Микита Хрущов і його діяльність

На 15 квітня випадає 120-а річниця від дня народження Микити Сергійовича Хрущова (1894–1971), який понад 11 років був фактичним керівником СРСР і частково здійснив лібералізацію комуністичної влади.

 

 

Сам Микита Сергійович офіційно відзначав свій день народження 17 квітня. Ця дата записана також у багатьох його біографіях. Але дослідники знайшли в архівах метричну книгу села Каліновка Ольховської волості Дмітрієвського повіту Курської губернії, у якій народження М.Хрущова записано у день 3 квітня (за новим стилем – 15 квітня) 1894 року.

 

Його батько, Сергій Никанорович, був селянином с. Каліновка (тепер це Хомутовський район Курської області). 1908 року його родина переїхала на Успенський рудник, неподалік від Юзівки (тепер це м. Донецьк). З дитинства Микита пас корів, потім працював слюсарем на машинобудівному заводі, а з 1912 року – на шахті. Через роботу у вугільній промисловості був звільнений від мобілізації під час І Світової війни. Пізніше М.Хрущов активно експлуатував шахтарський період у своїй біографії. Під час офіційних візитів до інших країн Хрущову обов’язково влаштовували відвідування гірничих міст, де дарували святкову шахтарську уніформу й інші символи гірничої справи. Часом він перевдягався у ці шахтарські однострої і виступав на мітингах чи зібраннях перед гірниками.

 

У 1918 році Хрущов вступив до більшовицької партії та розпочав свою кар’єру на низових посадах у Донбасі. У 1922–1925 роках наввчався в Юзівці на робітничому факультеті. В цей час (1924) він одружився з Ніною Петрівною Кухарчук (1900–1984), яка походила з Холмщини. Їхня донька Рада була одружена з головним редактором газети "Ізвєстія" Олексієм Аджубеєм, а син Сергій став конструктором ракетних систем і 1991 року перебрався до США.

 

Перша дружина – Єфросина Писарєва померла 1920 року. Від першого шлюбу М.Хрущов мав двох дітей: донька Юлія (1916–1981) була потім дружиною директора Київського театру опери та балету Віктора Гонтаря; син Леонід (1917–1943), військовий пілот, загинув під час війни.

 

З 1929 року Хрущов навчався в Московській промисловій академії. Його одногрупницею була дружина Сталіна Надєжда Алілуєва. Історик Рой Мєвєдєв вважав, що Хрущов завдячував їй знайомство з вождем і подальшу партійну кар’єру в Москві.

 

З 1931 року М.Хрущова обирають на керівні посади у райкомах Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків) столиці. З березня 1934 року він став першим секретарем Московського міського комітету ВКП(б), а з 1935 року очолював одночасно й Московський обком ВКП(б).

 

1938 року Хрущова поставили на чолі філії більшовицької партії в Україні – Комуністичної партії (більшовиків) України (КП(б)У). На цій посаді він перебував (з перервами) до 1949 року. Восени 1939-го Микита Хрущов приїздив до Львова, де безпосередньо керував процесом "возз’єднання" та проведенням Народних зборів Західної України, які засідали у Львівській опері.

 

До речі, тоді він відважився поставити перед Сталіним питання про приєднання до УРСР Берестейщини, населені переважно українцями (поліщуками). Як писав пізніше тодішній перший секретар ЦК КП(б) Білорусії І.Пономаренко: "Однак Сталін, побачивши привезений Хрущовим проект розмежування між УРСР і БРСР по етнічному кордону північніше Берестя, грізно запитав: "Петлюри уже нет, Скоропадского – нет, Винниченко – нет, так кто же это составлял?". Після цього росіянин Хрущов, злякавшись, що його можуть звинуватити в українському буржуазному націоналізмі, не став наполягати на прийнятті варіанту кордону, який врахував би інтереси українців".

 

Зі стратегічних міркувань Сталін передав Берестейщину до складу Білоруської РСР, бо вважав болота у басейні річки Прип’ять природною межею між Білоруським (Західним) та Українським (Південно-Західним) фронтами (і, відповідно, між Білоруською та Київською особливими військовими округами).

