Через яке таке диво громадяни України прокинулися та перемогли? Почитайте про квантову фізику, – радить Джордж Сорос у розмові з Ґрегором Петером Шмітцом, кореспондентом тижневика Der Spiegel.
– Що Ви думаєте про останні кроки Владіміра Путіна щодо України, Криму та Європи?
– Росія виступає як великий геополітичний гравець, а Європейська Унія повинна усвідомити, що в неї на Сході відроджується суперник. Європа дуже потрібна Росії, як партнер, але Путін визначає для неї роль суперника. У Росії існують серйозні політичні сили, які через це критично оцінюють політику Путіна.
– А саме?
– Слід пам'ятати, що Путін керує країною з позицій слабкості. Він був доволі популярним у Росії, тому що у хаосі відновив деякий порядок. Новий порядок зовсім не так сильно відрізняється від старого, але те, що він відкритий до зовнішнього світу, означає певне поліпшення. Лише заздалегідь домовлений обмін посадами Путіним та Дмітрієм Мєдвєдєвим глибоко обурив росіян. Путін відчув загрозу з боку протестного руху, а тому зробив ставку на репресії в країні і агресію за кордоном.
Це тоді Росія почала масово постачати озброєння режиму Асада у Сирії і сприяла зміні ситуації на шкоду повстанцям. Ризикована гра окупилася, оскільки західні держави – США і Європейська Унія – були зайняті своїми внутрішніми проблемами. Барак Обама хотів застосувати відплатні заходи щодо Сирії за застосування нею хімічної зброї та попросив Конгрес США про згоду на це – але йому довелося зіткнутися з відмовою. Тоді Путін прийшов на допомогу і переконав Асада добровільно відмовитися від хімічної зброї. Це була для Путіна ефектна дипломатична перемога. Проте, стихійне повстання українського народу повинно було бути для нього уроком, що мрія про відновлення Російської імперії є недосяжною. Тепер він стоїть перед вибором: продовжити нинішній курс або змінити його, обираючи тіснішу співпрацю із закордоном та послаблюючи репресії у країні? Нинішній курс вже є контрпродуктивним, але мені видається, що Путін буде його продовжувати.
– Чи становить Росія реальну загрозу для Європи, якщо її економіка настільки слабка?
– Олігархи, які контролюють значну частину російської економіки, не мають жодної довіри до режиму. Вони відправляють своїх дітей та гроші за кордон. Власне це так послаблює економіку. Навіть за ціни на нафту у понад $100 за барель – а це мінімальна ціна, за якої Росія може збалансувати свій бюджет – економіка країни не росте. Путін став агресивним через слабкість. Він захищається. Він не відчуває жодних докорів сумління, він може бути безжальним, але він борець дзюдо, а не садист. Таким чином, економічна слабкість і агресивна поведінка повністю сумісні одна з одною.
– Як Європа повинна реагувати на це?
– Вона повинна бути більш згуртованою, особливо у відповідь на російське вторгнення в Україну. Путін хвалиться тим, що є реалістом у геополітиці. У нього є повага до сили, а слабкість його заохочує. Але немає ніякої необхідності підтримувати вічну ворожнечу. Незалежно від нинішньої ситуації в Україні, Європейська Унія та Росія багато в чому доповнюють і потребують одна одну. Для Росії існує багато можливостей відігравати позитивну роль у світі – саме тому, що і Європа, і США настільки зайняті своїми внутрішніми проблемами.
– Як це реалізувати на практиці, особливо на Близькому Сході?
– Це цілком змінило геополітичну ситуацію. Справа дуже складна. У світі росте кількість неврегульованих криз. Це симптом краху системи глобального управління. Загалом, існує лише одна міжнародна інституція, що має у своєму розпорядженні тверду силу: Рада Безпеки ООН. Якщо п'ять постійних членів Ради мають однакову думку, то вони можуть нав'язати свою волю будь-якій частині світу. Є, проте, багато суверенних держав, що мають армії, є також держави, що збанкрутували, що не можуть вже захистити свою монополію на застосування смертоносної або твердої сили.
Холодна війна була стабільною системою. Дві наддержави перебували у патовій ситуації і змушені були стримувати своїх сателітів, так що війни переважно точилися на периферії. Після розпаду Радянського Союзу на коротку мить США з'явилися у ролі безперечного лідера світу. Тим не менше, вони вдалися до зловживань своєю силою, коли піддавшись впливу неоконсерваторів, президент Джордж Буш "оголосив війну тероризму" і під хибним приводом окупував Ірак.
