Тиждень під німецьким протекторатом.

(Від власного кореспондента).

Прага, 22. березня 1939.

Минув перший тиждень, від коли німецькі війська обсадили Чехію та Моравію на чолі з Прагою. Перше приголомшуюче вражіня від цього громового удару уступило місце спокійнішому поглядові на речі, хоч усіх ще непокоїть питання, що буде далі. Та це питання непокоїть тепер цілий світ, a нашому тутешньому світові довліє злоба його. Цією злобою нашого тутешнього дня є питання, що показав перший тиждень німецького протекторату над Чехією та Моравією?

Цей тиждень був до деякої міри показним і для німців і для чехів. Почнім від німців.

Що німецький військовий апарат показав себе при цій операції на нечуванїй орґанізаційній висоті, це не диво. Німці мають природний хист до орґанізації, до оперування великими суцільними масами, то цей хист і тут проявився з найкращого боку. Обсадження простору в 50 тисяч кв. кільометрів із населенням майже 9 міл. душ відбулось за неповні 24 години в повному порядку, без найменшого інциденту, без одного стрілу. Правда, не було ніде опору, але все-ж ввести в рух такий величезний апарат і в такому короткому часі поставити його на нове місце, наче він ізпоконвіку там стояв — це майстерний чин, гідний загального подиву.

Коли перед роком таким самим способом і з такою самою прецизністю обсаджено Австрію, то справа там стояла цілком інакше. В Австрії на німецьке військо чекала братня людність, там його стрічали квітами та слізьми радости, там не треба було ні такого великого апарату, ні стільки зброї — там це була справді військова прогулька. Тут німці йшли до ворожого краю, між сфанатизований славянський нарід, до-краю все ще добре озброєний і здатний до опору. Інші тут були приготування, з більшим натиском мусів бути проведений похід, ціла акція мусіла бути гостріша, суворіша, більш монументальна і разом із цим більш блискавична — і все це виконано так, що всі великі полководці від Олександра Македонського до Наполєона мусіли від заздрости в гробі хіба перевернутись.

Нема сумніву, що Німеччина мала тут не лише матеріяльну, але й моральну мету. Вона не тільки хотіла обсадити Чехію та Моравію, але й показати світові свою військову могутність — показати наочно. Бо те, що чужі посли, військові аташе та шпигуни можуть бачити на парадах і маневрах, це все таки гра, а те, що вони бачили у Празі — це вже був передсмак справжньої війни. Коли б не ця моральна мета, то для обсадження самої Праги вистачило б десятої частини того війська всіх формацій, що його сюди стягнули. Вражіння справді було потрясаюче. Здавалося, що перед цією стихійною силою ніщо не встоїться, вона все змете та знищить на свому шляху. Наче ґіґантичний паровий валець котився по вулицях Праги, напір був чимраз дужчий, чимраз сильніший, не було йому ні кінця-краю, ні впину. Цe була демонстрація. І світ мусів її приняти до відома.

Та до цього загал був більше-менше приготований. Що далеко більше здивувало, це досить лагідні методи, яких ужили німці в управлінні обсадженим краєм. Практика знає ріжні форми такого управління: окупацію, диктатуру. Ніщо не перешкоджало німцям ужити цих суворіших форм, але вони вибрали лагіднішу: протекторат. Тих тринацять точок, оголошених зараз на третій день по обсадженні, здивували не тільки чехів, але й багатьох німців. Правда, майже до кожної точки додано застереження, що вона може бути скасована, коли того вимагатимуть інтереси цілої держави, але ніхто не примушував німців ані до тих точок, ані до застережень. Поруч із цією "конституцією" залишено чехам їx президента, майже всі міністерства, новіть парлямент (чехи його тепер самі скасували й замінили Національним Вибором (Радою) із 50 осіб). Супроти культурної автономії, про яку була мова в первісному капітуляційному документі, підписаному у Берліні, це дуже великий крок уперед.

Можливо, що й тут не обійшлось без обрахунку на моральне вражіння на чужий світ. Як демонстрація військової могутности мала показати світові, як поважно треба числитися з Germania militana, так демонстрація німецької лагідности на полі цивільного управління має показати іншим народам, що їх чекає в ролі покірного телятка. Треба сказати, що й тут вражіння, на яке рахували, справді прийшло. Принайменше серед чехів по проголошенні тих 13 точок приголомшеність перших днів уступила місце значному заспокоєнню, а в деяких кругах навіть свого роду задоволенню.

Тепер до чехів. Народи можна поділити на такі, що вміють розказувати та cлухати, на такі, що вміють або розказувати або слухати, й нарешті на такі, що не вміють ані розказувати ані слухати. Чехи тепер показали, що належать до середньої ґрупи: розказувати вони не вміють, але зате чудово вміють слухати. Словаки дістали, бодай номінально, далеко більше, ніж чехи, a проте десь у Трнаві вже були бомбові замахи проти німців, та й узагалі на Словаччині нема і ще довго не буде ладу. А чехам спочатку не обіцяли нічого, крім якоїсь ближче неозначної "культурної автономії", а проте вони приняли обсадження їx батьківщини німецькими військами з такою здисциплінованістю та з таким зовнішнім спокоєм, що самі німці пройнялись до них за це глибоким і щирим респектом. Типовим прикладом цієї взірцевої національної здисциплінованости був той поліцай, що стояв на ріжку Гувероваї вулиці й Вацлавського майдану підчас вступу німецьких військ. Сльози йому текли по лиці, но подавав вказівні сиґнали, куди німецькі військові вози мають їхати. Так він витримав на своїй позиції аж до зміни, і так витримали в тих перших траґічних годинах і днях досі чехи, хто на якім місці був. Уздовж німецького поїзду чути було також чимало хлопячого свисту та криків "пфуй!", але свистіла та кричала вулична юрба, властиво-ж чехи показали дуже багато самоопанування. А втім все залежить від того, якими очима дивитись на справу.

Це білянс першого тижня під німецьким протекторатом, нехай сирий, нехай субєктивний, — але для остаточного й цілком обєктивного покищо ще нема ні потрібного душевного спокою, ні вистачального фактичного матеріялу.

[Діло]