 

Коли 1940 року СРСР, Угорщина та Болгарія здійснили поділ Румунії, то Хрущов сподівався, що, крім Північної Буковини, до УРСР буде приєднана уся Бессарабія. Рішенням Політбюро ЦК ВКП(б) від 2 липня 1940 її було включено до складу УРСР, і в наступні дні були створені повітові органи влади та партійні комітети КП(б)У не лише у Чернівцях, Хотині, Акермані (Білгород-Дністровському), Ізмаїлі, але й у Кишиневі, Бельцях, Оргеєві, Сороках, Кагулі, Бендерах. Мала бути створена велика Молдавська АРСР у складі УРСР. Але вже 2 серпня Верховна Рада СРСР (без погодження з владою УРСР) ухвалила Закон про створення союзної Молдавської РСР з центром у Кишиневі. До новоствореної республіки вилучили зі складу УРСР місто Тирасполь і Григоріопольський, Дубосарський, Кам’янський, Рибницький, Слободзейський і Тираспольський райони (територію нинішньої невизнаної Придністровської Молдавської Республіки). Натомість Україна від Бессарабії отримала частини Хотинського, Акерманського й Ізмаїльського повітів.

 

Під час війни 1941–1944 років Хрущов був членом військових рад Південно-Західного, Сталінградського, Південного, Воронезького та 1-го Українського фронтів. Мав військове звання генерал-лейтенанта. У 1944–1947 роках займав посаду голови Ради Народних Комісарів (потім Ради Міністрів) УРСР.

 

Можливо, за намовою своєї дружини-холмачки, 1944 року Хрущов намагався приєднати до УРСР західні українські етнічні землі. Роман Кабачій писав у варшавському "Нашому слові" (№45, 2012): "1 березня 1944 р., за сім місяців до визволення останнього клаптика української землі (який за всіма правовими ознаками мав би належати Чехословаччині), Хрущов виступає на сесії Верховної Ради УРСР і заявляє претензії на українські етнічні території навколо Холма, Грубешева, Ярослава та інших міст, які "український народ розглядає як свої споконвічні". Причому не згадуються Любачів і Перемишль – до війни влада УРСР приєднала ті повіти до Львівської області і була переконана у їх приналежності також після визволення від німців. Вістка про цей виступ шириться на захід від колишнього радянсько-німецького кордону і величезні маси людей впевнені в тому, що так і станеться після приходу Червоної армії. Разом з тим Хрущов і новостворене Міністерство закордонних справ УРСР в особі міністра Олександра Корнійчука готують пакет документів з подання та обґрунтування Сталінові необхідності прилучення до УРСР українських земель у Польщі, Закарпаття і частини Пряшівщини від Чехословаччини, Південної Буковини з Румунії... 20 липня Хрущов пише лист до Сталіна з пропозицією створення Холмської області в складі УРСР, а після підписання угоди про західний кордон діє в інший спосіб: збирає листи від жителів Холмщини з проханнями приєднати ці землі до України. Ймовірно, від Києва надійшов наказ політрукам на місцях «ініціювати» написання таких листів, бо, хоч цього не доведено, всі вони написані в період з 30 липня по 3 серпня 1944 р. і приблизно в однаковому стилі".

 

Також у 1944 році М.Хрущов висував проекти щодо включення до складу УРСР територій Надсяння, Лемківщини, Пряшівщини, Південної Мармарощини, Південної Буковини (див. Додаток). Реалізувати вдалося лише приєднання Закарпаття.

 

Історик Станіслав Кульчицький вважає: "Проект М.Хрущова про створення у складі УРСР Холмської області і розпочата на його підтримку петиційна кампанія місцевого населення використовувалися винятково з пропагандистською метою. Керівники СРСР насправді не бажали підривати значення лінії Керзона вимогами про приєднання до УРСР стародавніх українських земель на захід від неї. Питання про Закерзоння порушувалося як контрарґумент у дискусіях із люблінськими поляками, які наполегливо вимагали приєднання до Польщі Львова та нафтових районів. Після багатомісячних дискусій 26 липня 1944 р. із ними був підписаний таємний договір, за яким західні кордони Польщі пересувалися до лінії Одер–Нейсе, а східні визначалися по лінії Керзона з деякими відхиленнями на користь поляків".

