ЦСМ (Івано-Франківськ), арт центр «Я галерея» Павла Гудімова (Київ), фортечна галерея «Бастіон» (Івано-Франківськ), музей мистецтв Прикарпаття.
Все вже було. Все ще буде.
Хтось з розумних
Ростислав Котерлін на відкритті виставки
Фабула та інтрига цієї імпрези вельми проста – івано-франківський художник Ростислав Котерлін вже понад п’ять років не мав персональної виставки в рідному місті. За роки співпраці з арт-центром «Я галерея» Павла Гудімова, він зробив для столиці декілька самостійних проектів («Неістотні властивості» 2013, «По ілюзії» 2012, «M ∞ Psyche» 2011, «In Honour» 2010). Його праці також прикрашали експозиції таких програмних виставок, як «Aktywna Cisza» (Варшава, 2014), «ArtKyivContemporary» (Київ, 2013), «Український зріз. Лиман» (Люблін, 2013), «Родичі Ворхола» (Москва, 2012), «Незалежні» та «Космічна Одіссея 2011» (Київ, 2011). Поодинокі роботи Котерліна можна було спостерігати у Франківську в колективних проектах, але персоналка… Чому б і ні. Разом з художником та в співпраці з Павлом Гудімовим продумали сюжет, драматургію, відібрали роботи, зрежисували експозицію. Запрошую до огляду.
Смисловим центром виставки, що розташовувалася в трьох різних локаціях (в місті нема зали, щоб вмісти нараз таку масштабну експозицію), за колективним задумом організаторів став Художній музей (віднедавна – Музей мистецтв Прикарпаття), де розмістилися лише дві картини художника. Але красиві, програмні, знакові: «Художник» та «Illusion» (чи то пак, ілюзія). В розкішному бароковому інтер’єрі колишнього храму, в оточені музейних експонатів різних епох, стилів, часів та народів ці картини демонстрували-запитували про одвічне: що таке мистецтво, хто художник, ну і куди ми, звісно, прямуємо?.. Хто такий художник у цьому світі? Ремісник, мрійник, пророк, нероба чи декоратор дійсності? Навіщо взагалі арт? Самотня зловісна фігура, зображена зі спини, з маскою Гая Фокса в руці, безмовно втомлено зависає над усім блакитним світом та безмежною темрявою космосу з одинокою зіркою. Блазень, філософ, просвітлений, месник, святий? Чому на голові видніються ріжки?
Ростислав Котрелін, "Художник"
Сюрреалістичний «Illusion» ще більше заплутує бінарну логіку середньостатистичного міщанина. Спроби розшифрувати сюжет дозволяють широкі варіації пропозицій. Пес (койот, вовк), заєць, зависла в повітрі фігура хлопчика з сугестивним поглядом, спрямованим вниз, усередину капелюха, що ніби слугує композиційним центром картини. Капелюх фокусника? Яких чудес чекати ще? З іншого боку, перелік персонажів нагадує неповний набір символів, котрими сміливо оперував свого часу Йозеф Бойс, один з семи художників, що вплинули на формування артистичного світогляду Р. Котерліна (цим художникам присвячено окремий проект, про що нижче). Безтурботна небесна синь, на тлі котрої розгортається дійство, поглинає межі простору, тому всі фігури виснуть в повітрі, поглиблюючи абсурдність ілюзії зображеного. Можливо справді, кожна людина – художник. Якщо не за покликанням, то, принаймні, за світоглядом. Адже про власне розуміння краси можуть сперечатися всі (кому не лінь).
