Львів’яни, особливо ті що бувають, працюють в центрі або мають безпосереднє відношення до індустрії туризму, а особливо комерції, знають, що найчастіше на згадку про Львів гості міста, туристи говорять про каву та шоколад. Вони так і кажуть: "Дайте нам «львівської кави»". Каву їм мелють і пакують, як і шоколад, у такі паперові пакети, на яких зображена ратуша. Потім вже згадують такі високі матерії, як історія, архітектура, мистецтво. Кнайпи, ресторани, кав’ярні, магазини з цукерками і алкоголем стали символами Львова на продаж, туристичного Львова. А що є символом справжнього міста, того самого, де живуть навіть ті, кому треба продавати, рекламувати, пропонувати – бо то їх хліб ?
Міст в нікуди, через вулицю Наукову, є символом справжнього Львова, реального постреволюційного міста Лева. Той самий міст, до якого доходить старезний чеський трамвай. Ніяких львівських «електронів» з телевізорами і Wi-Fi, ці трамваї ще за комуни завезли. Трамвайний маршрут, п’ятий і третій, замість того, щоб їхати далі, через міст, який і для цього проектувався, розвертається, у них тут кінцева. Далі дороги немає, далі нічого немає, ніхто ніщо не будує, поле й болото, якщо перейти міст. На вулиці княгині Ольги мав бути центр нового динамічного Львова. Під мостом і на мості імпровізована автомобільна стоянка. Відразу за мостом, два супермаркети. «ВАМ», тепер «Сільпо» і «Арсен». Далі новозбудована церква.
Вулиця, на якій були побудовані (спеціально – звідси і назва) і працювали науково-дослідні інститути, тепер є вулицею швейних цехів, торгових павільйонів, нічних клубів, магазинів, супермаркетів, офісів, базарчиків і звичайного житлових блоків, тільки не науки. Кому потрібна наука – не в сенсі навчання учнів-студентів, а сенсі та, що створює науковий продукт, щось відкриває, дає рух вперед, у майбутнє – у Львові, який заробляє, продаючи минуле? Наука, об’єктивні закони? Львів’яни вперто вірять у вищі сили – звідси нам прийде спасіння – і постійно будують церкви. Немає доріг, роботи немає, лікарні немає, але в оточенні "бетонок" буде ще одна церква.
Звідки ця віра у небеса, ця любов до жестів, до цієї імітації дії ? В центрі міста і далі стоїть цей потворний в умовах Львова (не Києва) бутафорський військовий намет і сцена. Для кого? Хочете руху, революції справжньої, рушайте в Крим, на кордон з Придністров’ям, або відразу в Росію, на південь, подивіться скільки насправді танків, ракет, літаків направлено на Україну. Відчуйте себе розвідниками, порахуйте їхні бетеери. На вулиці величезні білборди «Вони померли за кращу Україну, а ти ставиш машину на тротуарі….». Стоп, ну не треба вже так примітивно. Це так само, як цитати з Біблії, знову ж на величезних жовтих щитах, метровими буквами. Хтось собі уявляє людину, яка їде в транспорті, за кермом і це читає ?
Стоянка автомобілів – це проблема відповідних служб, регулюється штрафами, це не питання політичного устрою, для цього нікому не треба вмирати! У місті, в центрі, не було і немає стоянок. Ми вже 20 років чуємо розмови про побудову підземних і багатоповерхових паркінгів. Де вони? Де сміттєпереробний завод, скільки років його будують, вірніше кормлять обіцянками? Давно Грибовичі повставали? Крематорій збудований і не працює, транспортний кошмар у вигляді маршруток з цим «передайте гроші». Де єдиний проїзний квиток, сучасний концертний зал? У Львові далі співають в цирку, театрі Заньковецької, а в Оперному конкурс краси, чи ще якийсь жах, на кшталт партійного збіговиська. Де ще до влади може прийти партія, яка прославилась виключно жестами, промовами, скандалами і парадами, яка спекулює на минулому і немає навіть формальної програми для майбутнього ?
Вони померли за кращу Україну. Так, за свободу, за правду, за ту Україну, звідки не будуть – бо змушені – їхати кращі з кращих. Ті, що мають освіту і фах, вміють і хочуть, мають ідеї і хочуть їх реалізувати, хочуть працювати тут, тобто щось створювати, а не жити в місті, де вони не потрібні, де більшість людей виживає з торгівлі, тобто десь взяли дешевше і продали дорожче. Не продукуючи, нічого не створюючи, не сильно напружуючи голову, просто переставляючи з одного місця в інше, щоб отримати різницю в ціні. Де центр – це стара поштівка з видами того, довоєнного міста, яке перетворюють на диснейленд в стилі комерційно-псевдоісторичного ретро. Де окраїни – це спальні райони, мертві заводи і недіюча, непотрібна нікому багатомільйонна спортивна "Арена" і де в планах збудувати ще одну, для баскетболу, або – беремо вище – Мегаарену для зимової олімпіади – хокей, ковзани, керлінґ.
Можна написати плакати, це найпростіше, і про хабарі, і про несплату податків, і про зловживання спиртним, наркоту і розпусту, про те, що смітять, крадуть і сквернословлять, можна всі десять заповідей вмістити, внизу на червоному пекельному тлі – нагадати, що люди померли, пострашити гнівом небесним, а можна спробувати і почати робити реальні кроки, знаючи власні обмеження і власні борги. Добудувати дорогу з моста, щоби було кудись, до когось, для чогось. Тоді не треба писати плакати, бо буде не соромно за тих, хто загинув, бо недаремно, бо не словами – ділами пам’ятають героїв.
04.04.2014