 

Насправді Сталін планував включити до своєї сфери впливу не лише частини колишніх територій Польщі, Чехословаччини, Угорщини, Румунії, а й усю Центрально-Східну Європу, що йому й вдалося здійснити протягом 1944–1949 рр. (за винятком Югославії). Натомість Хрущову довелося керувати депортаціями українців з Польщі та поляків з України, придушенням національно визвольної боротьби ОУН і УПА, політичними репресіями, вивезенням на схід сотень тисяч мешканців Західної України, ліквідацією УГКЦ, русифікацією, впровадженням колгоспного рабства... Його також вважають одним із організаторів голодомору 1946–1947 рр.

 

 У другій половині 1949 року Хрущова повернули до Москви, де він став секретарем ЦК ВКП(б) і першим секретарем Московських міськкому й обкому партії.

 

5 березня 1953 року помер радянський вождь Йосиф Сталін. За однією з версій його смерті, висунутою російським письменником Едвардом Радзінським, кремлівського диктатора отруїли його ж соратники. Причина – нібито саме на 5 березня 1953 року планувалося вивезення всіх євреїв з Москви й інших більших міст СРСР до Казахстану та Сибіру. А така масова депортація, на думку соратників Сталіна, могла стати причиною ІІІ Світової війни, бо Захід не міг би цього пробачити.

 

Не знаю, чи хтось може всерйоз вірити в такі казочки. Адже навіть тодішній злиденний Радянський Союз мав двісті дивізій і ядерні бомби. Тож США не могли тоді реально розраховувати на успішну війну на безкраїх російських просторах. До того ж американцям ледве вдалось перед цим оборонити Південну Корею перед комуністичною (переважно китайською) атакою, в яку СРСР не дуже й анґажувався.

 

Звичайно, американці не поспішали вмирати за радянських євреїв. Захід багато чого пробачав Сталіну – і українські голодомори, і депортацію народів, і окупацію половини Європи, і керманича Мао...

 

Хоча, можливо, хтось і підсунув у відповідний момент комусь із кремлівського керівництва ідею та трошки отруйного порошку, щоби прискорити розв'язку. Недарма один із гіпотетичних натхненників "порошкового вирішення" сталінської проблеми, Лаврентій Берія, був розстріляний того ж року як "британський шпигун".

 

Хоча десятки мільйонів щиро оплакували Йосифа Сталіна, все ж більшість людей у всьому світі сприйняли його смерть, як початок кінця того кошмару, що до середини ХХ століття опанував третину світу.

 

А, може, багато людей плакало ще й тому, що боялись. Вже не "великого вождя й учителя", а тих, хто займе його місце. Адже найстрашнішою завжди залишається невідомість.

 

Сталін, на відміну від Кім Ір Сена, не міг запропонувати своїм підданим свого сина-наступника, бо один із них загинув у гітлерівських таборах, а другий помалу спивався... Та й серед своїх соратників теж боявся передчасно назвати когось своїм наступником, бо боявся ймовірної "допомоги" для полегшення переходу в інший світ.

 

Багато хто пізніше назве Сталіна «великою посередністю», хоча не можна відмовити цій людині в таланті управляти, використовувати для своєї мети переваги та недоліки інших людей. Навіть Вінстон Черчілль уже після смерті Сталіна зізнався, що мимоволі вставав, коли "дядечко Джо" заходив до зали засідань Ялтинської конференції...

 

А що казати звичайним партійним функціонерам, яких Сталін витягнув із низів і поставив керувати велетенською державою. Щоправда, час від часу перетрушував оцю свою номенклатуру, щоби менше крали та боялися "хазяїна".

 

Тепер вони залишились без вождя і мусили самі шукати у своїх лавах йому заміну. А оскільки найбільше боялися, щоби котрийсь із них не став раптом сам "великим", то після кількох місяців шарпанини погодились на "колективне керівництво". По смерті Сталіна Микита Хрущов став першим секретарем ЦК КПРС, а з березня 1958 року зосередив у своїх руках партійне та державне керівництво, ставши головою Ради Міністрів СРСР.