Це було трагічно хибне тлумачення ролі влади гегемона або імперської влади. Стабільність імперіям запевняє сила притягання, м'яка сила. Тверда сила може бути необхідна для завоювання або самооборони, але гегемон не може дбати лише про свої інтереси. Він повинен дбати про інтереси тих, хто від нього залежить, щоб бути у стані забезпечити їхню лояльність.
США блискуче робили це після ІІ Світової війни, коли створювали Організацію Об'єднаних Націй та перейшли до реалізації плану Маршалла. Але президент Буш забув цей урок і за короткий час зруйнував перевагу США. Мрія неоконсерваторів про "нове американське століття" тривала менше десяти років.
Завдяки Обамі політика США повернулася до реальності. Його досягнення у зовнішній політиці більші, ніж прийнято вважати. Він змирився з величезною втратою сили та впливу і намагався "очолювати ззаду"; у будь-якому випадку, він більше займається внутрішньою політикою США, ніж зовнішньою. З цієї точки зору, Америка знаходиться у тій самій ситуації, що й Європа - хоча й з різних причин. Увага людей звернута на ситуацію всередині країни, вони втомилися від війни. Це призвело до порожнечі сили, яка, у свою чергу, породжує загострення неврегульованих конфліктів у всьому світі.
Нещодавно Росія увійшла у цю порожнечу та намагається знову утвердитися у ролі геополітичного гравця. Це був сміливий маневр. У Сирії він окупився. Росія змогла зробити те, що не могли зробити західні держави: переконати Асада "добровільно" віддати хімічну зброю. Це докорінно змінило геополітичний ландшафт, тому що раптово, у момент, коли на це найменше очікували, з'явилася перспектива розв'язання трьох основних, неврегульованих конфліктів на Близькому Сході: палестинського, іранського та сирійського. Сирійська криза є безперечно найгіршою, особливо з точки зору гуманітарних наслідків. Участь у ній Росії, як головного постачальника зброї, у поєднанні з приєднанням Хізбалли в ролі постачальника солдатів, змінили ситуацію на користь Асада. Припинити бойові дії можна лише політичними рішеннями, нав'язаними та гарантованими міжнародним співтовариством. Без цього обидві сторони конфлікту боротимуться нескінченно – за допомогою своїх зовнішніх союзників. Але для досягнення політичного рішення потрібні кілька місяців або років переговорів. Тим часом, Асад веде цілеспрямовану політику унеможливлення постачання продовольчих товарів та знищення системи охорони здоров'я, що є способом приборкання цивільного населення. Його гасло це: "Голодуйте або піддайтеся".
Це викликає привида гуманітарної катастрофи. Якщо неможливо надавати гуманітарну допомогу через лінії бойових дій, то дедалі більше людей вмиратимуть протягом зими через голод і хвороби, ніж у самих бойових діях.
– А що з Іраном?
– Тимчасова угода про ядерну зброю, укладена з новим президентом Хассаном Рухані – це прорив. Санкції, накладені західними державами, виявилися дуже ефективними. Іранська революція впала у руки вузької кліки, Корпусу вартових ісламської революції; духовенство переважно відсунули від влади. Верховний лідер [аятолла Алі Хаменеї], що очолює духовенство, не міг бути задоволений цим. Він також повинен усвідомлювати, що переважна більшість населення глибоко незадоволена режимом. На відміну від попередніх спроб проведення переговорів, тепер, схоже, він є прихильником угоди зі США. Це збільшує шанси остаточного врегулювання. Ми повинні також брати до уваги той факт, що, як недавно написав Валі Наср [американський експерт з Близького Сходу та ісламу], Іран має другі за величиною у світі родовища природного газу. Він міг би конкурувати з Росією, постачаючи газ до Європи.
– Залишається найбільш тривала криза - палестинська.
– Останні події у Єгипті збільшили шанси на поступ у цій кризі, що загострюється вже давно. Єгипетська армія, за активної підтримки Саудівської Аравії і країн Перської затоки, усунула законно обраного президента і брутально репресує Братів-мусульман. Ці в іншому разі тривожні події мають потенційно позитивний побічний ефект: збільшують можливість укладення миру між владою Палестини та Ізраїлем (за винятком ХАМАСу). Кілька місяців тому це ще було немислимо. Державний секретар США Джон Керрі зайнявся палестинською кризою задовго до того, як відкрилося це вікно можливостей, а тому поспішно бере участь у цій грі. Прем'єр-міністр Біньямін Нетаньягу викликає чимало підозр, але за всього свого небажання укладати мир не може відкрито виступити проти переговорів, тому що після відкритої підтримки Мітта Ромні на президентських виборах у США має відносно слабкі карти. Так що переговори просуваються, хоча й повільно.
