Дебата буджетова.

У Львові дня 8 (20) цвітня 1889.

Кождий нарід, кождий край, кожде сторонництво висказувало при дебатї буджетовій в радї державній свої потреби і свої бажаня. Либеральні Нїмці жадали спиненя дальшого славяньского руху національного і руху клерикального, клерикали нового закона шкільного, Чехи і Словінці національних шкіл, Поляки уладженя cпpaви ендемнизаційної, медичного факультету у Львові, довершеня справи пропинаційної, Тирольці зниженя податку домового і конфесійної школи, і т. д. Чим котре сторонництво розпоряджає більшим числом голосів в палатї послів, чим з більшою енерґією ставило свої жаданя і в чим конкретнїйшій формі их висказувало, тим більше і узискало. Полякам министер Дунаєвскій обіцяв залагодженє справи индемнизаційної а министер Ґавч заложенє медичного факультету у Львові, увільненє викупна пропинації від правних належитостей узискали таки зараз; клерикали довели до того, що правительство само має виступити з новою уставою шкільною; Чехи і Словінці осягнуть свої жаданя в административній дорозї.

Русини, як звичайно, з нїчим вертають на свята домів. А власне рускій нарід найбільше потребує і найменше має, і покірний та льояльний той нарід приймив-би навіть малий гостинчик з вдячностію. Коби хоть добре слово учули заступники того народу, — і то нї!..

Що вина того в найбільшій части не лежить на Русинах нї на их заступниках, над тим не потребуємо розводитися. Доки поляки в Ґаличинї а Румуни в Буковинї не стануть супротив Русинів иншими, і доки правительство не потрафить виеманципуватися від их впливу, доти Русини значнїйшої якої зміни в своїм положеню, більшої якої концесії сподїватися не можуть. Але кожде правительство, навіть вийшовше цілком з парляментарного сторонництва, мусить бути до певної міри безсторонним, і тоті самі мужі, зіставши министрами, мусять инакше відноситися до противного собі сторонництва чи народу, нїж як були ще людьми приватними: сего вимагає их урядове становище. Теперїшне-ж министерство не єсть министерством парляментарним, анї гр. Таффе анї п. Ґавч не можуть глядїти на Русинів як на своїх a priori противників, отже тим більше повинні супротив них оказуватися безсторонними. Поправу нашої долї можемо все осягнути о стілько, о скілько она від нас залежить. Тож треба при кождій неудачи пильно глядїти, чи і яка єсть в нїй і наша вина.

Числом своїх голосів посли Русини в радї державній не могли импонувати, импонувати краснорїчивостію або иншими парляментарними спосібностями, се не лежить в нїчиїй силї. Але солидарно, консеквентно, енергично, достойно виступати — се рїч вже не так трудна, се елементарні та кардинальні вимоги кождого посла.

Як перше, так і тепер п. Ковальскій належав до клюбу Коронинього, пп. Озаркевич, Мандичевскій, Охримович і Сїнгалевич ишли окремо. Але давнїйше творили они нї би свій "рускій" клюбик, тепер вже того клюбу не було, і не тілько бувшій предсїдатель клюбу голосував инакше як члени клюбу (над фондом диспозиційним), але коли при дебатї над законом войсковим з причини промови пос. Тирка всї клюби заявляли вірність і льояльність репрезентованого ними народу, оден бувшій рускій клюб мовчав. Се не було-б ще таке лихо — льояльність Русинів за надто знана, що-би о нїй ще впевняти треба — але п. Яворскій, предсїдатель польского клюбу, заявив виразно, що промовляв "в имени заступників Галичини", отже, скоро Русини мовчали, то і в имени Русинів. Се першій раз сталося, що рускі посли узнали польских послів за заступників цілого краю: доси всюди, в соймі і в радї державній, чи денебудь инде, Русини признавали Полякам право промовляти тілько в имени польского народу, а в имени руского народу они самі промовляли. По тім фактї можуть правительственнно-митрополичі посли вже й до польского кола вступити. По-правдї сказавши, яка й різниця була-би, коли-б на місци о. Сїнгалевича вибраний був Поляк? Нї найменша! В рускій справі нїколи не промовив, а голосував завсїгди разом з польским клюбом..

Пос. Ковальскій промовляв два рази, оба рази з певною енерґією, другій раз навіть виступив трохи по-за парляментарні границі. Шкода тілько, що не цілком докладно познакомився з предметом (справами шкільними), о котрім говорив, не щоби в єго бесїдї було що неправдивого, але був-би міг ще успїшнїйше збити виводи пос. Савчиньского.

Пос. Озаркевич промовляв шість разів: о справах шкільних і язикових, о справах духовеньства, о реґуляції рїк і о податку ґрунтовім. Видко, що задавав собі труду, аби заступати справи народу. При яснїйшім і сильнїйшім становищи єго товаришів були-би єгo слова мали й більшу вагу. Торік о. Озаркевич виступив раз енерґичнїйше і заповів мов-би опозицію свого клюбу. Помимо маленького числа членів того клюбу опозиція єго була-би правительству не на руку, вже хоть-би для самого морального враженя. Однакож окрім трохи пасивної опозиції самого о. Озаркевича в "рускім клюбі" не видко було анї тїни нїякої опозиції, і ледви чи хто небудь і міг що инше припускати.

Найбільшій ефект мала одинока промова о. Мандичевского, бо придбала бесїдникови гучні оплески а навіть ґратуляції. Однакож тим оплескам польских послів не завторував рускій нарід. О. Мандичевскій згадав тілько о вірности, привязаню Русинів до Риму і Відня, але не згадав і о обовязках Риму і Відня супротив Русинів. Зрештою запевненє таке мало-би иншу вагу в устах вповни независимого світского чоловіка, нїж в устах священика і посла правительственного.

Пп. Ковальскому і Озаркевичови позволимо собі зробити ще одну увагу. Добре і потрїбно єсть неустанно указувати на кривди і потреби руского народу, але, щоби осягнути практичний результат, треба єще все из якимсь конкретним а практичним жаданєм виступипти і тоє жаданє повтаряти зо всїм притиском, не зражуючись навіть, коли б не зараз було сповнене. Нам здаєся н. пр., коли б упоминатися енерґично о руску ґимназію в Чорткові (або в Бучачи) і в Кіцмани, що таки ми до такої ґимназії прийшли-би. Так робили і роблять посли инших народів. Ставляючи тілько загальні жаданя або жадаючи нараз всего, найправдоподібнїйше не дістанемо нїчого...

[Дѣло]