Ростислав Котрелін, "Illusion"
Від величних і пишно золочених барокових інтер’єрів музею переміщаємось в стерильний простір приватної галереї «Арт на мур» ТЦ «Бастіон», де вельми вдало і доречно розмістилася наступна частина виставки «Домашній перегляд» – проект «M ∞ Psyche» (об’єкти, ч/б фотографія). Сім масок-портретів художників, творчість котрих свого часу припала до душі та вплинула на формування Котерліна художника. Але, окрім малювання, Ростислав пише вельми глибокі, проникливі тексти-концепти та експлікації до своїх виставок. Тому зацитуємо автора: «В молоді роки міфи Ван Гога, Малевича, Дюшана, Пікассо, Бойса, Воргола, Архипенка запалювали у мені енергію подальшого руху в мистецтві. Я вдивлявся у їхні роботи, вчитувався в концепти, вчився, пізніше критично переоцінював багато речей і знову вчився. Сьогодні для мене важливе не стільки створене ними, скільки безпосередньо людська природа цих постатей. Значно важливіші риси обличчя цих художників, вияв їхніх характерів в оточенні публіки, перенесення їхньої життєвої філософії, вчинків у сучасний вимір. Вдивляючись в їхні лики розумієш, що ці люди сповна виплакали наш світ. Вони оплакали не лише своїх сучасників, але й нас та наступні покоління роду людського. Цього ніхто міг і не знати, про це ніхто міг і не здогадуватися, але для них це необхідно мало статися, щоб дістати право бачити ясно. Чистий, надійний погляд у безкінечність», - Р.К.
Ростислав Котрелін, "Маска Енді Воргола"
Маски з папьє-маше було використано для перформансу «Плач» на Тижні Актуального Мистецтва у Львові в 2009 р.. Тоді художник Котерлін просто перед публікою малював вугіллям на папері рисунки-парафрази відомих робіт Малевича, Ван Гога, Бойса, Дюшана, Пікассо, Воргола, почергово спалював ці малюнки, втираючи залишки попелу у власні руки, скроні, ділянки тіла довкола серця, сонячного сплетіння і т.п. У момент, коли втомлена монотонним дійством публіка почала розслаблятися, з різних кутів зали несподівано прорізалися голосіння дівчат-плакальниць в хустках (одна у капелюсі) і згаданих щойно масках на обличчях. Дівчата ходили і завивали навколо публіки, а Котерлін відмивався у той момент від попелу. Перформанс минув, але його своєрідна документація та реалізація базової ідеї знайшли продовження в «M ∞ PSYCHE». Чорно-білі фото зроблено роком пізніше за участі у сесіях франківських художників. В образи зірок перевтілилися: Ярослав Яновський яко Ван Гогог, Мирослав Яремак – Казимир Малевич, Ростислав Шпук – Марсель Дюшан, Анатолій Звіжинський – Пабло Пікассо, Назар Кардаш – Олександр Архипенко, Ростислав Котерлін – Йозеф Бойс, Євген Самборський – Енді Воргол. Тепер, коли маски експонуються в строгих чорних боксах поруч із фото з характерними для зіркових персонажів життєвих ситуаціях (Бойс пояснює песику сучасне мистецтво, Дюшан на ровері вирішує чергову шахову задачу, Ван Гог годує посеред міста голубів, Воргол хрестоматійно трагічно розпинається, Пікассо безтурботно полює на кульку, Архипенко веслами долає океан, Малевич несе щось загадкове в кофрі посеред засніженої безкрайності) виникає врівноважена заспокійливість щодо їхнього місця в мистецтві. І в історії загалом. «Давня грецька максима каже, що «очима можна мислити, а розумом бачити», ще одна фраза з авторської експлікації.
Ростислав Котрелін, "M ∞ PSYCHE"
«M ∞ PSYCHE» доповнено інсталяцією «Art» – муляжами рук, що виросли зі стіни і ніжно утримують позолочену надуту повітряну кульку з написом від руки «art». Мабуть це символізує непевність, вразливість, швидкоплинність, недовговічність та крихкість усього, що ми називаємо мистецтвом. Або ж це є ненав’язливим зауваженням про «бульбашковість» багатьох проектів contemporary art. Павло Гудімов неодноразово зауважував, що Котерлін нищить постмодерн його ж інструментами. Залишаємо право вибору за глядачем.
