Пишуть нам із Стрия:
Прийшло ся нашій театральній дружинї сьвяткувати в Стрию 50 лїтний ювилей істнованя єдиного українського театру на галицькій Українї. Сьвятковано далеко не так, як сьвяткують подібні роковини инші культурні народи. Наша театральна дружина 60 артистів мучеників, 60 інтелїґентних людий засуджених на злиденне скитальче житє, яких при театрі держить тільки любов до штуки, любов до народу та надїя в красшу будучність.
Коли суспільність не в силі дати їм красших житєвих умов, більших материяльних вигод, то від сеї суспільности могли сподївати ся наші артисти бодай морального підпертя, загального признаня за свої труди, заохоти до дальшого злиденного житя на українській сценї.
Одначе надія їx завела. Скромний ювилейний обхід не мав характеру загально національного сьвята. Се було сьвято льокальне — сьвято української інтелїґентної громади Стрийщини, яка з 50-лїтним ювилеєм повитала театральну дружину скромно, та за те сердечно.
Вечер розпочав ся драмою Пачовського "Сонце Руїни", а представленє попередив прольоґ, написаний в честь сього вечера п. Ст. Чарнецьким. Вдатно виголосив його артист о. Л.Курбас, даючи осьтак дуже милу несподїванку зібраним гостям.
Полишаючи на боці оцінку самої драми, не можна не заговорити про знамениту гру артистів. На перше місце вибив ся п. Курбас, та дав публиці ще один доказ свойого визначного таланту артистичного. Заслуга його тим більша, що роля Дорошенка тяжка і невдячна до виконаня та списана так томлячо, що справдї мало ся вражінє, що от хвиля і артист наш безсилий від утоми упаде на сценї.
Незрівнано теж вивязали ся зі своєї гри: п. Дорошенко в ролї владики Тукальского і п. Кушнірева — як жінка Дорошенка — Евфрозина. П. Дорошенко і п. Кушнїрева — се дві нові і цінні для нашого театру сили, які чарують публику розумінєм і мистецьким виконанєм своїх роль.
Гра артистів на закінченє другого акту, коли старшина і війско козацьке захоплене промовою владики Тукальского і Дорошенка, вирушає при звуках музики і пісні у похід, робила таке сильне вражінє, так поривала і підносила національного духа, що на салї, виповненій публикою по береги, запанувала якась поважна, сьвяточна тишина, а зібраних проходила дрож здорушеня і блестїли сльози на очах.
Загалом театр наш робить тепер дуже гарне і добре вражінє і велика шкода, що публика не все так дописує, як сього вечера.
По представленю зібрала ся Стрийська громада на спільну вечеру з театральною дружиною. Було коло 150 осіб, а серед веселої балачки, промов і теплого дружного настрою вечера протягнула ся до год 3. рано.
Іменем стрийської громади промовляли пп. д-р Бачинський, проф. Колодницький, п. д-р Гарасимів, проф. Микитяк і д-р Калитовський. Всї бесїдники по при коротку історию театру, його перших основателїв і подвижників, зазначували значінє театру для нашої суспільности, піднесли заслуги нашої дружини театральної, яка мимо ріжнородних перепон та трудностий високо держить прапор нашої національної штуки, та заохочували її тими противностями не зражувати ся. У відповідь іменем дружини театральної п. інж. Чарнецький сказав, що 50-лїтний ювилей заснованя театру — се 50-лїтний ювилей пониженя і злиднів, ювилей нужденного житя та скитаня ся по жидївських будах. Суспільність мало розуміла значінє театру для народу, замало виявляла відповідної пошани для праці артиста, уважала театр до певної міри за національний баляст. Що щасливим припадком обходить ся ювилей на стрийській землі, — бо у Львові знов стрінуло би театральну дружину ще одно пониженє: сьвяткувати 50 лїтний ювилей не в своїй хатї. 50-лїтним ювилеєм суспільність не заінтересувала ся і одинокою розрадою — сказав бесїдник — є відрадні прояви, які кажуть сподївати ся, що йдемо до лїпшого. Скрізь стрічає ся вже одиниці, а навіть і цілі гуртки, які виявляють належне розумінє театральної штуки і ваги театру, та бачать в артистах пожиточних громадян.
Вечер закінчено відчитанєм телєґрам від "Українського ювилейного театру", від гуртка інтелїґентів з Борислава, від пп. дир. Кокорудза, від проф. Богдана Лепкого, від дирекциї польського театру в Кракові і від виділу "Руської Бесїди" у Львові.
[Дїло]
03.04.1914