Чартвелльська змова

«У нещодавно оприлюдненому ФБР магнітному записі Ґай Берджесс, один із знаменитих Кембриджських шпигунів, згадує хвилюючу зустріч з Вінстоном Черчіллем»

Цей рік є роком пам’ятних дат. 28 червня виповнюються сто років з дня вбивства у Сараєво, яке стало детонатором Першої світової війни. А 1 вересня виповнюються три чверті століття з початку Другої світової війни у 1939 р. Багато істориків вважають її просто продовженням Першої. З новим розподілом карт, більшою кількістю кращої зброї та вражаючим поширенням ідеологій. Маси були ввергнуті у шалений пошук порятунку у світських релігіях обожнювання вождя, класу, нації. Виникли рятівні релігії – комунізм і нацизм чи фашизм. Ворожі, проте схожі, їх два великі вожді мали багато спільного.

Гітлер і Сталін були двома зухвалими диктаторами, зі схильністю до прозорливості, яких переповнювали люта енергія та амбіції. На їх фоні політики демократій здавалися карликами – слабкими, посередніми і вразливими. Таким чином пацифізм перетворився на лихоманку мас в демократичних країнах, які відчайдушно намагалися умиротворити тоталітарних бестій. Тож вони все віддали за мир. І все втратили. Включно з миром, гідністю та цілісністю. 30 вересня Чемберлен на аеродромі Хестон спустився трапом свого літака, який прилетів з Мюнхена, щасливо розмахуючи аркушем паперу із підписом Гітлера. Тієї ночі на Даунінг-стріт він заявив про «Peace for our time» (мир для нашого часу). Та сцена і та фраза є знаменитими і стали парадигмою самообману.

Значно менш відомою є надзвичайна зустріч, яка відбулася наступного дня. Двоє чоловіків, які згодом стануть протилежними полюсами британської та європейської історії ХХ ст., поділяли болі та страхи і уклали змову супроти капітулянтства демократій перед тоталітарним варварством. Завдяки архівам ФБР у нас є стрічка із розповіддю про цю зустріч 1 жовтня 1938 р., яка була записана одним з них у Вашингтоні через п’ятнадцять років, у 1951 р. Це невеличкий скарб, який дійшов до нас через тунель часу. Він оповідає про те 1 жовтня, коли британське суспільство прокинулося, переповнене щастям. Чемберлен повернувся з Мюнхена із доказом того, що поступки Лондона і Парижа Гітлерові дали ефект. Казали, що війни не буде. Мир гарантовано, повторювали усі. Усі? Ні, не всі. Молодий журналіст з Бі-Бі-Сі на ім’я Ґай Берджесс був дуже пригнічений. Те, що гітлерівський нацизм здобув іще один тріумф, коли йому на поталу віддали Чехословаччину всього за кілька місяців після того, як він анексував Австрію, не видавалося йому гарантією миру, а радше війни. Він зателефонував старому політикові, який – як він знав – поділяв його тривогу. То був старий Вінстон Черчилль. Йому було 62 роки, і для всіх тоді ставало щораз очевиднішим, що його блискучу політичну кар’єру завершено. Він не мав жодної влади у Лондоні, не мав партії, яка б його підтримувала, його бойкотували у Вестмінстері і уникали у лондонському Сіті через його «радикалізм», здавалося, він безповоротно є людиною минулого. Дуже пригнічений новинами з Мюнхена, він сховався у своєму сільському домі у Чартвеллі у графстві Кент. Не маючи візитів, ані бажання працювати, він з радістю сприйняв дзвінок молодого чоловіка, з яким одного разу бачився на якомусь суспільному заході в Лондоні. Блискучий випускник Кембриджу, член Пітт-клубу і таємного «Товариства апостолів», Берджесс був багатообіцяючим молодим журналістом на Бі-Бі-Сі. До того ж у Черчилля було бажання скаржитися. Він вважав, що Бі-Бі-Сі ним нехтує. І що громадське радіо стало на бік уряду Чемберлена з його ентузіазмом щодо угоди. Тому він запросив молодого Берджесса провести день за містом, аби поговорити про мюнхенське лихо. Багато хто уявляв собі ту захопливу зустріч найбільшого ідола і, можливо, найбільшого негідника в британській колективній уяві ХХ ст. Про це було написано повість і навіть театральну п’єсу. Однак лише зараз, у січні 2014 р., вперше був оприлюднений короткий запис.

Берджесс розповідає, що Черчилль прийняв його, перебуваючи у дуже пригніченому стані, і поскаржився, що єдине, що він може зробити для своєї батьківщини з огляду на неминучу війну – це відправити на фронт свого сина Рендольфа. Що його безсилля було абсолютним. Берджесс спонукав старого поверженого лева вдатися до його неабиякого красномовства. Боротися з його допомого, аби переконати британців у тому, що капітулювати перед Гітлером – не лише малодушність, але й смертельна пастка. Багато годин провели разом за розмовами, їжею і питтям ці два неабиякі пияки. Увечері Черчилль попрощався із Берджессом біля автомобіля, в якому той повернувся у Лондон. І подарував йому книгу з посвятою. То була «Arms and the covenant» («Зброя та угода») з його промовами, в яких він попереджає про війну. Берджесс сказав, що на його думку його візит підбадьорив Черчилля. Через рік той повержений старий проголосив себе лідером народу, в якому він знищив будь-яке бажання до замирення. І перетворивши його на військо, повів на війну і привів до перемоги, яка здавалася неможливою. Черчилль навіть не міг тоді уявити собі, ким був той молодик. Через одинадцять років його таки запідозрило ФБР. Ґай Берджесс, схоже, добровільно записав свою заяву. Якщо судити з голосу, він видається розслабленим. Та він не міг таким бути. Через кілька тижнів він утік до Москви з іншим британцем на службі у радянської розвідки, Дональдом Макліном. За кілька років за ними услід поїхав Кім Філбі. А через кілька десятиліть буде викрито останнього крота з Кембриджської п’ятірки - то був Ентоні Блант. Усі вони були завербовані в Кембриджі для роботи на Комінтерн австрійським шпигуном єврейського походження Арнольдом Дейчем.

Безперечним є те, що тієї суботи 1 жовтня 1938 р. була повна гармонія на зустрічі тих, кого багато хто згодом назве найкращим та найгіршим британцем ХХ ст. Черчилль і Берджесс – великий лідер героїчної війни, лауреат Нобелівської премії, державний діяч та визнана у всьому світі історична постать і шпигун та зрадник, алкоголік та гомосексуальний хижак, який помер відринутим і зневаженим у Москві, - були того дня найбільш крихітною та ізольованою меншістю у Великій Британії. У тій імпровізованій змові у Чартвеллі, у своєму відчайдушному опорі супроти політики поступок нацистському тоталітаризмові. І вони мали рацію. Примирення було малодушністю. Воно лише підживило тоталітаризм. Той мир за будь-яку ціну був несправжнім. Це урок назавжди, що його європейці – не кажімо іспанці – відмовляються вивчити. Ця історія була б ідеальною, якби на цьому й закінчилася. Однак зрадник не був би цілковитим зрадником, якби не був на боці Сталіна в укладеному ним згодом, через десять місяців, пакті з Гітлером. Так Берджесс зробив ще більший стрибок у безчестя. Це вже станеться 1 вересня 75 років тому. Саме тоді, коли той, хто приймав його в себе того незабутнього дня, Вінстон Черчилль, битвою за Англію розпочне свій шлях до слави.

Германн Терч, журналіст

Hermann Tertsch
La conspiración de Chartwell
АВС, 06.02.2014
Зреферувала Галина Грабовська