Нові слова, забуті слова

Сонячно, тепло, на вулиці дитячі візочки, весна. Відкриті кафе, відпочинок, і тут якісь люди. Вони говорять не так, вони вдягнуті не так, вони, очевидно, не звідси.

– Біженці з Криму ?

– Та нє, це місцеві, ну, узбеки продають на базарі хурму.  

– Я вже подумала.

– Та ну звідки, та цього не буде, йому не дозволять

Війна, окупація, біженці, оборона, поранені, вбиті. Беззаконня, тортури, теракти, анархія, хаос. Ми чули це майже щодень, ми це бачили на екранах своїх телевізорів і моніторів. Ірак, Афганістан, Єгипет, Судан. Там десь далеко війна, кров, жертви, руїни. Сирія, нам показували наших колишніх, що залишились жити, вийшли заміж за студентів-сирійців. Перед тим був Ліван. Там і зараз далеко не спокій. Лівія, там наші бурили. Де та Лівія зараз, що там, всі раптом забули. Косово, там наші, миротворці, солдати. Ізраїль, ну там завжди війна, ніби звикли. Тільки питання чому? Бо це там, на екрані. Це не зовсім по справжньому, це як розповіді про ту далеку війну, радянських ветеранів, обвішаних «бляхами». Ми сприймали їх зверхньо з іронією – «війна і німці». Ми звикли, нас не чіпало, цей попіл не стукав нам в груди.

Це нормально, люди не можуть і не живуть у постійному стресі, всі хочуть миру. Маєте приклад, теперішній Захід і їхню реакцію. Мова йде про гарантів, про тих, хто підписував договір. США і Британію. У них мир, вони бачать нас, Україну, на екранах своїх телевізорів і моніторів. Вони далі торгують з агресором. Це у нас на порозі це «забуте» слово велика війна, люди зникають, палять наш прапор, рвуть паспорти.

Нові слова, забуті слова, скільки їх у нашому вжитку? Окуповані території? Загадайте, якщо забули, анкети і допуски на роботу на більшості неіснуючих сьогодні львівських заводів, на навчання на військовій кафедрі, там було питання: «чи були ваші родичі на окупованих територіях?» Біженці? У нас їх називають переселенці – бойки, лемки. Люди, які раптом втратили дім, малу батьківщину. Їх не вбивали, не масово. Так щоб страшно було усім, вбивали й залякували тих, хто був лідером, був активний, міг і чинив опір. Так як зараз в Криму, хто говорить українською, хто допомагав нашим військовим, хто ходив на мітинг з національним прапором України.  Їх видавлюють звідти, є така випробувана тактика. Були у нас і етнічні чистки, коли «вивозили» цілі народи. Кримські татари, поляки, які жили у Львові. Українці, яких ешелонами відправляли в Сибір.    

Нові слова, забуті слова, забута реальність. Все для фронту, все для оборони. Мобілізація, евакуація, план відступу. Коли ми востаннє це чули ? Напад ймовірного противника, атака, спалах спереду, справа, зліва. Бомбосховища. Знову зборка – розборка автомата Калашникова, протигаз, підсумок, марш-кидок, кидання гранати – це все робилось у школі. Перша допомога при пораненні, перев’язка, курси медсестер. Зараз уроків в школах немає, весняні канікули, тобто відпочинок, розваги, а в новинах йдуть кадри про те, як діти з військовими рили окопи. Так, школярі горді з того, демонструють свої мозолі, що копали, траншеї, там на північних кордонах країни. Помагали своїм, армії, бо завтра війна.

Ми тепер живемо в телевізорі, те, що вчора було не можна, ніколи, за ніяких обставин, вже є у нас, на порозі. Нові слова, забуті слова, які багато хто й досі вважає фантазією, стали новою реальністю і ті, хто сьогодні вважає «ні, він далі не піде, йому не дозволять, йому не дадуть», забувають, що місяць тому вони це казали, точно ті самі слова. Нові слова, забуті слова.