На Україну посилають нових "eнкiв".
Останні призначення на Совітській Україні виразно свідчать, що це не є звичайний у СССР контрданс, а що це річ поважніша, свідчать про це напруженість тамошнього становища.
Справді, 10 вже років (починаючи з 1928 р.) виконував там обов’язки найвищої фактичної влади – першого секретаря ЦК партії більшовиків України Станіслав Косіор. Він, хоч і поляк з походженя, народився на Донбасі, 1918 року був секретарем підпільного правобережного комуністичного комітету, з року 1919 до року 1922 був секретарем, тоді ще генеральним, ЦК КП(б)У, отже це був не тільки „українець" (за тамошніми розуміннями), але й тісно зв’язаний з УССР.
Не можна сказати, що друге його секретарювання було дуже щасливе: вибухло за його часів і селянське повстання pоків 1931 і1932, трапився саботаж другого секретаря ЦК Терехова, на початку 1933 р.; викрито петлюрівсько-націоналістичний рух з членом політбюро Скрипником на чолі в наркоматах і установах УССР; викрито такий самий рух удруге навесні 1937 р. і трапився великий скандал з другим секретарем, Постишевим, що "по ідіотському" проґавив цей рух; відбулася опозиційно-націоналістична демонстрація ХIII. зїзду компартії України в червні 1937 р.; викрито втретє петлюрівсько-націоналістичний рух із членами політбюро Любченком та Хвилею на чолі, рух збльокований з троцкистським ухилом; трапився скандал із другими секретарями Хатаєвичем та Кудрявцевим, проголошеними за ворогів народу восени 1937 р.
Проте, без огляду на все це тримався Kocіop своєї посади, скоріше мабуть тому, що треба бyло знайти йому кращого наступника, а цe не так легко було.
Нарешті ЦК ВКП(б) офіційно висловило йому незадоволення з приводу того, що український націоналізм poзпepeзaвся під носом у політбюра ЦК КП(б)У, і Косіора зняли з партійної poботи, взяли з України — він не міг собі дати там ради.
Кого ж призначено на його місце, кого вважає Кремль за людину що може навести лад, на хронічно неспокійній Україні!! На Україні певної людинине знайшли, не знайшли відповідної людини і по цілому СССР; довелося доручити ці найвідповідальніші обовязки одному з найвидатніших сталінських орлят – Хрущову.
«Нікіта Сергеєвіч Хрущов» народився на Курщині; майже ввесь час на партійній роботі; з року 1929 в Москві, де 1935 р. його призначено на першого секретаря Московського міського і обласного партійного комітету, він кандидат до членів політбюра ВКП(б). Наводимо навмисно ці дані, щоб показати ясніше велику питому вагу Хрущова в партійному житті.
Треба також зазначнти, що це вперше трапляється призначення на першого секретеря ЦК КП(б)У безпосередньо з Москви, людини, що нічого спільного з Україною не має. Призначення року 1933 на Україну Постишева тільки на другого секретаря, а крім того Постишев перед тим працював уже на Україні.
Не зайве пригадати тут, що коли зник з політичної арени у вересні 1937 другий секретар КП(б)У Кудрявцев, ця посада залишилася вільною, бо знову таки не можна було знайти відповідної людини.
Хрущов сам, очевидно підібрав собі цього найближчого свого співробітника — на цю посаду призначено Мих. Бурмістенка. Гармонію "енко" додержали, може, шо6 більше урівноважити призначення Хрущова, чистокровного росіянина, але треба додати, що це „енко“ не виразне, бо народився Бурмістенко на Саратівщині (він має 36 років),з 1919 до 1922 працював на відповідальній роботі в органах ДПУ на Тамбовщині, потім був на відповідальній військово-політичній роботі. 1927 р. редагував центральну газету в республіці німців Поволжя, був секретарем партійного комітету в Калмицькій області і нарешті перейшов на роботу в ЦК ВКП(б), тобто під провід самого «вожда».
Як бачимо,„енко“, як то кажуть — «на всі руки майстер».
Водночас відбулося і ше одне важливе призначення на совітській Україні. Зоря Ізраіля Леплевського, що так сяяла влітку на місці Балицького, за останніх часів почала щось меркнути. З приводу 20-ліття ЧЕ КА роздано дуже багато нагород, а Леплевський жадної нагороди не дістав. Ясно було, що з його діяльності в Кремлі незадоволені, ввесь терор, що його застосовував Леплевський, не дав бажаних наслідків, національний рух на совітській Україні не припиняється, мабуть треба вживати якихось інших розумніших, досконаліших заходів.
Отже Леплевського звільнили від обов’язків наркома внутрішніх справ, а на його місце призначено Успенського, що працював досі в Оренбурзі.
