"Сьмішно вже нинї уявляти собі цілий народ з чужою граматикою в руках..." Так писав 1848 р. о. Антін Петрушевич. Можливо, на тямці мав небіщик ту сьмішну картину з "Енеїди" Котляревського, де то ціле троянське племя засїло коло Перської граматки й гуло по латинськи, аж пріло, заохочуване тройчаткою Енея, поки не вивчилось називати всего на ус, свойого пана домінусом, а себе Троянусами.
Але сьміх сьміхом, а мудрість мудростю. Висша мудрість часом велить хочби і в роли блазна іти до означеної ціли. Звелїла й Бендасюкови видати в 1909 р. "Граматику русского литературного языка для русскихъ въ Галичинѣ, Буковинѣ и Угріи".
Вже се не така мала книжечка, якою в 1866 р. Богдан Дїдицький поквапляв ся через одну годину, "в адїн час", вивчити усїх Галичан говорити "па русскі". Се вже спора книга, бо числить близько 400 сторін. І той обєм книги засьвідчує, що авторови вже й не снило ся, щоб з неї хто-не-будь "в адїн час" вивчив ся московської мови. Виписуючи сотки граматичних правил, він хотїв, щоб читачі "могли переконати ся о дуже близкомъ сходствѣ того языка съ нашими галицко-русскимъ нарѣчіемъ". Пояснюючи сотки зовсїм незрозумілих слів з того язика, що є для галицького народа — як запевнюєть ся в передмові — "совсѣмъ зрозумілый", має уже й не фільольоґічний інтерес на оці. Мав на оці той інтерес, що велїв йому забути слова о. Петрушевича з 1848 р., велїв йому навіть посьміховищем стати, аби лиш осягнути своє: під покришкою граматики перепачкувати до сьвідомости читачів ненависть для всего, що в нас противить ся зрадї — зрадї рідної мови, рідної віри, рідних історичних традиций. Противники такої зради то Бендасюкові вороги: "наши заклятыи вороги — каже він — украинцы и польскіи политики". Не так "русского языка" вчити, як більше тих ворогів нищити повинна його граматика. І він благословив її "на далекій апостольскій путь" словами: "Иди-жъ, моя книжечко, подъ каждую селянскую страху, скрытно проникай въ народную и середнюю школу и гони оттуда фонетику-ликавицу и лжеучителя-сепаратиста..." Не забув же сказати, хто був "великій просвѣтитель". Був ним о. Іван Григорєвич Наумович. Отже той, котрий ще в 1891 р. писав, що "безъ жертвъ со стороны Россіи борба была бы даже немыслима"; значить, що без росийських рублѣв не можна би пустити в борбу навіть Бендасюкової граматики.
Відповідно до свойого найважнїйшого призначеня Бендасюкова граматика являєть ся учебником зради. Ціла вона пересипана такими уступами до читаня, а яких читач в Галичинї повинен винести переконанє, що не лиш його рідною мовою є мова московська, але що його вітчиною є Московщина, його вірою — православє, його істориєю — істория росийської держави, отже й ідеалом його повинно бути: як найскорше визволитись від усего чужого, а зєдинити ся зі своїми, з рідними, з Москалями в росийській державі.
Про наш народ, в етноґрафічнім уступі п. в. "Малоруссы" розказано дещо лиш з нехоча. Вони живуть тільки в ґуберніях київській, курській, чернигівській, харківській і полтавській. За австрийських поки-що не варто згадувати. Залюбки розповідаєть ся про росийську державу — в окремих довших уступах. Про австрийську державу нема що говорити; нехай про неї "лжеучителї" говорять. Таксамо в обсягу істориї. З цілої української істориї, з істориї свойого народа Бендасюк удостоїв уваги лиш сей один факт, що його й Колдра увічнював на Лемківщинї при помочи скіоптікона (в "кумедиї" як кажуть Лемки), лиш "Присоединеніе Малороссіи къ Россіи". За те є в граматиці ряд уступів з росийської істориї: є "Великій князь Александеръ Невскій" і "Великій князь Димитрій Донскій", є "Возвышеніе Москви" і "Императрица Екатерина II." і "Царь Петръ Великій". Не брак побіч прози про "русских князїв та царів також поезиї про русского" Бога: "Русскій Богъ Россію славить". Не брак і проповіди для "православних" на день Покрова.
Весь той материял для лєктури, як прозовий так і поетичний, розумієть ся, визбираний з росийських книг. А серед того материялу, серед того московського сьмітника, лишають ся й цьвітки галицької породи — "поезиї" Вєрґуна, Бендасюка, мецената М. Глушкевича. Про Вєрґунові продукти сказав свойого часу Лїт. Наук. Вістнику д-р Франко те, що й нинї повторити можна. Автор сих "поезий" дав доказ, що значно перевисшає язиковими здібностями попугая. Недавно він "оспівував" той час, коли пас корови у поли під Городком Ягайлонським, або виціловував "дївчину-малину" і "мняв калину". З того часу й "поезия" його в граматиці, вимірена лиш против жидівської і панської неволї. Як було не помістити "поезиї" пастушка коров з під Городка, котрий нинї з преосьвящ. Антонїєм орґанїзує поход "русскихъ" на Австрию, а в Новім Времени на Великдень грає ролю Тіртея, обурюєть ся на Мадярів і Поляків, Татарів і Печенїгів, та впевнює Галичан, своїх однодумців, що серед руїн православного Скита манявського появить ся "уже скоро (!) подземный монахъ и Скитъ розцѣтетъ, какъ и встаръ, величавый, всѣмъ не-другамъ русскимъ на страхъ".
Бендасюк позавидувавши Вєрґунови поетичних лаврів, з певним трудом здобув такі самі. Але сховав у кишеню обох меценат Глушкевич. Вже в 1903. р. Русская Мысль звернула на того поета увагу. І порадила йому вона словами Крылова:
"Мой, мылый скворушка, ну что за прибыль въ томъ?
"Пой лучше хорошо щегленкомъ,
"Чѣмъ дурно соловьемъ!.."
Одначе меценат Глушкевич не хотїв бути "щигликом". Співав дальше "соловьемъ". В одній з своїх поезий він признав ся:
"Не выплысть намъ изъ злого круга
„Измѣны, лжи и искушеній,
„Намъ суждено до гроба лгать...
"І держить ся "убіжденій".
Перелїцитовує Вєрґуна, складаючи боєві гимни для Бендасюкового нарибку, для борби не тільки із "лжеучителями-сепаратистами", але і з висшими силами, що накладають на "русскихъ" в Галичинї "иго чужевластья".
Він співає в граматиці:
"Могучій кличъ свободы, счастья
"Народъ за нами повторить,
"И сбросивъ иго чужевластья
"Борцовъ любовю наградитъ.
"И онъ одинъ въ одной державѣ
"Великій царственный народъ
"Воспрянетъ къ жизни въ силѣ, славѣ
"И міръ на подвигъ поведетъ!"
Он як заспівав "щегленокъ".
Дав цілій граматичній лєктурі сенс і основний тон. І стала ся Бендасюкова граматика не лиш учебником "русскаго языка", але і... боєвих гимнів, гимнів для бою зі всїми, що... дивлять ся на пальці "русскимъ" в Галичинї.
Висша мудрість не помилила ся, велївши Бендасюкови видати граматику замість полїтичної брошури. Тільки з граматикою вдалось перепачкувати нове насїнє зради і в школі і під сїльські стріхи.
[Дїло]
07.05.1914