 

На ХХ з’їзді КПРС (1956) він навіть відважився на розвінчання "культу особи" Сталіна. Щоправда, так, щоби його власні грішки ніхто не викрив. Але для загалу навіть це стало "відлигою". Яким би боягузливим і непослідовним не був Микита Хрущов, він таки трохи відкрив кватирку у задушливій більшовицькій казармі.

 

Хоча 1961 року мумію Сталіна викинули з мавзолею на Красній площі і знищили його пам’ятники, але в СРСР сталінізм так ніколи всерйоз не засудили, бо тоді би довелося садити на лаву підсудних і "ленінізм", і "комунізм" і "диктатуру пролетаріату" й інші цінності, без яких не могло ще обійтися кремлівське керівництво у 1960–1980-х роках. Але від найодіозніших виявів сталінської спадщини потроху відмовились. Почали повертати вцілілих репресованих із таборів і заслань, трохи піднімали життєвий рівень простого народу, навіть пообіцяли комуністичний рай до 1980 року...

 

На відміну від Сталіна, який лише двічі відважився виїхати за межі СРСР (у 1943-му до Тегерану та у 1945-му – до Потсдаму), Хрущов полюбляв закордонні візити. Його навіть називали "туристом". За кордоном він часом міг побачити щось цікаве і після повернення до Москви поспішав запровадити новацію в СРСР. Так було зі славетною кукурудзою – основою кормової бази високопродуктивного тваринництва американського штату Айова. Наприкінці 1950-х кукурудзою почали масово засівати поля від Крайньої Півночі до південних кордонів СРСР. Але дива не сталося, радянське сільське господарство так і не спромоглося не лише "догнати і перегнати" Америку, але й навіть забезпечити харчами власне населення. Пригадую сотні людей у чергах за хлібом чи цукром на львівських вулицях у 1963-1964 роках. Від голоду СРСР тоді врятувала канадська пшениця, яку стали купувати за золото та нафту.

 

Хрущов ініціював грандіозні плани освоєння «цілинних земель» і сибірських просторів, підкорення космосу, створення потужної ядерної зброї, які поглинали величезні ресурси. Мільярди йшли на допомогу країнам Азії, Африки й Латинської Америки, яких хотіли приєднати до "соціалістичного табору".

 

Хоча під його проводом здійснювалися й деякі заходи для підвищення життєвого рівня людей, забезпечення їх харчами та необхідними товарами. За Хрущова почалося масове житлове будівництво. Будувалися переважно малогабаритні примітивні помешкання, названі у народі "хрущовками", але мільйони родин отримували "безкоштовні" окремі квартири. Було дещо полегшено феодальну колгоспну систему, селяни почали щось отримувати за трудодні, а сільська молодь змогла шукати кращої долі в містах.

 

З іншого боку, за Хрущова обмежили можливості для ведення присадибних селянських господарств, ліквідували кооперативні артілі, почали справжній наступ на церкву, яку мали ліквідувати до "побудови комунізму".

 

У ході адміністративних реформ у регіонах створювали ради народного господарства (раднаргоспи) для управління промисловістю та сільським господарством. Більш ніж вдвічі скоротили кількість адміністративних районів, обласну владу ділили на "промислову" та "сільськогосподарську".

 

Натомість доволі жорстко придушувалися вияви незадоволення інтелігенції та робітничого класу, як в СРСР, так і за його межами. Найжорстокішими стали придушення угорського повстання 1956 року та розстріл страйкарів у Новочеркаську 1962 року.

 

Микита Хрущов не забував відзначати свої "заслуги". Тричі отримував він звання Героя Соціалістичної Праці, 7 разів – орден Лєніна, а до свого 70-річчя став Героєм Радянського Союзу. Якби він ще кілька років залишався би при владі, то сам Леонід Брежнєв не зміг би наздогнати його за кількістю відзнак.

 

Але соратники з ЦК КПРС усунули Хрущова від влади 14 жовтня 1964 року "за станом здоров’я". Відсторонений лідер не чинив опору і прожив ще 7 років на своїй дачі – фактично під домашнім арештом. Помер М.Хрущов 11 вересня 1971 року. Поховали його на Новодівичому цвинтарі у Москві.

