У п'ятницю, 4 квітня, Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького (головна будівля, проспект Свободи, 20) відкриє виставку живопису та скульптури Дмитра Стецька «Дорога довша як життя», яка триватиме до 11 травня 2025 року.
Виставковий проєкт «ДОРОГА ДОВША ЯК ЖИТТЯ» присвячено пам’яті Дмитра Стецька (1943–2017) – одного з найяскравіших художників сучасної України.
Дмитро Стецько – автор понад тисячі творів монументального і станкового мистецтва, скульптури та графіки, учасник численних міжнародних і національних виставок. Його твори представлено в багатьох українських і світових збірках.
Навчався у Львівському училищі прикладного та декоративного мистецтва ім. І. Труша. Жив і працював у Тернополі. Належав до легендарної когорти мистців андеґраунду 1970–1980-х років, творчість яких не вписувалася в рамці соцреалізму. Зазнавав переслідувань за індивідуалізм і бунтарську вдачу, проте ніколи не відступав від своїх принципів.
У незалежній Україні творчість Дмитра Стецька стала визначним явищем. Художник перебував у постійному розвитку, тримав дуже високий конкурентоздатний світовий рівень. Не терпів кон’юнктури, штучного патріотизму. Він усвідомлював значущість і відповідальність своєї професії. Вважав, що мистецькі твори призначені не лише для споглядання, вони мають нести інтелектуальну й духовну інформацію. Глибокі знання української та світової культури, історії, філософії, спостереження і роздуми про сучасність сформували неповторну образно-пластичну мову митця.
Дмитро Стецько позиціонував себе як художник-індивідуаліст, що не сповідує жодного мистецького напряму. Свій стиль називав «полістилізм» – нашарування різних ідей в одній формулі, розкриття теми кожного твору в часі та просторі. Це твердження автора дало поштовх до вироблення концепції нашого виставкового проєкту: дорога як вічний рух до пошуків і самовдосконалення, символ єднання минулого та візії майбутнього.
В експозиції представлено роботи різних періодів творчості Дмитра Стецька. Вони відображають еволюцію його художньої мови, експерименти з фактурою, колірною гамою, простором. Незмінним залишається лише одне – яскраво виражена національна самоідентифікація автора.
У час страшних випробувань для нашої країни таке мистецтво допомагає вірити в себе, любити своє, пізнати й усвідомити себе частинкою великого українського світу в осерді інших світів, представником народу, що між небом і землею йде дорогою, яка ніколи не закінчується…
03.04.2025