Слово те саме, а зміст ріжний.

Вибори — гарне слово і незгірше має значіння. Памятаю я його від ранньої молодости, коли в хаті моїх батьків ішли розмови: віче, нарада, кацапи, народовці... падали назвища: Барвінський, Романчук, Марков, Дудикевич. Памятаю передвиборчу горячку і повиборчу радість чи смуток.

 

І тоді мені маленькому слово "вибори" видавалося чимсь дуже святочним і величним. Мріяв я в тому часі про хвилину, коли і мені дозволить метрика станути в рядах виборців і підійти до виборчої урни з карткою.

 

Минулося. Минулися мої дитячі роки, минулися люди, що аґітували, минулися і ті, що кандидували, але слово "вибори" лишилося, живе і напевно нас усіх переживе. Дістало тільки інакший зміст і робить на мене інакше вpaжіння.

 

Колись воно звучало більше на святочно, а тепер звучить більше на весело.

 

Тепер як хочуть люди розважитись трохи (а часи тяжкі, то за веселість нелегко!), тоді хтонебудь каже:

 

— Розкажу вам щось веселого! — і починає про... наприклад про вибори до міської ради города Львова.

 

— Було то, каже, року божого 1939. Виложили списи виборців до контролі. Йду я провірити, чи часом мене не опустили. Бачу опустили. Панство! Я тоді попав у таку лють, що мало вікон не побив. Як то? Мене, старого львовянина, що двацять літ тут живе. Питаю чому? "Бо видно не маєте громадянства!" Показую лєґітимацію — мало, приніс метрику, посвідку замешкання — мало. "Був такий (кажуть) достовірний чоловік, що заперечив ваше право!" Як він називається, питаю. "Ми не є обовязані вам сказати!" Ну і подумайте! Скреслили мене, старого громадянина.

 

— Е, ви нам скажіть щось справді веселого. Це все, що кажете — звичайна буденщина. Віцемаршала сойму Мудрого скреслили, члена апеляційного суду скреслили, а ви нам про себе...

 

Тоді хтось інший:

 

— А я вам розкажу справді щось веселого. Емеритований радник суду приходить до виборчого льокалю віддати голос. "Ви вже голосували" — кажуть йому. "Не голосував". "Маємо записане! Голосували!" "Яким способом? Адже я досі був дома?! Видно хтось підшився. Чому панове не жадали лєґітимації?" "Ми лєґітимації!? Бо... бо... це було перед полуднем. А ми жадаємо лєґітимації щойно пополудні!"

 

— Це вже ліпше. Ану тo щe щось ліпшого скаже.

 

— Я! Адвокат д-р Паньківський приходить голосувати. Станув у черзі, чекає. Перед ним якийсь обиватель. "Імя і назвище?" — питають обивателя. "Д-р Паньківський". "Вулиця?" Сказав. Тоді правдивий д-р Паньківський підступає і каже: "Вибачте пане, але то я є д-р Паньківський!" А звертаючись до комісії: "Прошу списати з тим паном протокол". А комісія: "Ми не маємо обовязку". "В такому разі я зроблю вжиток з цього... — і обертаючись до лже-Паньківського: Позвольте свою лєґітимацію..." Не докінчив, бо вже не було до кого. Обиватель опустив поспішно але свобідно льокаль.

 

— Це справді веселе. Але я знаю ще веселішу річ.

 

— Ну? Що таке?

 

У Львові не вийшов ні один українець. Подумайте: на шістьдесять тисяч людей!

 

— Ха-ха-ха!

 

— Ги-ги-ги!

 

— Хі-хі-хі!

 

Отак посміються і вже лекше на серці. Бо часи такі, що за сміх ще тяжче як за гроші.

 

[Діло]

25.05.1939