Президент Ради з міжнародних справ у Лос-Анджелесі кинув виклик критикам політики президента Обами щодо України, сказавши: "А що ви зробите, відправите до Криму 101-у повітряно-десантну дивізію?" Не зовсім влучно. І доволі безглуздо, враховуючи те, що ніхто саме цього і не пропонував.
Альтернативою пасивності є не війна, а серйозна зовнішня політика. За останні п'ять років політика безплідних потурань адміністрації Обами заохотила Іран до агресивної поведінки у Сирії, Китай – до агресивної поведінки у Східнокитайському морі, і Росію – до агресії в Україні. Але що зроблено, те зроблено. Забудемо про це. Що треба зробити зараз?
В нас є три мети. У порядку зростання складності: переконати НАТО у дотриманні зобов'язань. Стримати подальше російське вторгнення в Україну. Змусити Росію відмовитися від анексії Криму.
Переконати НАТО у дотриманні зобов'язань:
Ми вже відправили свої літаки патрулювати повітряний простір балтійських держав. Цього не достатньо.
● Слід відправити голову Об'єднаного комітету начальників штабів у балтійські держави для організації спільних навчань.
● Те саме слід повторити і з чотирма країнами НАТО, що межують з Україною – Польщею, Словаччиною, Угорщиною і Румунією.
● Терміново слід відродити первісні угоди щодо будівництва системи ПРО, укладені з Польщею і Чехією, які Обама анулював в односторонньому порядку, щоб замирити Росію.(Але спочатку слід переконатися, що відповідні уряди готові до їхньої реалізації, оскільки Обама залишив їх ні з чим п'ять років тому.)
Стримати подальше вторгнення Росії в Україну:
● Слід розширити навчання на Чорному морі, у яких зараз бере участь знищувач "Тракстан" [USS Truxtun] разом з ВМС Румунії та Болгарії. Вони були заплановані раніше. Треба наказати про негайне – і постійне – продовження навчань.
● Слід заявити, що будь-яка військова операція Росії за межами Криму призведе до швидкої і позитивної відповіді на будь-який запит з Києва про допомогу зброєю. Допомогу супроводжуватиме значна кількість інструкторів та радників НАТО.
Це не стратегія сухопутної війни. Це стратегія "прикриття", успішна протягом півстоліття у Німеччині та Кореї. Будь-яке російське вторгнення у Західну Україну викличе тоді появу інструкторів/радників НАТО у вигляді прикриття. Це те, на що ніколи не ризикували замахнутися найбільш оскаженілі радянські експансіоністи. Не зробить цього й Путін. Таким чином, буде створено, кільце захисту, принаймні, навколо ядра Західної України.
Змусити Росію відмовитися від анексії Криму:
Очевидно, що це найважче завдання. У короткостроковій перспективі, найімовірніше, неможливе. Ми не можемо грати військовими картами, бо вони є лише у Росії. Збройні Сили України дуже слабкі. Залишаються лише дипломатичні та економічні кроки.
По-перше, вихід Криму зі складу України під російською окупацією має призвести до негайного виключення Росії з G-8. Щоб заспокоїти боягузливу Ангелу Меркель, ми могли б оформити це шляхом власного виключення з групи: усі сім демократії виходять з G-8, а потім збираються знову як G-7.
Що стосується економічних санкцій, вони зараз нікчемні. Ми не зробили нічого. Ми навіть не назвав імен. Ми лише щойно передбачили покарання фізичних осіб. Треба буде назвати імена, заморозити їхні рахунки. Але для будь-якого реального ефекту треба буде розширити санкції, і для цього нам потрібна співпраця з європейцями. Кінцевою метою санкцій має бути відрізання російських олігархів, компаній і банків від західної фінансової системи. Це економічний "ядерний варіант", який поставив Іран на коліна і змусив його сісти за стіл переговорів. Він мав би руйнівний вплив на економіку Путіна.
Поки що, німці, французи і британці чинять опір. В них є забагато економічних інтересів у зв'язках з Москвою.
А це означає, що ми не можемо зробити нічого, щоб мало б вирішальний ефект, у короткостроковій або навіть середньостроковій перспективі. Але ми можемо серйозно натиснути на Росію у довгостроковій перспективі.
Як? Для того, щоб уможливити серйозні санкції, треба спочатку відлучити Європу від російського газу. Обама повинен наказати міністерству енергетики прискорити отримання дозволу на будівництво приблизно 25 об'єктів для експорту зрідженого природного газу. Треба вимагати прийняття усіх рішень протягом шести тижнів. І висловити серйозну підтримку США проекту будівництва трубопроводу південноєвропейським маршрутом для експорту газу до Європи з басейну Каспійського моря – без проходження ним території Росії чи України.
По-друге, треба закликати до невідкладних міжпартійних консультацій у Конгресі щодо збільшення у надзвичайному порядку видатків на оборону, принаймні на 100 мільярдів доларів на рік, щоб зберегти потугу збройних сил США без змін або її збільшити. Обама не робитиме цього, але він повинен. Ніщо не демонструє глобальний відступ США більше, ніж оборонний бюджет, що зменшує обороноздатність армії США до рівня 1940 року.
Обама – це не перший президент, що проводить слабку зовнішню політику. Джиммі Картер був так само налашатований – поки Росія не вторглася в Афганістан, і в цей момент з очей Картера впала полуда. Він відповів сміливо: запроваджуючи ембарго на постачання зернових до СРСР, бойкотуючи Олімпіаду у Москві, збільшуючи видатки на оборону і демонстративно відправивши Збіґнєва Бжезинського з кулеметом на Хайберський перевал, чим останній символізував величезну військову допомогу, яку ми почали надсилати моджахедам, повстання яких настільки знекровило росіян за наступне десятиліття, що вони не лише втратили Афганістан, але й були смертельно ослаблені, як глобальна імперська потуга.
Вторгнення змусило Картера прокинутися від своїх ілюзій. Чи змусить воно прокинутися Обаму?
Charles Krauthammer
How to stop – or slow – Putin
The Washington Post, 14.03.2014
Зреферував Омелян Радимський