 

На пенсії Хрущов диктував книгу своїх спогадів "Час, люди, влади", яка дійшла до читачів колишнього СРСР лише у 1990-х.

 

Кілька слів про "подарунок" М.Хрущова Україні з нагоди 300-річчя "возз’єднання" з Росією. 1954 року Кримську область передали до складу УРСР, бо Російська Федерація не змогла тоді забезпечити півострів водою, енергією та робочою силою. Протягом 60 років Крим висмоктував з України людей і ресурси. Туди переселили понад півмільйона мешканців УРСР, з них понад 30 тисяч галичан. Більшість із них втратили свою національну ідентичність, зрусифікувалися і стала електоральною базою для антиукраїнських політиків. А тепер вони "мріють померти в Росії".

 

 

ДОДАТОК

 

Довідка керівників УРСР щодо післявоєнного устрою західноукраїнських земель

 

1944 рік

 

Справка об административно–территориальном делении Холмской губернии, Западной Галиции, Закарпатской Украины и Южной Буковины

 

1. Холмская губерния

 

Из уездов, ранее входивших в Холмскую губернию, проектируется образовать в составе Украинской ССР Холмскую область с областным центром в городе Холм.

 

В состав области включаются следующие уезды:

 

1. Влодавский уезд с центром в городе Влодава, с включением в состав данного уезда крупных населенных пунктов Бялоподлясского уезда: Лишна, Словатыче, Соювка, Кузовка, Ганна, Долгоброды, Голешув, Ляцк, Даньце;

 

крупных населенных пунктов Радзынского уезда: Пшевлока, Занюмка, Коляно, Генсь, Яблонь, Пашенка, Кудры, Давиды, Радче, Бжозовый Конт, Рудзенец, Чебораки, Вяски;

 

крупных населенных пунктов Любартовского уезда: Черный Лес, Розолуче, Грабув, Каневоля, Дратув, Стара Весь, Дратув 2, Дратув 1, Рогозьно, Пясечно, Розлуце, Уцекайка, кол. Гронды. Общее количество населения по Влодавскому уезду вместе с присоединяемыми населенными пунктами других уездов составляет 131 916 человек.

 

2. Холмский уезд с центром в городе Холм, с включением в состав данного уезда крупных населенных пунктов Люблинского уезда: Каменка, Завадув, Вулька Белецка, Сгнила, Састшитув, Марыню, Бялка, Яшув. Общее количество населения по Холмскому уезду с присоединяемыми населенными пунктами Люблинского уезда составляет 137 585 человек.

 

3. Восточная часть Красноставского уезда с количеством населения 43 598 человек с центром в городе Красностав.

 

4. Грубешевский уезд с количеством населения 101 392 человека с центром в городе Грубешев.

 

5. Часть Сокальского уезда с центром в городе Белз и северная часть Рава–Русского уезда с крупными населенными пунктами: Застава, Васильев, Тарпошин, Речица, Корчев, Стайе.

 

Общее количество населения по указанной территории Сокальского и Рава–Русского уездов составляет 43 650 человек.

 

6. Томашовский уезд с центром в городе Томашов с включением в состав данного уезда крупного населенного пункта Белжец и других прилегающих к нему населенных пунктов Рава–Русского уезда. Общее количество населения составляет 98 783 человека.

 

7. Большая часть Замостьевского уезда с количеством населения 119 783 человека с центром в городе Замостье.

 

8. Часть Белгорайского уезда с центром в населенном пункте Тарногруд и северная часть Ярославского уезда с крупными населенными пунктами: Гурне, Адамовка, Майдан Синявский, Цеплице, Дольне, Писковица, Рудка, Допча;

 

северная часть Пшевурского уезда с крупными населенными пунктами: Лежайск, Ожанна, Сажена, Пшихоедск, Старое Мисто;

 

северная часть Цешановского уезда;

 

часть территории Нисковского уезда с крупными населенными пунктами; Ульянов, Домбрувка, Глинянка, Домбровица, Вулька Белинская, Белины. Общее количество населения по всем частям данных уездов составляет 120 332 человека.