Ростислав Котерлін, інсталяція «Art»
У третій залі (колишнє приміщення галереї «Маргінеси») розмістилося 30 живописних творів та одна скульптурна композиція. Це найбільша кількісно та найскладніша за драматургією частина проекту. В експозицію увійшли твори з трьох самостійних виставок – «In Honour», «По ілюзії» та «Неістотні властивості». «Це замальовки з натури, з тієї єдиної, вартої змалювання натури, що її всі називають по-різному – хто «власним Я», хто – «внутрішнім талібаном», а хто й просто – скелетом у шафі. Безперечно, всі зображені Ростиславом Котерліном кістяки – це його власні скелетони, яких він, щоразу щиро дивуючись, добуває з власної шафи і додає до компанії добутих раніше – він колекціонує їх, він складає рядочком, він шиє для них одяг і ліпить їм обличчя з найніжнішого пластиліну, він вступає з ними в складні рольові ігри, він вибудовує довкола них купол лялькового театру, виводить їх на сцену, вмикає софіти, виставляє світло, і починає малювати їх, бо це саме той, Обіцяний світ, у якому і лев з тільцем, і вовк з ягнятком... і інша гламурна мурня, насправді ж там – усе, що потрібно, насправді цей світ уже в тобі, Ростику, а ти – в ньому, і ситуація прекрасна, як не крути, тому все й справді це не назовеш інакше як IN HONOUR!» – не встидаючись відверто писав про живопис Р.Котерліна Ю.Іздрик.
Ростислав Котерлін, «Демократія»
Перше, що насторожує – відсутність чітко сформованих образів, є сюжети, але нема героя. Одна з моїх найулюбленіших картин «Gerasim, Mumu and UFO» – парафраз на селянські цикли Казимира Малевича з гіперболізованою монументальністю, епічністю, прямолінійністю. В наративність сюжету вплетено цитату з російського літературного класика та абсолютно абсурдизовано зображенням НЛО. Набір грубих геометричних фігур, що ліплять міцну чоловічу фігуру, що ледь вписується габаритами в межі полотна, пес на задніх лапах з уважним поглядом просто в очі глядача і кумедним хвостом-бубликом, а також зловісно-загадкова свинцева тарілка в небесній блакиті. Симетрично до неї добре вкорінене дерево, котре опозиціонує до тарілки своєю непорушністю, квітучістю і ґрунтовною заземленістю. Оранжево палаюча голова селянина (кипить від запитань?) перетворюється на призахідний диск сонця. До традиційного селянського сюжету пізнього Малевича додано авангардовий елемент – літаючу тарілку. Увагу селянина відірвано від важкої повсякденної праці. Він зацікавився чимось іншим, незвичним. Можливо, UFO – це витончена алегорія сучасного мистецтва, а селянин – це та безмовна маса, що окупувала території частини Центральної Європи. Радість пса передає вітальну емоцію природи і вітає зосереджену, втомлену постать, яка мовчазно дивиться в далечінь. Невідомо, чи з часом тарілка не полетить на родючіші землі, а яка доля чекає пса – читайте в класика.