Якби були врегульовані ці три кризи, на Близькому Сході виник би новий лад. Дорога до нього ще довга, тому що різні конфлікти пов'язані один з одним, а потенційні переможені в одному конфлікті можуть виступати в якості шкідника в іншому. Наприклад, Нетаньягу виступає проти укладення договору з Іраном, тому що мир з Палестиною означатиме кінець його політичної кар'єри в Ізраїлі.
Тим не менше, можна вже приблизно побачити потенційні обриси нового ладу, хоча й ми ще не знаємо наслідків нинішньої кризи в Україні. Росія може стати більш впливовою, відносини між Саудівською Аравією і США можуть погіршитися, а Іран може стати найближчим союзником США, поступаючись у цьому лише Ізраїлю. Але ситуація досі є мінливою і може змінюватися з дня на день.
– Криза в Україні затьмарила усі інші.
– Дійсно. Україна, особливо Крим, є предметом набагато більшого інтересу з боку Росії, ніж що-небудь на Близькому Сході. Путін жахливо неправильно оцінив ситуацію. Минулої осені він легко переграв Європейську Унію, паралізовану своїми внутрішніми політичними та фінансовими проблемами. Під керівництвом Німеччини ЄУ запропонувала Україні занадто мало і зажадала занадто багато. Путін зміг легко зробити українському президенту Януковичу кращу пропозицію. Проте, українці – всупереч розрахункам обох сторін – збунтувалися.
Бунт вразив Путіна в його ахіллесову п'яту. Думка про спонтанний бунт просто не з'являлася у його розмірковуваннях. На його думку, світом керує сила, а ті, в кого вона є, можуть легко маніпулювати громадською думкою. Неможливість здійснювати контроль над людьми є ознакою слабкості.
Згідно цим усім, умовою надання ним допомоги [українській владі] мало бути придушення бунту Януковичем. Проте, застосування сили мобілізувало людей, і Януковичу довелося капітулювати. Це могло призвести до патової ситуації і збереження статус-кво з Україною у стані нестійкої рівноваги між Росією і Європою, а також корумпованого і некомпетентного уряду, що залишився б у конфлікті з громадянським суспільством. Це була б найгірша рівновага, втрати від якої переважували б вигоди для кожної із сторін.
Але Путін не змінив тактику, що призвело до результатів зворотніх від замислених. Януковича спочатку помістили у лікарню, а потім відправили у Сочі, де Путін висловив йому догану. Інструкції Путіна привели протистояння до пікової точки. Всупереч усім раціональним очікуванням, група громадян, озброєна мало не самими палицями і щитами з фанери та металевими кришками від баків для сміття, перемогла міліцію, що стріляла бойовими патронами. Громадяни перемогли. Це було справжнє диво.
– Як таке могло статися?
– Це вказує на подібність людських справ до квантової фізики, яку я раніше не усвідомлював. На думку, зокрема, Макса Планка, явища на субатомному рівні мають подвійний характер: вони можуть проявлятися як частки, або як хвилі. Щось подібне стосується і людей: з одного боку, вони є окремими особами або частками, а з іншого - складовими частинами великих груп, які поводяться як хвилі. Вплив, який чинять вони на реальність, залежить від того, яка з цих двох можливостей домінує у їхній поведінці. Існують потенційні поворотні моменти між цими можливостями, але не ясно, яка саме з них матиме місце. Зникнення цієї невизначеності можна побачити лише у ретроспективі. Переломний момент настав 20 лютого, коли люди на Майдані стали настільки рішучими, щоб захищати Україну, що забули про власну смертність. Тим, що їхній суїцидальній позиції надало історичного значення, було те, що вони досягли успіху. Суспільство глибоко розділене, що стоїть на межі громадянської війни, досягло безпрецедентної єдності.
Революції, зазвичай, не вдаються. Помаранчева революція 2004 року виродилася у сварки між її лідерами. Проте, було б неправильно робити висновок, що ця революція приречена на таку саму долю. Дійсно, партії, що сформували тимчасовий уряд, сповнені рішучості уникнути цього. Рух опору на Майдані може виявитися народженням нації. Цей багатообіцяючий внутрішній перебіг подій був прямою відповіддю на тиск ззовні. На жаль, він може спровокувати подальший зовнішній тиск, тому що ефективний опір з боку України створив би екзистенційну загрозу для подальшого панування Путіна у Росії.
– Ви говорите про російське вторгнення до Криму. Як, на Вашу думку, це закінчиться?
