Керівництво держави все-таки зважилося на вивезення українських військовиків з Криму. Важливе рішення ухвалили 23 березня на засіданні Ради національної безпеки й оборони. Вояків утримували в Криму до конкретної дати, до засідання Генеральної Асамблеї ООН, сподіваючись на рішення про демілітаризацію Криму. Намарно. В резолюції асамблеї навіть не йшлося про виведення російського війська з півострова. Але за ті кілька днів, що минули від часу підписання договору про анексію Криму між Путіним і його кримськими маріонетками, Військово-морські сили України фактично розсипалися. Особовий склад здебільшого перейшов під російські знамена. Поширена є думка, що якби керівництво країни раніше окреслило перспективи евакуації, то масштаби відтоку вояків були б меншими.
Передислокація тільки-но почалася. Першими видобулися на материк морські піхотинці з Феодосії. Без зброї. Вдалося визволити з полону кількох командирів з уже леґендарним полковником Юлієм Мамчуром. У ніч проти суботи (29 березня) підлеглі Мамчура з Бельбека теж мали вийти на материк.
Своєї черги чекають і солдати у Державному науково-випробувальному центрі Збройних сил України у Приморському, що неподалік від Феодосії (основна спеціалізація частини — випробовування авіатехніки). Зі слів заступника начальника ДНВЦ Віктора Лукіянчука, з-поміж півтисячі військовиків вірними українській присязі лишаються 100–130 осіб. Декотрі намагаються вийти на материкову Україну, сподіваючись влаштуватися на «Мотор-Січ».
Лукіянчук прагне далі служити в ЗСУ, але не може покинути військову частину, бо несе відповідальність за зброю і техніку. Над його частиною майорить російський прапор, вже з квітня солдати почнуть отримувати російську зарплатню у рублях — чекати щораз то важче. Але статут змушує його залишатися на місці.
Віктор ЛУКІЯНЧУК:
Я НЕ БУДУ ШИКУВАТИСЯ ПІД РОСІЙСЬКИМ ПРАПОРОМ
– Пане Лукіянчук, наскільки відомо «Z», у Вас є бажання вийти на материкову Україну і продовжити службу в Збройних силах України. Що заважає?
– Правила такі, що будь-який військовослужбовець може вийти за межі частини: взяти особову справу, піти на прохідний пункт і далі діяти як заманеться. Але для командного складу, який відповідає за зброю, за матеріальну частину, за таємні документи, — ніяких вказівок немає. Особисто я входжу до командного складу. Як бути з тим майном, яке є у військовій частині? Якщо я приїду сам, з голими руками, то постане питання: чому не вивезли зброю, чому не вивезли літаки (які, може, справні, які, може, несправні — але вони числяться на балансі нашого центру). Що робити з печатками, з документами, які мають гриф таємності? Я не можу це кинути й просто піти до кордону.
Виступають представники Міноборони, комітету з прав людини — ми чуємо, що вказівки йдуть, питання відпрацьовуються… Місяць минув! Давайте вказівки! Ми просто так сидіти не можемо! Ми не хочемо створювати ситуацію, після якої доведеться відповідати перед законом. Дайте вказівки: що взяти з собою і що залишити?
– У сусідній Феодосії базується військова частина морських піхотинців. Повідомлялося, що вони (ті, хто вірний присязі) вже вийшли на материкову частину. Чи відомо Вам, як вони вирішували цю проблему?
– Наскільки я володію інформацією, на материк вийшов рядовий склад, офіцери-контрактники. Вони не відповідальні за матеріальні цінності. Командир і заступник командира були вивезені під час штурму у невідомому напрямку. Тому там інша проблема: хто замість того командира прийняв командування і відповідальність розпоряджатися майном.
– Як саме має виглядати ця директива? Яку інформацію вона має містити?
– Не можу говорити конкретно, бо ця інформація не підлягає розголошенню. Але в директиві по пунктах має бути зазначено: куди перебазовується частина, до якого терміну слід виконати ці заходи, які обмеження при цьому вживаються (можливо, якусь частину матеріального забезпечення треба вивезти в інші місця). Кожен командир має дізнатися, що робити і з чим рухатися.
