Один із найдавніших на Прикарпатті нафтогазових промислів дарує мешканцям Биткова, що на Надвірнянщині, не прибутки, а самі клопоти та проблеми.
Про колишню славу Битківського родовища дотепер нагадують лише факели на місці старих газових свердловин, які вічними вогнями горять у довколишніх горах. Такі «факлі», як їх тут називають, часом використовують місцеві жартівники за ватри для шашликів, бо більше користі від них нема. А у ветхих, збудованих ще за Польщі робітничих гуртожитках (тепер кажуть “бараках”), серед руїн минулої епохи на так званому Промислі (3 кілометри від центру селища) живуть покинуті напризволяще нафтовики-пенсіонери...
Земля у Биткові й околицях густо вкрита свердловинами, серед яких понад сотня – діючі (належать ПАТ «Укранафта» та ГПУ «Полтавагазвидобування»). Територією селища також проходить газопровід «Дружба». Тому найбільша проблема, породжена тривалим видобутком тут нафти та газу, полягає в тому, що майже 80% території містечка тепер розташовані в охоронних зонах свердловин і згаданого газопроводу.
Карта Биткова у кабінеті селищного голови рясно заштрихована червоним олівцем – так позначені місця, де заборонене будівництво. Вільні від позначок 3-4 клаптики, що простяглися вузькими смужками. Свого часу через земельний дефіцит у Биткові навіть довелося переносити пам’ятний знак на честь першого нафтовидобутку. Він стояв на приватній земельній ділянці, яка раптом знадобилася господареві для будівництва.
“Після 1971 року, коли вийшла постанова Ради Міністрів УРСР про заборону будівництва у межах гірничого відводу, вся територія Биткова стала зоною, на якій заборонено зводити житлові будинки, – розповів депутат Надвірнянської районної ради, колишній селищний голова Андрій Крицький. – До кінця 1970-х років тут ніякого будівництва не велося. Але в нас такі люди: своя земля, з неї нікуди не піду. Тож вони почали самовільно будуватися, а тоді “здавалися” в селищну раду. Інспекція архбудконтролю штрафувала їх, після чого вони спокійно жили собі дальше. Правда, свідоцтво на право власності на будинок отримати ніхто не міг. Тобто, ні продати, ні успадкувати такий будинок тепер не можна”.
Таких проблемних будинків в Биткові є кілька сотень. Деякі господарі намагаються узаконити своє право власності на житло через суд, але на це потрібні час і гроші. Андрій Крицький каже, що свого часу, коли був на посаді селищного голови, на урядовому рівні звертався з клопотанням, щоби нормативним актом зменшити охоронні зони свердловин, мотивуючи це тим, що інакше селище не матиме шансів на якийсь розвиток. Разом із тим, пан Крицький розуміє, що погодити його пропозицію навряд чи хтось наважиться, адже діючі свердловини все-таки становлять екологічну загрозу. У памяті селян ще живий приклад витоку нафти з однієї. Нафта затопила понад два гектари території. Тоді вона залила городи та подвір’я будинку, зведеного, до речі, самовільно, як і більшість битківських нових хат. Тож господарі навіть на відшкодування не могли розраховувати.
Попри чималі території, які перебувають в користуванні нафтовиків, особливої вигоди від цього мешканці селища не мають. Бюджет Биткова поповнюється лише земельним податком, який платять нафтогазові підприємства. Хоча, згідно з Земельним кодексом, чинним з 2002 року, нафтовики та газовики мали би платити орендну плату, яка може в кілька разів перевищувати розмір теперішніх внесків у селищний бюджет. Наразі ж плата за використання надр поповнює лише державний бюджет, а селищу не перепадає ні копійки. Якби на місці залишалося хоча би 10% тих грошей, які йдуть до Києва, то Битків не потребував би жодних дотацій і субвенцій. Навіть мізерний тепер добовий дебет свердловин – по 3-4 тонни нафти з кожної – приносив би щодня такі гроші, які нафтовики платять за цілий рік користування землею. “Про таке навіть страшно мріяти!” – зізнається Андрій Крицький.
