Дзен-політтехнолог
Колись я був знайомий з одним російським політтехнологом, який сам називав себе дзен-політтехнологом. Я тоді мало знав про дзен. Зрештою, я й тепер мало знаю, але тоді знав ще менше. Тому пильно спостерігав за російським колеґою, намагаючись збагнути, що ж за хрень така цей дзен.
Москальський друг пояснював туманно: «Головне — це досягнути саторі, це щось тіпа просвітлення. Але фішка в тому, що саторі — це не відрив від реальності, а навпаки: повне злиття з нею, усвідомлення сутності всіх речей. Якщо ти досягаєш саторі, то всі фокус-групи, соціології і технології тобі пофігу, бо ти сам стаєш технологією».
– Ну, тут якраз все понятно, — брехав я. — Але як цю всю фігень можна використати на виборах?
– Так просто не поясниш, треба на практиці, ось зараз просікай на переговорах.
Ми якраз йшли до клієнта.
В клієнта ми дуже скоро впилися. «Багато залежить від того, чи всі перебувають на тій самій хвилі», — обґрунтував наш стан дзен-політтехнолог, а відтак почав викладати господареві концепцію та ідеї нашої кампанії. Для початку він прочитав хайку Мацуо Басьо. Дослівно не пам'ятаю, але щось на зразок того, що «Якщо ви їсте свою їжу та самі перете свій одяг, працюєте в полі, щоб виростити рис, то робите все необхідне на цій землі і у вас реалізовується вічність».
– Понял? Треба працювати в ПОЛІ! — закричав він на клієнта.
– Не поняв, — замотав той головою. — Яке в нас поле? У Львові поля нема.
– Поле — це соціологічна метафора. Означає, що треба йти до людей, від під'їзду до під'їзду, від квартири до квартири, бухати з ними, жити їхнім життям, дивитися їхніми очима і коли ви відчуєте їхні проблеми, як свої…
Було видно, що господареві кабінету явно не сподобалася ідея ходити по квартирах і бухати бо'зна з ким. Він сидів, похмуро втупившись у стіл. Я перехопив його погляд. Той був спрямований на маленького павучка, який на тонесенькій сріблястій павутинці приземлився на край столу й тепер повільно повз до його центру, туди, де були розлиті коньячні калюжки. В якийсь момент дзен-політтехнолог второпав, що його не слухають, замовк, і ми вже всі троє як заворожені дивилися на павучка. Раптом клієнт по-котячому плавно став піднімати долоню з явним наміром розплющити маленьку істоту. Але в цей момент політтехнолог спритно схопив павучка за ніжку, обережно відніс до відкритого вікна й акуратно посадив на підвіконня. Потім обернувся до клієнта і повагом промовив:
– Якщо можна не вбивати, ми не вбиваємо.
Не можу ґарантувати, але здається, в цю мить клієнт досяг просвітлення.
Моя методологія
Один мій знайомий, до якого я ставлюся з великою симпатією, має дивну звичку: він постійно бере участь у виборах, попри те що завжди програє. Причому, химерна річ — двері зачиняються перед самим його носом. Якщо він у списку, проходять всі депутати, які стоять перед ним. Якщо мажоритарка — він, як правило, другий.
Якось він познайомився майже з усіма виборцями на своєму окрузі, перецілував усіх дітей, з мужчинами перейшов на «ти», а бабусь фамільярно кликав по імені (правда, через «пані») і навіть дійшло до того, що за власний кошт поставив у кількох під'їздах пластикові вікна. Все одно другий!
На попередніх виборах до міськради він взяв на себе керівництво партійною виборчою кампанією. Кампанія розгорталася зразково, все по науці! Білий піар і чорний піар, робота з електоратом і робота з комісіями, листівки й аґітки, ЗМІ і «наружка», волонтерів щільно контролювали, але й щедро винагороджували. Все як спіндоктор прописав! Заходжу я до них у штаб у «день тиші». Люди п'ють з почуттям виконаного обов'язку. Мій приятель — впевнений у собі, задоволений, але зосереджений.
- Як думаєш, — питає, — 10 відсотків візьмемо?
- Ну, це ти сам знаєш, що погнав, треба залишити дещо й іншим партіям.
- Ну так, ну так, — погодився він. — Але 7–8 — це точно! У нас і соціологічні опитування показують, що це об'єктивна цифра.
- Знаєш, я би не був таким впевненим…, — мляво не погоджувався я.
- В одному я твердо переконаний — 5 процентів буде, я навіть себе у списку поставив за межами першої п'ятірки, настільки я впевнений у нашій перемозі.
Результат — партія ледь-ледь переповзла виборчий бар'єр і протягнула до ради тільки трьох депутатів. Коли минулого року на виборах до ВРУ я зустрів його прізвище у списку очевидно прохідної партії, то вже не вагався, а провів риску над його позицією і вирахував, скільки відсотків слід набрати, аби завести до парламенту саме таку кількість депутатів, — а відтак оприлюднив свій прогноз. Чи варто казати, що двері знову зачинилися перед носом мого приятеля, тобто партія набрала рівно стільки, скільки я й передрікав.
Купа колеґ, вражених точністю прогнозу, почали просити поділитися секретами методології. Я відповідав на запитання туманно, густо пересипав кожну фразу такими словами, як «емпіричний», «онтологічний», «амбівалентний», «експектації» тощо. Тобто, по-суті, пафосним тоном плів загальновідоме. Колеґи врешті-решт второпували, що таємниці розкривати я не налаштований, і заспокоювалися. А що я міг їм розказати? Будучи матеріалістом і раціоналістом до кінчиків нігтів, я не вірю ні в сон, ні в пчих, ні в долю, ні в призначення. Але від того, що я у щось не вірю, воно ж не перестає існувати. Тому треба змиритися з тим, що є речі, котрі неможливо ні збагнути, ні пояснити, їх треба просто запам'ятати й, по-можливості, використати.
Чжуанцзи
Одного разу одному мерові Львова приснилося, що він Президент.
Прокинувшись, він спросоння вирішив вивчати англійську мову і жити по-новому.
Потому побрів до ванної і вже коли чистив зуби, раптом подумав: «Незрозуміло — чи то я хочу стати президентом, бо вже живу по-новому, чи то я живу по-новому, бо хочу стати президентом».
***
Тигр-що-крадеться — дракон-що-зачаївся
Західні варвари запитали майстра кун-фу, чи справді той уміє літати.
- Іноді я стрибаю так високо, що неосвіченим людям може здатися, ніби я літаю, але насправді я тільки правильно відштовхуюся, а потому намагаюся не наближатися до землі, — відповів Джет Лі.