 

Проектируемая Холмская область будет иметь следующие основные показатели:

 

Территория – 12 310 кв. км.

 

Населения – 797 039 – 100,0%

 

в том числе: украинцев и русских – 313719 – 39,36%; поляков – 363 288 – 45,5%; евреев – 93 581 – 11,74%; прочих – 26 451 – 3,33% (по данным польской переписи 1921 года и переписи Российской Империи 1897 г.).

 

ІІ. Западная Галиция

 

Территорию Западной Галиции проектируется включить в Дрогобычскую область в составе:

 

1. Западная часть Ярославского уезда с центром в городе Ярослав;

 

город Пшевурск с прилегающими к нему крупными населенными пунктами: Горличина, Розбуж, Бурдач, Каньчуга, Жуклин, Сетеж, Мироцин, Буховска, Тринецка, Ланьцуцка – Пшевурского уезда и окраинные населенные пункты в северной части этого же уезда на границе с проектируемой Холмской областью: Гродизско, Дольне, Глиговец;

 

часть Перемышльского уезда, прилегающая к северному берегу реки Сан. Общее количество населения по частям этих уездов составляет 153 900 человек.

 

2. Юго–восточная часть Ново–Сончского уезда с крупными населенными пунктами:

 

город Ново–Сонч, Мушина, Криница–Весь, Ново–Весь, Якушева с центром в городе Ново–Сонч с общим количеством населения 18 097 человек.

 

3. Южная часть Грибовского уезда с крупными населенными пунктами: Камянка, Богуша, Брунары, Берест, Чарна, Михнанка Нижняя с центром в городе Грибов с общим количеством населения – 14 917 человек.

 

4. Большая часть Горлицкого уезда с окраинными населенными пунктами в северной части уезда: Беч, Загожаны, Воля, Шалева с центром в городе Горлице;

 

часть Ясловского уезда с окраинными населенными пунктами в северной части уезда: Шебны, Берувка, Ковалева, Тшциница, Харклова с центром в городе Ясло. Общее количество населения по частям двух уездов составляет 65 992 человек.

 

5. Большая часть Кросновского уезда с окраинными населенными пунктами в северной части уезда: Корчина, Беложеги, Байды с центром в городе Кросно с общим количеством населения – 46 625 человек.

 

6. Большая часть Бжозовского уезда с окраинными населенными пунктами в северо–западной части уезда: Лясковец, Дольна, Глубно, Издебка, Стара Весь, Яблоница с центром в городе Бжозов с общим количеством населения 43000 человек.

 

7. Часть Санокского уезда с центром в городе Санок с общим количеством населения 102 167 человек.

 

8. Часть Лисковского уезда с центром в населенном пункте Болигруд с общим количеством населения 64 750 человек.

 

Присоединяемая территория к Дрогобычской области имеет следующие основные показатели:

 

Территория – 6156 кв. км.

 

Населения – 509 448

 

в том числе: украинцев и русских – 202 879 – 39,82%; поляков – 278 739 – 54,71%; евреев – 24 420 – 4,80%; прочих–3410 – 0,67% (по данным польской переписи 1921 г.).

 

ІІІ. Закарпатская Украина

 

Из уездов, ранее входивших в состав Закарпатской Украины, проектируется образовать в составе Украинской ССР Закарпатскую область с областным центром в городе Ужгород.

 

В состав области проектируется включить следующие уезды;

 

1. Тиссянский уезд с центром в населенном пункте Белая Тисса с общим количеством населения в уезде – 33005 человек;

 

2. Вышевский уезд с центром в населенном пункте Вышево с общим количеством населения в уезде – 37 572 человека;

 

3. Сигетский уезд с центром в населенном пункте Сигет с общим количеством населения в уезде – 53 584 человека;

 

4. Торецкий уезд с центром в населенном пункте Дубово с общим количеством населения в уезде – 29 294 человека;

 

5. Воловский уезд с центром в населенном пункте Волово с общим количеством населения в уезде – 27 676 человека;

 

6. Тячевский уезд с центром в населенном пункте Тячево с общим количеством населения в уезде – 21 063 человека;

 

7. Должанский уезд с центром в населенном пункте Долгое с общим количеством населения в уезде – 16 866 человек;

 

8. Густенский уезд с центром в населенном пункте Густ с общим количеством населения в уезде – 40 791 человек;

 

9. Предтиссянский уезд с центром в населенном пункте Сивлюш с общим количеством населения в уезде – 39 969 человек.

