Поділ країни ні для кого не є пріорітетним вибором, але це краще, ніж сповзання в брудну громадянську війну, пише Юджин Румер.
Заяву президента Владиміра Путіна в середу про відступ від українського кордону зустріли в Європі та США зі змішаним почуттям полегшення і скепсису. Все ж це не має затьмарювати той факт, що попри реактивацію дипломатії, жодного результату до цих пір нема. Після заворушень в Одесі, які принесли десятки смертей, і на тлі безперервних боїв у східній Україні країна стоїть на межі громадянської війни. Краю цьому не видно. Час подивитися у вічі неприємній істині: Україна не може вийти з цієї кризи унітарною державою.
Досі політика США полягала в ганьблені Росії і погрожуванні санкціями. Але Кремль не боїться ні репутаційних втрат, ні економічних збитків, що їх можуть завдати західні санкції. Крім того, у нас зв'язані руки. Глобальна економіка потребує російської нафти та газу для зростання.
Близькість Росії до України дає їй важливу оперативну перевагу. Для неї на кін поставлено набагато більше, ніж для США чи Європи. І на відміну від західних держав, Росія готова застосувати силу.
Женевські угоди 17 квітня мало чим посприяли поліпшенню ситуації. Але дотепер кращих ідей не з'явилося. Президент США Барак Обама та канцлер Німеччини Анґела Меркель попередили Росію, що введуть жорсткіші санкції, якщо вона не припинить дій з дестабілізації на сході України і не утримуватиметься від зривання президентських виборів 25 травня. Але ці погрози жодного впливу на тамтешнє насильство не мали. У довгостроковій перспективі санкції можуть принести плоди, і Кремль може пошкодувати про свої дії, але нині Росія та Захід мчать курсом, який може привести до правдивої катастрофи в Україні.
Чи може Україна бути врятованою радикальним переосмисленням відносин між Києвом і реґіонами – можливо навіть через національний референдум або, в крайньому разі, поділом країни? Останнє, безумовно, буде радикальним варіантом. Буде зле. Але чи буде гірше, ніж громадянська війна?
Не мус реалізовувати цей варіант за одну ніч. Поступовий процес може початися з проведення референдуму разом із президентськими виборами під міжнародним контролем. Наступні реформи міг би здійснювати представницький орган від усіх частин України – паралельно зі спробами національне примирення. Цей шлях не обов'язково мав би закінчитися розлученнями; сепаратистів на Сході може заспокоїти дещо поміркованіша форма реґіонального самоврядування, наприклад, федеральний уряд з високим ступенем місцевої автономії.
Нові парламентські вибори могли би допомогти стабілізувати ситуацію. Нині на сході України її ніхто не контролює – влада Києва це визнала. У великій мірі сепаратистами рухає те, що, в їхньому розумінні, національний уряд їх не представляє і про них не піклується, та що там переважають націоналісти з Західної України, культурно та релігійно дуже відмінна від Сходу, які піднялися на силі під час протестів на Майдані.
Надання Сходові великого пакету голосів у національному парламенті буде ґарантувати, що інтереси реґіону будуть в Києві адекватно представлені. Велика увага фокусується на президентських виборах 25 травня. Але обрання нового парламенту є не менш важливим кроком.
Ніхто не хоче громадянської війни в Україні. Росія, виглядає, не хоче вводити сюди свої танки, побоюючись, певно, хаосу, який обов'язково настане. Ні Європа, ні США не хочуть ще одного конфлікту в балканському стилі. Люди в Україні мають досить страждань.
Пора зупинити копання собі ями і почати шукати рішення за будь-яку ціну. Поділ України, мабуть, ні для кого не є пріоритетним вибором, але треба розглядати всі варіанти: перенесення виборів 25 травня, конституційний референдум, нові парламентські вибори, – якщо вони мають шанс запобігти громадянській війні та врятувати життя людей.
Автор є старшим науковим співробітником і директором програми з Росії та Євразії у Фонді Карнеґі за міжнародний мир
Eugene Rumer
It would be better to split Ukraine than to tear it apart
The Financial Times, 8.05.2014
Зреферував О.Д.