Ці симптоматичні призначення говорять про цілковитий крах дотеперішньої окупантської політики на Совітській Україні.
Справді. Партійна політика років 1935 і 1936, що нею безпосередньо проводив Постишев, ганебно провалилась; її керму взяв до своїх рук Косіор: передовсім треба було змінити ввесь партійний провід на місцях, який був під впливом „націоналістичних ворогів народу“, членів Політбюра, Любченка і Хвилі.
Призначено нових секретарів по всіх 11 областях і по МАССР, причім, крім Едварда Прамнека, призначили ще шість росіян, з трьох українців один був такий, що перебуваючи на посаді секретаря Західної області підписувався Коротченковим, а як прибув до Дніпропетрівського зробився Коротченком, а другий — на Україну прибув уперше безпосередньо з Москви з роботи в ЦК партії. Треба сказати, що при ЦК всесоюзної комуністичної партії є так би мовити запасові кадри політичних робітників для так званих національних республік, щоб дотримувати бодай зверхніх форм. Звідти вийшов, як ми вже зазначали, Бурмістенко; звідти приїхав на Україну й Євтушенко, що теж усе своє життя провів поза Україною.
Крім цього, змінено всіх секретарів райпарткомів; тут безумовно довелося скористати з українців, але звернули увагу на відмолоджування апарату, головно брали його з комсомольців, покладаючи надію, що вони завдяки свому молодому вікові позбавлені небезпечних споминів. Змінено секретарів партійних осередків, фабрик, установ, навчальних заведень.
З таким цілком обновленим апаратом Косіор почав застосовувати, як це звичайно робиться, політику цілком протилежну до політики Постишева, застосовував її не менш як шість місяців.
Так само було в Наркоматі внутрішніх справ.
Після того як цілком провалилася тактика Балицького на Сов. Україні в червні 1937 р., туди послано Леплевського, який мав уже ордери за придушення петлюрівських повстань і на Дніпропетровщині, і на Поділлі, і на Одещині. Так само змінено ввесь провідний апарат наркомвнусправ на периферії, і Леплевський. досвідчений фахівець у своїй справі почав застосовуватн політику цілком протилежну до політики роззяви Балицького (в тамошніх розмірах) політику арештів, терору і розстрілів. Йому пощастило викрити між іншим „націоналістичну контрреволюцію" Любченка і Хвилі, і Леплевського нагороджено орденом Леніна.
Але без огляду на всі заходи Косіора і Леплевського національний рух на Совітській Україні зовсім не зменшувався, набираючи тільки зовсім нових, цілком несподіваних форм; Леплепському довелося самому собі признатися, що поступ тактики національного руху на Совітській Україні далеко випередив поступ тактики наркомату внутрішніх справ.
А в січні 1937 р. висловлено їм обидвом — Косіорові і Леплевському офіційне незадоволеня з праці. І обох їх забрано з України.
Яку-ж політику, яку тактику застосовувати тепер московським емісарам на заокупованій Україні?!
Не пощастилож з цілком протилежними заходами Постишева і Косіора, Балицького й Леплевського... Треба винайти щось половинчасте.
А тут же не за горами вже і вибори до верховної ради УССР. Невже-ж доведеться поховзнутнся?
Можна, зрозуміло,з деякими здогадами, зробити деякий гороскоп на найближче майбутнє якщо не трапиться чогось надзвичайного, що може б викликало застосувати навіть воєнного стану, з припиненням, зрозуміло виборіві всякої там демократії.
Судячи по перших кроках застосують живішу русифікацію па Совітській Україні — про це свідчить, наприклад вихід органу ЦК партії російською мовою, чого не було ще в історії УССР; за перших років її існування. Правда, не зовсім то додержували там української мови, не завжди зверхня оболонка, принаймні назва газети була українська, тепер зроблено крутий поворот у цій справі.
Здається тільки нам, що прикладати нові методи будуть трохи у лехшій формі.
Може бути, що і „товарищові" Успенському зроблено заввагу триматися трохи обережніше, недаремно тепер ЦК КП(б)У щось почав говорити досить часто про уважливе відношення до людини, про хист розпізнавати справжніх ворогів і уявних… Чи не занадто натягнули віжки, чи неслід на деякий час зробити вигляд, що їх трохи попущено?!
Проте, чи правильні наші здогади, чині, якої політики і там не застосовувалаб нова влада на Україні, а одного літ доведеться таки і „товаришам" Хрущову і Успенському посковзнутися, доведеться вилаятися: „От клята Україна, всюди було добре, а тут таки довелося спіткнутися!!
А після них шукатимуть нових чародіїв, які одною рукою погрожуватимуть револьвером, і другою гладити.
20.02.1938