– Багато військовиків побоюються, що після виходу на материк матимуть проблеми з законом, і Ви теж про це кажете. Наскільки виправданий цей страх? Нерозумно притягати військових людей до відповідальності в час, коли півострів окуповано, а вояки фактично опинилися на самоті…
– По-перше, закону про окуповані території ще нема. По-друге, до мого колеґи по службі вже виникали питання по лінії прокуратури: «Як ви могли допустити, що невідомі особи розбили засоби управління польотами на командно-диспетчерському пункті?». Це питання ставили після того, коли до нас на аеродром вдерлася «самооборона» і вивела з ладу техніку… Тобто доведеться відповідати навіть за появу людей на КПП, не кажучи вже про той пласт відповідальності, про який кажу я.
Розгромлений командно-диспетчерський пункт
– А якщо командир відмовляється виходити на материк і хоче залишитися в Криму у складі російських військ?
– У нас схожа ситуація. І це другий бік проблеми: частина керівного складу вирішила залишитися тут. В якому статусі — я не казатиму, це персонально вирішується кожним офіцером і залишається на їх совісті.
Якщо командир або начальник штабу не вибуває з частини, то той залишок керівного складу, який зберіг вірність присязі, має діяти за відповідними статутами (так само, як у випадку, коли командира вбито) або за вказівками згори.
Я входжу до керівництва частиною. Коли будуть питання до мене, то я не зможу посилатися на позицію командування частини, яке вирішило залишитися. Вказівка потрібна нам, а не тим, хто вирішив лишитися. Ми відповідаємо перед Україною, а не перед тими, хто називає себе керівництвом, але вирішив присягнути іншій державі.
Або нехай тоді той командний склад, що залишився і не прийняв наказ до виконання, сам відповідає за невиконання вказівки. В такому разі ті військовослужбовці, які вирішили йти на материкову частину, опинилися би поза загрозою кримінального переслідування за те, що самовільно залишили частину й озброєння. Ось для цього і має бути наказ.
– Якби з Києва надійшла вказівка виходити на материк зі зброєю й технікою, то як Ви думаєте — у польових умовах це вдалося б виконати? Адже довкола російські солдати, самооборона…
– Якщо сьогодні отримаємо наказ вивести матеріально-технічні засоби — це не означає, що ми його вивеземо. Спроби сформувати колону з двох–трьох автомобілів спричинять конфлікти із «зеленими чоловічками». Я ще розумію, коли перед командуванням частин поставлене завдання про вивезення автоматів і кулеметів. Але в моєму випадку матеріальна частина Центру — це літаки, вертольоти…
Якщо вище керівництво не узгодило дії з відповідними відомствами Російської Федерації щодо вивезення зброї і створення коридору для виходу, то як взагалі людина може взяти зі собою особову справу, яка містить, у тому числі, таємну інформацію? На пункті перетину цю справу можуть забрати, можуть порвати і викинути в море. А це вся його біографія, вся його служба.
– У пресі з'являлося повідомлення, що вас перевозять на «Мотор-Січ» у Запоріжжя. Директор вашого центру Юрій Тишков заявляв, що в перспективі військовики можуть перебратися з Криму у Васильків.
– Так, я чув про ці наміри. Але відразу скажу, що вважаю ці дії авантюрними. Вони тільки на перший погляд вирішують проблему, а реально заганяють проблему ще глибше.
Група чисельністю у 60–65 осіб виїхала на «Мотор-Січ», але вони не відбули на материк — а вирушили у відрядження. Вони все ще числяться тут, а після відрядження мали б повернутися. Відомо, що вони взяли з собою частину майна. Хоча насправді ні документів, ні особових справ, ні тим більше печатки не мали права вивозити. Офіційних вказівок вирушати у Запоріжжя не-ма-є. У нас була нарада, і Юрій Тишков погодився, що директива не надходила. «Мотор-Січ» — це підприємство, не держава.
Віктор Лукіянчук біля літаків, за які він відповідає
– А чому цей план авантюрний? Якщо не зберегти те майно і методичну та наукову документацію, які є у нашому Центрі в Криму, то на новому місці починати «з нуля» буде неможливо. Не той час.
