Це тільки мені здається, що Україна бореться за те, щоб начепити собі на шию гирю?
Очевидно, що сьогодні Донбас можна зберегти у складі України тільки шляхом компромісу, результатом якого стане надання реґіонові небувалих економічних та політичних преференцій. А це означає, що з таким Донбасом Україні не бувати ні у ЄС, ні у НАТО, вона просто не зрушить з місця, приречена залишатися в болоті геополітичної невизначеності та культурного протистояння. На втіху Росії. І навіщо нам таке щастя? Чого Україна біжить за Донбасом, як собачка за самокатом, якщо навіть коли вона його наздожене, все одно не зможе керувати?
У чому ж тоді сенс боротьби за Донбас? Втримувати його за будь яку ціну, щоб потому утримувати? Адже насильно милим не будеш, і безглуздо старатися за будь-що зберегти адміністративний контроль за територією, жителі котрої у своїй переважній більшості не планують будувати разом з нами своє майбутнє. Нормальні люди у таких випадках розлучаються. І можна розлучитися як Чехія і Словаччина, а можна – як югославські республіки.
Зрештою, існує ще один історичний прецедент виходу з конфліктної ситуації: розлучення Франції з Алжиром у 1962 році. До того Алжир перебував у складі Франції з 1830 року, понад 15% населення Алжиру становили французи (до речі, тих, які вважають українську мову рідною та визнають європейські цінності на Донбасі точно менше), чимало алжирців підтримували Францію (за французькими даними, 1962 року у французькій армії служили 236 тис. алжирців – приблизно учетверо більше, ніж у той самий час було бійців у повстанських загонах; за іншими відомостями, їх було менше, але щонайменше поза 180 тис.). У Франції були потужні сили, які були готові до останнього воювати за збереження територіальної цілісності країни, як вони її розуміли. І тим не менш, відповідальні політики на чолі з генералом де Голлем вирішили відсікти бунтівний регіон аби зберегти монолітну й сильну країну.
Чому б нам не скористатися нагодою і не визнати результати референдуму, відрізавши тим самим цілий букет проблем, які ми все одно вирішити не зможемо?
На мою думку, стримуючих факторів не так багато.
Головне – що у нас бракує сильних політиків, готових взяти на себе відповідальність за непопулярні, але необхідні рішення. Зрештою, таких політиків завжди мало. Наприклад, наприкінці 50-х у Франції таких також бракувало, й довелося повернути до активної політики генерала де Голля, який після Другої світової відійшов від справ. Саме він вивів країну з глухого кута. У нас не просто немає сильних політиків, в Україні вже стала традицією стратегія, яка полягає в ухилянні від прийняття рішень, аж доки ситуація не розв’яжеться сама собою. «Испытанный способ решать вопросы, как будто их нет».
Ще одна причина полягає у закостенілості мислення західних політичних лідерів, які задля власного комфорту воліють робити вигляд, що світ продовжує існувати в рамках Ялтинсько-Потсдамської системи міжнародних відносин, хоча її де факто уже не існує. Світ – знову вільна гра сильних. Немає системи міжнародних правил, міжнародне право – це меню, з якого кожна сильна країна вибирає те, що їй вигідно – як це робить Росія, котра, придушуючи повстання в Чечні, апелює до міжнародного принципу захисту суверенітету і територіальної цілісності, а для приєднання Криму – до міжнародного принципу права народу на самовизначення.
І нарешті, чисто технічні проблеми, як-от можливість гуманітарної катастрофи через наплив біженців із новопроголошеної Донбаської республіки та появи реґіону, контрольованого кримінальною елітою. Але ці питання так чи так вирішуються, якщо за них взятися всерйоз. У тій таки Франції в 1962 році було близько мільйона біженців з Алжиру – і країна дала собі раду. А щодо «сірої зони» на межі України і Росії (чи в складі РФ, якщо Росія погодиться інкорпорувати Донбас), то хіба краще мати ту саму «сіру зону» в складі України, яка, як гангрена буде отруювати весь наш державний організм? У випадку її вилучення зі складу України, можна відгородитися кордоном, якщо ж цей реґіон перебуватиме в Україні, відгороджуватися кордонами доведеться від нашої держави, тим самим штовхаючи її до Росії.
14.05.2014