– Якщо вторгнення обмежиться Кримом, воно послужить черговим стимулом для зміцнення цілісності нації в Україні. Крим не є невід'ємною частиною України. Хрущов приєднав його до неї у 1954 році адміністративним рішенням. Більшу частина місцевого населення становлять росіяни, а півострів є базою російського Чорноморського флоту. Ось чому Путін, найімовірніше, чинитиме прямий військовий та економічний тиск на Україну, а українці не зможуть йому протистояти самостійно. Вони потребують підтримки західних держав. Майбутнє України залежить, отже, від того, як реагуватимуть західні держави, особливо Німеччина.
– Що ці держави повинні зробити?
– Зосередитися радше на зміцнюванні України, а не каранні Росії. Вони не можуть запобігти анексії Криму чи скасувати її. Звісно, вони повинні протестувати, бо це порушує Будапештський меморандум 1994 року, який гарантував територіальну цілісність України, включно з Кримом. Проте, вони не в стані чинити цьому опір за допомогою військових засобів. Навіть санкції слід використовувати обережно, так щоб можна було зберегти їх як засіб стримування у разі реальної загрози, тобто безпосередньої військової чи економічної агресії Росії на Україну. Російські війська вже захопили газоперекачувальні станції в Україні, які постачають газ у Крим, і можуть захопити інші території, якщо їх не зупинять.
На щастя, економічні санкції можуть бути потужним чинником стримування - за умови, що їх застосовуватимуть розважливо. Заморожування закордонних активів, що належать російським олігархам, було б повною протилежністю до мудрих санкцій. Усе тому що, як я вже казав, олігархи, що вивозять свої прибутки і своїх дітей за кордон, послаблюють російську економіку. Поки що відтік капіталу меншою або більшою мірою зрівноважували прямі інвестиції з-за кордону. Мудрі санкції знеохочували б до фінансування – чи то у вигляді прямих інвестицій, чи банківських кредитів. Крім того, США мають вивільнити нафту зі своїх стратегічних резервів і дозволити продавати її за кордон. Це призвело б до дефіциту у російській економіці, що є достатньо вразливою до мудрих санкцій.
– Чи не було б це діями, що шкодять нам самим? Адже Німеччина має досі чимало інвестицій у Росії, які є однаково вразливими.
– На початку ефективні санкції проти Росії повинні розглядатися лише як погроза, що відлякує. Якщо сама погроза виявиться ефективною, то санкцій не треба буде застосовувати. Проте канцлер Меркель постала перед засадничим вибором: чи повинна Німеччина керуватися вузькими національними інтересами, чи їй слід підтвердити свою позицію лідера у Європейській Унії та сформувати спільну європейську відповідь. Від того, що обере Меркель, залежить не лише доля України, але й майбутнє Європейської Унії. Її переконливий виступ у Бундестазі 13 березня викликав у мені надію, що вона зробить правильний вибір.
– Як Ви розумієте правильний вибір?
– Програма технічної та фінансової допомоги Україні у великих масштабах. Європейська Унія та Сполучені Штати, на чолі з Міжнародним валютним фондом, складають рятівний пакет допомоги в обсязі багатьох мільярдів доларів, який захистить країну від фінансового краху. Проте, цього буде недостатньо. Україні також потрібна допомога ззовні, яку може забезпечити їй лише Європейська Унія. Йдеться про експертні знання про державне управління та доступ до ринків.
Україна є потенційно привабливим місцем для інвестицій, але практичне використання цього потенціалу вимагає поліпшення ділового клімату. Щоб зробити це, слід зайнятися широко поширеною там корупцією і слабкістю правоохоронних органів. Новий уряд в Україні дійсно хоче взятися за це завдання, і лише Європейська Унія може відкрити свої внутрішні ринки для України і запевнити їй захист від політичного ризику інвестування. У свою чергу, Україна може заохотити свій бізнес до кращого управління, підшукавши для нього європейських партнерів.
У такий спосіб Україна дедалі більше інтегрувалася б з європейським спільним ринком. Це могло б також запевнити так необхідний фінансовий поштовх для європейської економіки. І що ще важливіше, це могло б посприяти поверненню того духу, який надихав від самого початку Європейську Унію.
Джордж Сорос - американський фінансист, філантроп, засновник Інституту відкритого суспільства та численних фундацій, включно з Фундацією ім. Стефана Баторія, учень Карла Поппера
George Soros
Putin jest agresywny, bo jest słaby
Gazeta Wyborcza, 29.03.2014
Переклад: Омелян Радимський
11.04.2014