“Сучасний акустичний джаз” на львівській сцені: про концерт Івана Падуара
30 березня у Львівській національній філармонії відбувся концерт квартету Падуара. Іван Падуар — джазовий піаніст і композитор, один із найвидатніших сучасних джазменів Західної Європи, що створив самобутній стиль.
Джаз в Україні: потреба у відкритості та ентузіазмі
Повернення бельгійського джазмена на українську сцену — довгоочікувана подія, що зібрала практично повну залу львівських поціновувачів джазу. Загалом джазмен відвідував Україну тричі з початку повномасштабного вторгнення, а на своїх концертах — неодноразово висловлював підтримку українцям у війні з росією. Зокрема, 2022 року Падуар дав три благодійні концерти на фестивалі імпровізаційної музики JazzBez у Львові, Рівному та Умані.
Подібні концерти важливі не тільки для шанувальників імпровізаційної музики, а й для львівських музикантів у залі та на сцені, які прагнуть до обміну досвідом із закордонними джазменами. З початку повномасштабного вторгнення, далебі, мало хто з закордонних артистів згоджується грати бодай у безпечних містах. Поїхати в іншу країну, аби послухати таку музику, українські виконавці здебільшого не мають змоги. Очевидно, це спричиняє певну стагнацію, адже джаз в Україні, як і будь-де, може розвиватися суто завдяки міжнародній взаємодії. Така вже специфіка цієї музики — вона не терпить кордонів.
Зрештою, джаз — нішева культура. Цей стиль ще не масово “вкорінився” в українському просторі. Найкраще його розвивати через взаємодію музикантів різних країн. Утім, зважаючи на обставини це робити складно. Залишається покладатися на ентузіазм поодиноких діячів культури, що запрошують митців до нас, та на готовність інституцій надати необхідний простір. Отже, справді тішить, що львівська філармонія відкрита до джазу.
Свою музику Падуар окреслює розмито — “сучасний акустичний джаз” (modern acoustic jazz). Отже, очікувати від неї можна будь-чого.
Про перформанс
Побувавши на джазових концертах у філармонії раніше, я здогадувалася, що звучатиме саме традиційний джаз у сучасному “пакуванні”, — і не помилилася. Зрештою, тут концерти джазової музики встановлюють високу планку для виконавської традиції у Львові. Отож, концерт Івана Падуара не став винятком.
Концертна програма представила 7 творів композитора, натхненних особистими переживаннями. Здебільшого вони схожі між собою — емоційні, особисті, ліричні. Деякі з них написані під враженням від побаченого в Україні, зокрема — "Ukrainian Dream" . Звучали також і твори українського джазмена Ігоря Закуса ("Love", "Spring is Coming"). Склад музикантів — Іван Падуар (фортепіано), Ігор Закус (акустичний бас), Ярослав Казмірчук (труба), Олександр Селезньов (барабани).
Про твори
Виступ квартету Падуара — саме той випадок, коли похибки, які в ретроспективі відчуваються не такими й значними, не зіпсували загального враження від музики. Він, а також Ігор Закус, чиї композиції звучали на сцені теж, позиціонують свої твори як змістовні й емоційно наповнені, спрямовані на контакт з внутрішнім світом слухача. Зрештою, музикантам вдалося переконати в цьому залу.
Скидається на те, що глибина й краса музики обох композиторів мають міцну підвалину в простоті та доступності. Композиційні прийоми, якими послуговуються музиканти, доступні й приємні до вуха. Форма — чітка; гармонія — традиційна. Склалося враження, що мінімум складності й принагідність — основні принади музики, що звучала в той вечір.
Баланс між технічністю та емоційністю
У композиціях, що звучали на сцені, виконавці продемонстрували хорошу технічну сторону — чіткий тайм (інтерпретацію часу, коли потрібно грати), відповідне відчуття форми під час виконання, індивідуальні навички роботи з інструментом.
Однак у джазі великого значення набуває певний баланс між навичкою та думкою, яку інтерпретатор хоче донести, й рівноправність між технічністю та емоційністю. Здебільшого техніки виконання та формотворення в джазі використовують не заради їх питомого існування, а щоб викликати певний емоційний афект у слухача: одне без іншого навряд чи існуватиме.
На жаль, у грі Падуара баланс техніка-емоція порушений. Звісно, це не критично вплинуло на загальне сприйняття музики. Проте хиби в технічності, як-от нечіткі бігучі пасажі, неточність у грі та місцями брак артикуляції, стають перепоною для чуттєвості інтерпретації. Зрештою, через це до глибин свідомости й серця ця музика проникнути не змогла.
Те саме відбувалося в сольних партіях труби, хоча Казмірчук — один з найкращих трубачів в Україні, тож я очікувала дещо більшого. Взагалі емоційність через цей інструмент не змогла проявитися як слід через нестачу технічности. Пишучи музику для цього інструмента, варто враховувати його специфіку, техніки звуковидобуття, які до нього застосовуються, розуміння того, як готовий результат буде звучати і як це відгукнеться слухачеві. Зрештою, хворобливе piano, але занадто разюче forte і подекуди недоречні технічні пасажі змушують почувати радше ніяковість, ніж емоційні гойдалки.
З іншого боку, в українських виконавців натренованої технічности було забагато. Київські музики здебільшого саме цим і відрізняються, і це, безперечно, радше перевага ніж недолік. Однак у даному контексті це додавало неврівноважености між фортепіано й іншими інструментами. Через це іноді здавалося, що банально бракує взаємодії.
Проявлення виконавців
У виконанні джазової музики дуже важливо не лише грати злагоджено, а й проявлятися самостійно під час сольних номерів. Цього мені подекуди бракувало.
В сольних імпровізаціях якнайкраще проявилися піаніст і, особливо, басист. Решта грала невпевнено й, унаслідок, місцями недоречно.
Мелодії, які Ігор Закус виконував сольно, чіткі та виразні, хоч і не вимагали особливо складної побудови. Це було відчутно, зокрема, в авторських композиціях українця.
Яскравости партій барабанщика і трубача бракувало.
Про почуте
Композиції, що прозвучали, мали чітку зрозумілу форму, що полегшувало їхнє сприйняття.
У балансі з формою — традиційна гармонія творів. Падуар використовує прості варіації схеми II-V-I, приємні до вуха. І хоча подекуди виникало враження монотонності, однак для романтичних композицій це доречно.
Висновок
Безперечно, ідеальних джазових концертів в Україні шукати не варто. Все ж це імпровізаційна музика, під час прослуховування якої може статися будь-що. Зрештою, навіть такі імениті музиканти, як Іван Падуар, можуть грати недосконало, що цілком нормально. Однак це не зводить нанівець ідеї самої музики, заради якої ми відвідуємо події.
Два технічні моменти, на які я звернула увагу вище, — лише маленька частина всього, що відбувалося на сцені філармонії. Загалом виступ квартету Падуара — саме той випадок, коли похибки в ретроспективі відчуваються не такими значними й не псують загального враження. Адже джаз — це, хоч і про технічність, але не про ідеальність. Це про живий момент, взаємодію музикантів і слухачів, і щирість інтерпретації.
Як людина, яка любить традиційний джаз і яка цього вечора просто хотіла почути гарну музику, я вкотре залишилася задоволеною. І нехай виконання “сучасного акустичного джазу” не вдовольнило мене повністю, це не заперечує головного — ця музика звучить у Львові.
02.04.2025