 

10. Затиссянский уезд (часть) с центром в населенном пункте Киральгаза с общим количеством населения в уезде – 563 027 человек. (Так в оригіналі. Очевидно, завищення в 10 разів. – В. С.).

 

11. Горишний уезд с центром в населенном пункте Бильки с общим количеством населения в уезде – 27 915 человек;

 

12. Свалявский уезд с центром в населенном пункте Свалява с общим количеством населения в уезде – 29 595 человек;

 

13. Латорицкий уезд с центром в населенном пункте Ракошин с общим количеством населения в уезде – 29 637 человек;

 

14. Мункачевский уезд с центром в населенном пункте Мункачево с общим количеством населения в уезде – 64 843 человек;

 

15. Березнянский уезд с центром в населенном пункте Березно–Великое с общим количеством населения в уезде – 22 803 человека;

 

16. Перечинский уезд с центром в населенном пункте Перечни с общим количеством населения в уезде – 20 084 человека;

 

17. Ужгородский уезд с центром в населенном пункте Ужгород с общим количеством населения в уезде – 49 913 человек;

 

18. Собранецкий уезд с центром в населенном пункте Собранцы с общим количеством населения в уезде–28 360 человек;

 

19. Снинский уезд с центром в населенном пункте Снина с общим количеством населения в уезде 27 495 человек;

 

20. Гуменский уезд с центром в населенном пункте Гуменне с общим количеством населения в уезде – 33 918 человек;

 

21. Стропков с общим количеством населения в уезде – 15 132 человека;

 

22. Маковецкий уезд с центром в населенном пункте Зборов с общим количеством населения в уезде 23 235 человек;

 

23. Топлянский уезд с центром в населенном пункте Раславица с общим количеством населения – 21 593 человека;

 

24. Секчевский уезд с центром в населенном пункте Бардиев с общим количеством населения – 30 378 человек.

 

Проектируемая Закарпатская область будет иметь следующие основные показатели:

 

Территория – 22 174 кв. км.

 

Населения – 832 354 человека,

 

в том числе: украинцев и русских – 381 663 – 45,85%, евреев – 114 787 – 13,79%, чехов и словаков – 127 552 – 15,32%, мадьяр – 179 888 – 21,61%, прочих – 28 464 – 3,43% (данные взяты из книги "Статьи по славяноведению" под редакцией В.И.Лиманского, изд. 1906 г.)

 

IV. Южная Буковина

 

Территорию Южной Буковины проектируется включить в Черновицкую область в составе:

 

1. Гура–Гуморский уезд с центром в городе Гура–Гумора с общим количеством населения в уезде – 61 242 человека;

 

2. Кымпылунгский уезд с центром в городе Кымпылунг с общим количеством населения в уезде – 59 364 человека;

 

3. Радауцкий уезд с центром в городе Радауцы с общим количеством населения в уезде – 90 635 человек;

 

4. Серетский уезд с центром в городе Серет с общим количеством населения в уезде – 65 347 человек;

 

5. Сучавский уезд с центром в городе Сучава с общим количеством населения в уезде – 66 408 человек.

 

Территория Южной Буковины, включаемая в состав Черновицкой области, имеет следующие основные показатели:

 

Территория – 6692 кв. км.

 

Населения – 342 996 человек, в том числе: украинцев и русских – 50 519 – 14,73%, румын – 196 265 – 57,22%, прочих – 96 212 – 28,05%.

 

 

(Копія. Машинопис. ЦДАГОУ: Ф. 1. – Оп. 23. – Спр. 1624. – Арк. 5–15. За книгою: Сергійчук В. Етнічні межі і державний кордон України. – Київ, 2000. – С. 274-278)

 

 

15.04.2014