Ростислав Котерлін, «Gerasim, Mumu and UFO»
Невелика за розміром (24х24см) картина Ростислава Котерліна «Не треба» нагадала мені ранню роботу цього ж автора «Не треба стьоба. Стьопа», а Ігорю Панчишину «Нє надо Сєрьожа» Олега Голосія. Це щодо напису на картинці та алюзій навколо. Мінімалістичне монохромне зображення електричної лампочки, акуратні букви напису, що заміняють вимикач струму і майже по-дзенівськи раптовий прихід розуміння – ось звідки виростає «Чорний квадрат» Малевича. Відсутність світла! В майстерні. В країні. В голові. Зведено до красивої і лаконічної метафори – чорного квадрату. І крапка. Чому не кругла? Геніальний Малевич передбачив дигітальну еру, але не володів її лексиконом – тепер це б називалося «Чорним пікселем». Ростислав Котерлін вміло прибирає одні умовності – тло і лаконізм мови авангарду. У Малевича чорний квадрат на білому тлі і все. У Котерліна – темрява наступає з маргінесів полотна і натикається на світло жарівки і чітку благальність букв напису: «Не треба». Не вмикай. Як описати темінь? Через відсутність світла. Тільки через протилежне. Освітлений зсередини чорний піксель, одна з найкращих картин виставки. Незважаючи на розмір її не можливо не помітити. Один з розумників зауважив при цьому: «Важко знайти в темній кімнаті чорну кішку. Особливо якщо її там нема». «Не треба» – гідна відповідь Хомам невіруючим. Зрештою, виставка не покликана давати відповідей. Художні твори заряджають емоцією. Це важливіше.
Ростислав Котерлін, "Не треба"
Ще одна монохромна і лаконічна за змістом робота «The Flag». Геральдична знаковість асиметричної одинадцятиконечної зірки, холодна стерильна графіка, робота кресляра-конструктора, а не живописця, просто лякає своєю невблаганністю. «Веселий Роджер» сховається. Щоби трохи розбавити враження – трохи пастозної рельєфності в центрі на глобусі. Футуристична естетика темної сили Star Wars приголомшує мінімалізмом та небезпечною гостротою променів зірки. Чий це прапор? Хто за ним ховається? І безперечно, найекзистенційніша картина в доробку Котерліна «Без назви (In Honour)». Гарне весняне небо. Жити б і жити. Скелет на п’єдесталі. Во славі. Пам’ятник гордині. Мішень для пташиного посліду. Логічне завершення суєти і амбіцій. Жирна крапка. Троха гумору: «Йде п’яничка кладовищем, зрання вже з пляшкою. Тут раптом бачить шикарний фамільний склеп Ротшильдів. Мармурові скульптури, позолочені букви, розкіш і пиха. Стоїть п’яничка в захоплені побаченим з роззявленим писком. - Вміють же люди жити! – промовив і сьорбнув вина...»
Ростислав Котерлін, «Без назви (In Honour)»
Розбирати картини «по кісточках», описуючи мальоване – справа марудна і безперспективна. Кожен все рівно рефлексує по своєму. Сюжети торкаються соціальних, політичних аспектів, або стають декоративно-абстрактними, як дизайн обкладинки платівки невідомого виконавця. Навіть назви не доповнюють зрозумілості, а повторюють предмет («Boy», «Ворони», «Ключ», «Пані з України», «The Flag»), або ж узагальнюють картину («A Spirit», «Степ», «Melancholy», «Реплікація свободи»).
Чарівна поетика образів ефектно підкреслюється вмілим володінням пензлем, а абсурдність легкості буття грайливо сперечається з матеріальністю полотна. Картин на виставці багато. Можна довго ходити й розглядати, милуватись й замислюватися. Втома настає не тільки від патетики, високочолої серйозності, але й від іронії стосовно «предмета». Людина не безмежна. Як би ми не опиралися своїй сучасності (співучасті) з часом, ми все одно пов’язані «соціальними мотивами», захоплені повсякденністю. Тому шукаємо підступності, недовіряємо. Так, вас розводять, але не лякайтеся. Пам’ятайте – брехня для політика є способом приховати правду, а для художника – це шанс відкрити істину. Художник не обмежує своє мовлення інтелектуальними репліками та іронічністю. Він намагається оголити нові таємниці висловлювань, відкрити для глядача нові за вразливістю сторони вічних ідей. Мова, котрою послуговується при цьому, легка і доступна, хоча й не попсова. Вона проймає.
Непомітно. По домашньому.
28.05.2014