старались би не о убезпечуванє в "Днїстрі" приватних будинків, але й конкуренційних, будуть мати вплив на заряд товариства і часть доходів коже йти для фонду вдовичого. — Се предложенє о. Коновалця придїлено одній з комісій, вибраних збором відпоручників.
Не входимо нинї в саму суть внесеня, анї в комбінації, як сю справу полагодять нинї збори відпоручників, а звернемо поки-що увагу на сей факт, що вже вчера виступив против того орґан москвофілів "Галицкая Русь" в статьї якогось "сельского душпастиря" [?] ворожій для самої институції руского асекураційного товариства "Днїстер".
Автор статьї "Днїстер а вдовичо-сиротскій фонд" не вірить, щоби принука "Дѣла" до розкупуваня удїлів причинилась "к благоденствію Днїстра", т. є. аби оминути аби оминути небезпечність, що коли 500 удїлів по 100 зр. не розберуть Русини, то треба буде брати в члени-основателї Поляків і жидів. А закиди єго ось-які:
Насамперед каже, що в дїлах "Днїстра" нема "откровенности", "щирости" і "справедливости", — а єсть "становище партійне", бо "руководителї Днїстра втягають в финансовиї дїла партійную і личную нетерпимість і слїний фанатизм". Від самого початку — каже автор — "Днїстер" укладав ся скрито, і тої скритости не покинув ся ще й доси, єсли свої статути і оповіщеня розіслав тілько одній части интеліґенції по селах, даючи тим пізнати, що инакше мислячих не прийме, хиба в крайній потребі. На провінції ходять — каже — навіть слухи, що Днїстрові матадори постановили катеґорично заперти двері перед "русскими" львівскими патріотами. З того виводять ся "домисли", що матадори числять на необмежене панованє в "Днїстрі", бо сельскі члени дуже мало схотять або зможуть надзирати их фінансові дїланя, позаяк рідко дуже рідко будуть брати участь в зборах. Все те — каже автор дальше — нїчо би нас не обходило, коли-б не поговорки межи провінціяльними "ново-еристами", що фонд львівскої дієцезії з кількома тисячами зр. приступить до "Днїстра" яко основатель, а єсли-б теперішні збори відпоручників спротивились тому, то будуть старати ся до комісії фонду вдовичого вибрати членів-основателїв і комітетових "Днїстра" [комітетовим "Днїстра" єсть один священик о. Ал. Тороньскій — Ред.] або людей зависимих, котрі би тому не перешкаджали. Єсли се правда, то ми, сельскі священики, протестуємо против того... і т. д. А протестує безименний [!] автор статї в имени [!] духовеньства сельского для того, бо нїби-то статут "весьма неясний, полний двусмисленностей" [яких? Ред.], дальше не виключена "возможность страт", а тогдї товариство буде мусїло покривати недобір з фонда резервового [як Краківске зараз в другім роцї свого истнованя дібрало в фонду резервового 13.000 зр.]; дальше селянин не схоче платити доповнень до премій, то треба буде процесуватись; наконець і на контр-асекурацію автор статї має свій погляд, иншій, нїж всї люде, впрочім він каже, що параґраф о контр-асекурації поставлений в статутї "прямо на ефект".
Ми пересвідчені, що кождий з наших читателїв, перечитавши зміст статї, сам осудить, що автор — чоловік злої волї супротив "Днїстра", ворог тої ново-основуючої ся институції рускої, a щоби замаскувати свою злу волю, стараєсь наводити арґументи, але ті єгo арґументи не годні видержати критики.
Насамперед автор хоче якоїсь більшої "откровенности, щирости і справедливости" від "Днїстра" і закидує єму "партійність", "личну нетерпимість і слїпий фанатизм". Все те закиди безосновні а злобні.
Що "Днїстер" з-початку укладав ся "скрито", се не диво: так мусїло дїятись з огляду на можливі интриґи ворогів, — але по затвердженю міністерством статута все вже дїєсь явно, щиро і справедливо, не партійно. Межи основателями "Днїстра" знаходять ся Русини різних партій: з народної і старої, — розумієсь годї було брати за основателїв людей, котрі господарили колись в "Заведенію" або прононсованих москвофілїв, бо з причини на особи правительство було би концесії не удїлило, як то стало ся в роцї 1883-ім. Щоби одержати концесію, треба було оглядатись за людьми: по перше поважними, по друге в нїякій спосїб нескомпромітованими, а по трете заможними, бо инакше не було би концесії. До людей з партії старої, котрі мали ті условія, иніціятори удавали ся, а котрі хотїли підписати статут, то підписали [деякі відмовили підпису, не вірячи, щоби правительство дало концесію].
По одержаню концесії основателї вибрали комітет екзекутивний з членів-ocнoвателїв львівских. Той комітет не єсть анї партійний, анї лично-нетерплячій, анї слїпо фанатичний; головою єго єсть сов. Бережницкій, член Института Ставропигійского, а членами д-р Савчак, о. Тороньскій, п. Нагірний і д-р Федак — самі люде знані з терпимости і вирозумілости. Длятого-то комітет оголошує свої комунікати в "Дѣлї" і в "Галицкой Руси", висилає статут кождому, хто того зажадає, і гроші приймає від кождого Русина. Єсли-ж може що робить не так, як би треба [за мало рухливий, занадто ощадний і т. и.], то на те можуть відказувати не лиш люде партії старої але й народовцї. Отже тілько зла воля автора статї може инсинуувати "Днїстрови" такі річи і комбинації, о котрих єму й не снить ся. Ми знаємо, з-відки йде цїла аґітація против "Днїстра". Она виходить від москвофільскої фракції, котра — скажемо словами посла Окуневского — готова з фракційних взглядів приложити і ніж до горла кождому дїлу рускому, при котрім єї нема, — хоч при справах фінансових мусять бути конечно люде з чистими руками і именами... Inde іrае і — интриґи.
Що до нїби-то річевих закидів автора статї, то они — як ми вже сказали — не видержують критики. Що статут "Днїстра" ясний, се признали фахові люде у Відни, на всякій спосіб більше компетентні від автора... Що не виключена в першім чи котрім-там роцї "можливість страт", того нїхто не перечить, але наведенє приміру на Краківскім товаристві [що оно зараз в першім роцї мало страти 13.000 зp.], тілько демаскує злу волю автора, бо-ж кождий льоґічно мислячій читатель завдасть єму питанє: "А отже-ж мимо того Краківске товариство так розцвило!" О таких замітах, як: що "Днїстер" буде може провадити процеси з селянами за недоплату премії або що параґраф о контр-асекурації поставлений в статутї "Днїстра" тілько на ефект, о таких річах не варта й говорити. Згадаємо тілько хиба ще про пікантний конець статї автора, де він каже, що було би у него довіріє до "Днїстра", коли би дїловодство спочивало в руках "опитних", бо тогди, хоч-би "русским" патріотам прийшло ся стратити й цїлих 100 зр., для народа вийшла би "полза"... Таку бесїду автора кождий зрозуміє, коли тілько зважить, в якій то "русской" институції фінансовій і які Русини доси набирали "опиту"...
Однакож всї щиро-мислячі Русини не повинні на такі голоси, як сі, звертати увагу, а комітет "Днїстровий" нехай так явно щиро і справедливо, як доси, тілько з більшою рухливостію веде своє дїло дальше. Маємо в Бозї надїю, що вороги чистої справи рускої — як і в инших дїлах, так і в дїлї "Днїстра" — посрамлять ся...
[Дѣло]
04.05.1892