Живемо в вирі подій, вісток та домислів і навіть не запримічуємо змін, які відбуваються довкола нас і в нас самих. Так як не бачимо що дня нових зморшків у себе, чи в тих, що з ними часто стрічаємось.
А тимчасом які великі зміни поробив час!
Не кажу про стан посідання, про ординацію, цензуру чи матеріяльні засоби. Це все легко доглянути порівнявши статистику, спис послів чи радних, річники преси і риночні ціни.
Але чи не запримічуєте, які ми всі стали нервові?!
Чогонебудь стають люди один проти одного, вдивляються хвилину в себе очима душегубів, затискають останки зубів, бліднуть ще більше як були і — розходяться, часом і прикрим словом, або й зовсім без слова.
Чогонебудь почне від вас бокувати чоловік, якому ви нічого не зробили. Ясно, що тоді бокуєте і ви, а за тиждень готова фама:
— Ви не знаєте? Вони розсварені на смерть! Я сам бачив як удавали, що себе не бачать.
Один мій знайомий сказав найліпшій приятельці своєї жінки:
— Стефа казала, що ви дуже рідко миєте шию.
Зробив це на ліпший чи на гірший жарт, а вийшло Бог зна що. Пані пів року з собою не балакали, виминали себе на вулиці і не бачили в товаристві. Бо ображена приятелька переказала його жінці, щоб менше пльоткувала по Галичині, Волині і загалом по цей бік рижської лінії.
Нині не тяжко за такий запит:
— Вибачте, ви маєте щось проти мене?
— Чому?!
— Якось так дивно на мене дивитесь. Я це запримітив і нині і колись тут...
Це ще не найгірша форма зденервування. Чоловік бодай змісця інтерпелює чоловіка, а цей може з місця вияснити помилку.
Але коли сховає своя вражіння в найглибшу кишеню душі, тоді вияснення прийде за рік, або й зовсім не прийде.
А хочби нераз в прийшло не буде так пізно, то однако вже за пізно. Уявно покривджений скаже щось на тамтого і його вже дійсно скривдить. Тоді дійсно скривджений і собі не пожалує чогось на уявно скривдженого і вкінці оба є дійсно покривджені, а ще дійсніше обиджені.
Минули ті часи, що кожної днини приносили слова:
— Е, не роблю в цього квестії. Був може поденервований. Зрештою при найближчій нагоді спитаю його сам.
Пригадую собі перед війною був я свідком одної сцени при вісті.
Старший, поважний громадянин до старшого і також поважного громадянина сказав так:
— Вам свині пасти, а не віста грати.
— Я собі, пане-дію, це катеґорично випрошую.
— А я собі випрошую таку гру!
Хвилину сиділи надуті як сичі і навіть карт у руки не брали. Потім злісним рухом вхопили карти, потім офіціяльним тоном почали ліцитувати, потім задоволено пришпилили противників, а скінчивши гру радісно поґратулювали собі.
— Не штука, скаже хтось, — колись при вісті, нині при бріджу. Це зовсім інша пара ходаків.
Не уявляю собі нині при бріджу такої мирної полагоди після подібної заяви щодо зміни професії свого партнера.
Кажуть у світі, що тепер іде між державами боротьба на нерви: хто довше витримає.
Коли б ми нині входили в гру, — напевно програли б!
[Діло]
21.05.1939