– Якби вони думали за весь штаб, то вивели б усім штабом. На мою думку, ця група просто вибрала спосіб, як найлегше виїхати з Криму. Це не вирішення проблеми. Вони оминули цей чиряк — але сам чиряк залишається. За збереження майна доведеться відповідати тим, хто залишився тут і чекає наказу на перебазування.
– Скільки людей залишилося в Криму? Скільки з них готові лишатися вірними присязі?
– Залишилося близько 430 осіб. Бажають вийти [на материк] близько 100–130, це якщо враховувати ту групу, яка вже перебуває на «Мотор-Січі». Точних даних у мене нема. Людина, яка чекає на перебазування, не заявляє про це, у цьому немає необхідності. Якщо буде наказ вийти — тоді буде ясно, хто готовий вийти і хто не виконає наказ.
– Виходить, що понад 350 осіб хочуть залишитися в Криму. Вони служитимуть Російській Федерації?
– Так. Це результат нашої невизначеності протягом місяця. Я їх не розумію, але вони пояснюють, що в них будинки, сім'ї.
У нас є заступник командира з виховної роботи. Питаю: «Чому не займаєте державницьку позицію і не кажете, що хлопці можуть продовжити службу в Україні»? Хіба це позиція людини, яка обіймає посаду заступника з виховної роботи?! Або — правильно було би звільнитися з лав Збройних сил України замість того, щоб казати, що військовослужбовцям треба писати рапорт про службу у складі РФ. Якщо з людьми не працюють, якщо до них не доносять правду, якщо їм повторюють про «злочинний нелеґітимний уряд» — хіба це нормально?
Багато хто вирішив лишитися. Вони мають житло, їм неохота все кидати, ще й обіцяють вищу зарплатню. Тому їх і є так багато. Вже з 1 квітня за фінансовими «розкладками» їм замовили гроші, вони отримуватимуть зарплату від російської влади.
…Керівництво питає мене, чому не ходжу на шикування. Я відповідаю: не буду шикуватися під російським прапором! Добре, ви під російським прапором — але чому не підіймається український?!
– Вам не шкода залишати Крим? У вас там житло, донька…
– Наказ є наказ, треба його виконувати. Особисті проблеми вирішуватиму потім. У мене дорослі діти [дві доньки, одна мешкає у Феодосії], які можуть виїхати на материк і самі. Але у деяких наших хлопців є родини, де дітям один рочок, а в когось троє маленьких дітей… Затягування з наказом ставить їх у жорсткі умови.
– Дивлячись у минуле, як Ви вважаєте, чи були взагалі шанси відстояти Крим? Чи вдалося б втримати українські частини, якби був наказ застосувати зброю?
– Захоплення з боку Російської Федерації було сплановане таким чином, що успіх був можливим лише при миттєвій реакції. Нарощування кількості військовослужбовців, люди в цивільному, донські козаки — Росія вводила сили поетапно, але дуже швидко. Вивід з ладу засобів протиповітряної оборони, ввезення бронетехніки, групи маневрування — все було добре продумано й відлагоджено.
Українські військові сили, розташовані в Криму, були пристосовані до інших задач. Вони були скеровані на можливу аґресію зовсім не зі сходу, а з інших напрямів, у тому числі з моря. Якщо брати специфіку військ, йшлося про завдання знищення літаків, БТРів і так далі в ході протидесантної операції. З тими засобами, які ми могли використати в тій ситуації (пістолети, автомати), протидіяти силам на суші практично в нашому тилу, навіть при наявності наказу, було б неможливо. Так, були би жертви, хтось би побоявся застосовувати зброю — але відстояти Крим наявними силами, мені здається, не могли. Особливо в другій половині березня. На півострів ввели надзвичайну кількість колон, літальних апаратів і бронетехніки. В України навіть теоретично не було шансів завести у Крим з материка достатньо резервів, щоби принаймні вирівняти ситуацію «один до одного».
Випробувальний політ військового ґвинтокрила понад ДНВЦ