На тлі загострення «кримської кризи» дочасні парламентські вибори в Сербії опинилися на марґінесі міжнародної уваги. А дарма, бо вони були дуже важливими і для майбутнього Балкан, і для всієї Європи. Вибори завершилися феєричною перемогою Сербської проґресивної партії (СПП). Саме ця партія є головним локомотивом руху країни до Європейської Унії. Тож ці вибори можна розглядати і як певний плебісцит народу щодо питання євроінтеґрації. Серби нині чітко стали на шлях до Брюсселя.
Лідер СПП Олександр Вучіч святкує перемогу
За Сербську проґресивну партію віддали свої голоси 48,8 відсотків виборців. Це дозволить проґресистам зайняти 156 депутатських крісел з 250, а отже, самостійно формувати склад уряду. Востаннє схожу єдність у своїх політичних уподобаннях серби демонстрували майже чверть століття тому. 1990 року в тоді ще Югославії відбулися перші вибори на багатопартійній основі. Сербська соціалістична партія на чолі зі сумнозвісним Слободаном Мілошевичем здобула на тих виборах понад 46 % голосів, і це дало їй аж 194 мандати з 250.
Але саме у Сербії в сучасних її межах вперше одне політичне об'єднання отримало право сформувати парламентську більшість самостійно. Що ж це за партія така? Суто з ідеологічного погляду, СПП є консервативною правоцентристською партією. Її заснували 2008 року вихідці з популярної під той час у країні Сербської радикальної партії (СРП). Тоді на «косовській хвилі» ще вирував дух націоналізму, а СРП була практично рупором націоналізму. Але група «відступників» на чолі з чинним президентом Томіславом Ніколічем і найімовірнішим наступним прем'єр-міністром Олександром Вучічем добре вловила носом, що вже набирає сили вітер змін, і то змін проєвропейських.
Хоча спершу в своїй програмі партія не декларувала фактично жодних порухів у бік Європейської Унії. Вона будувалася на десяти основних принципах.
1. Захист територіальної цілісності Сербії.
2. Допомога сербському народу за межами кордонів Сербії, зокрема на території колишньої Югославії.
3. Боротьба за формування стабільного стану, в якому верховенство закону і повага до конституції буде основою державного управління.
4. Боротьба за дотримання конституції, міжнародних договорів і збереження прав національних меншин.
5. Підвищення ролі Сербії у світі, роль моста між заходом і сходом.
6. Військовий нейтралітет. Тільки логічні дії в період загострень між Росією і НАТО.
7. Боротьба зі злочинністю і корупцією.
8. Економічне процвітання і скорочення безробіття.
9. Соціальна справедливість.
10. Рівний реґіональний розвиток та децентралізація Сербії.
Багато західних оглядачів за звичкою ще довго після розколу радикалів називали членів СПП «націоналістами». Такою класифікацією їх таврувалося навіть на попередніх парламентських виборах у 2012 році. Хоча вже згодом, після виборів, те тавро остаточно відлипло від проґресистів. Нагадаймо, що тоді Олександр Вучіч отримав посаду віце-прем'єра. Того ж таки року відбулися й вибори президента, на яких перемогу здобув Ніколіч. Відтоді партія твердо ступила на шлях європейської орієнтації. І саме план вступу повноправним членом до ЄУ став першим пунктом програми СПП, відсунувши донизу решту 10 пунктів.
Сам Вучіч, окрім усього, здобув всередині країни репутацію непримиренного борця з корупцією. Саме з його ініціативи за звинуваченням у хабарництві заарештовано кількох великих бізнесменів і колишніх міністрів.
Тепло прийняли Вучіча і провідні функціонери в Брюсселі, побачивши в ньому проєвропейсько орієнтованого політика, який зрікся колишніх радикально-патріотичних переконань.
Нині господарка Сербії виглядає вельми прикро. Бюджетний дефіцит змушує сербів останні чотири роки підвищувати державний борг на сім відсотків. Нині він вже сягнув 60% від ВВП. В країні налічується 7,1 мільйонів безробітних, що становить 27 відсотків від працездатного населення. Середня зарплатня — одна з найнижчих на Балканах, а саме 350 євро.
СПП вдалося переконати сербів у тому, що подолати вказані соціально-економічні негаразди вдасться лишень за допомогою інтеґрації до європейських структур. Саме це й стало запорукою нинішнього успіху партії на виборах до парламенту — Народної Скупщини.
Щодо перспектив Белграда увійти повноправним членом до ЄУ, то вони, з одного боку, виглядають доволі світлими. Сербія вже домоглася запровадження безвізового режиму з країнами Шенґенської групи. Підписано багато договорів щодо безмитної торгівлі…
Проте існує одна серйозна проблема, ім'я їй — Косово. Вперте небажання Сербії втрачати суверенітет над своєю бунтівною провінцією серйозно стримує переговорний процес з Європейською Унією. Але найпевніше Белград врешті-решт буде змушений піти на поступки, тобто на визнання Пріштини, бо інакше вся робота з євроінтеґрації полетить котові під хвіст. До речі, 18 березня в Брюсселі має відбутися нова зустріч переговорних груп Сербії, Косово і ЄУ щодо вреґулювання згаданої проблеми. Ця зустріч, на думку експертів, продемонструє, чи є поступ у косовському питанні.
18.03.2014