…А на початку 20 століття, коли в Биткові почали активно розробляти тутешнє родовище, солідні виплати за землю, на якій знаходили нафту, були звичною справою. Не один битківський газда, на городі якого вдарив фонтан “чорного золота”, раптово розбагатів, отримавши від польських чи американських нафтових компаній так зване “бруто” – відкупне. “Хто не боявся, не тримався за землю для городів, хто з нафтовиками напряму працював, без перекупників, той зажився”, - кажуть тепер у селі старожили, які, щоправда, знають про ті далекі часи тільки з переказів.
Легку нафту з пластів завглибшки до 300 метрів у Биткові почали добувати ще наприкінці 19 століття. Тоді її черпали навіть з плитких копанок, а якість була така, що можна було без переробки заливати в тогочасні двигуни, як бензин. У 1920-х роках Промисел шалено розбудувався. З’явився мурований костел з вітражами у вікнах (донедавна тут був розташований спортзал місцевої школи), електровня з надзвичайно красивим флюгером-півником на шпилі вежі (використовується для одного з корпусів школи), газоліновий завод, панські кам’яниці (в колишньому будинку начальника промислу тепер функціонує лікарня) та двоповерхові, збудовані в альпійському стилі робітничі гуртожитки-“бараки”. На вуличках нафтового містечка було викладено бруківку, центральну частину освітлювали газові ліхтарі. На промислі були навіть спеціальні витяги на кшталт фунікулера, які вели на горби, де стояли дерев’яні нафтові вежі (“шиби”).
А в 1950-х роках, після закріплення на Західній Україні радянської влади та з впровадженням на родовищі глибинного буріння у промисловому районі Биткова на мить настало “світле майбутнє”. “Кажуть, там був комунізм, - розповідав Андрій Крицький. – Ні за газ, ні за світло не було потрібно платити, забезпечення продуктами харчування в тамтешніх нафтовиків було якнайкраще”.
У тогочасних газетах вихваляли клуб нафтовиків Битківського нафтопромислу, в якому був навіть свій джазовий ансамбль і який став «вогнищем політичного та культурного виховання». Був якийсь час, коли головні дійства радянської епохи – паради-демонстрації до 1 травня та 7 листопада – відбувалися не в районному центрі Надвірній, а саме в містечку нафтовиків Биткові, на території нафтопромислу.
Тепер у цьому закутку Биткова живе близько двох сотень мешканців. Кілька десятків сімей пенсіонерів-нафтовиків туляться у ветхих, тісних помешканнях “бараків”. Довкола – депресивна руїна. Ветерани нафтового промислу ще 10 років тому мали сподівання на квартири в райцентрі, куди їх обіцяли відселити, але нових помешкань для всіх чомусь не вистачило.
“Раніше тут усьо було, тут жили всі пани, які потім повиїжджали в Надвірну, - бідкається старенька пані Роза. – Якби мій чоловік був такий самий шустрий! А він все казав мені: Розочко, як будуть давать людям квартири, то і нам дадуть. І от дотепер не дали...”.
“Чоловік робив в УБР (управлінні бурових робіт – авт.) сорок років, – мало не плаче пенсіонерка Юстина. – Він не одну кишку поклав на буровій, вони би тої нафти не мали, як би він так тяжко не двигав. А нас так лишили, і ніхто на нас не дивиться”.
До речі, в одному з таких битківських «бараків» – помешкання, в якому свої дитячі та юнацькі роки провів народний артист – а тепер ще й народний депутат – Богдан Бенюк. Старе житло свого знаменитого земляка сусіди перетворили на справжній музей. Все в помешканні залишилося майже таким, як його залишив Богдан, коли вирушив звідси підкоряти серця столичних театралів. Старі металеві ліжка, дерев’яний креденс і гасова лампа. На столі, вкритому картатою скатертиною, – чорно-білі родинні фотографії. На стінах, окрім ікон і вишитих рушників, – театральна афіша «Бенюк і Хостікоєв». Як для музейної кімнати – гарно, але для того, щоб тут жити, треба мати велике терпіння…
“Ми дуже дорого платимо за квартири, – нарікає ще одна мешканка бараку пані Катерина, приймаючи журналіста в тісному, заставленому старенькими меблями помешканні, що типово складається з кухні та маленької спальні. – У нас газ щитається як кухонне вогнище, а вони беруть як за опалення. Платимо, як в місті, а як живемо? Води нема, з долини відрами носимо. Шифер злетів з даху… Якби то нас могли звідси відселити…”.
“Все, що добре в Биткові було, то все від нафти. Але все, що погане, також від нафти”, – говорять місцеві селяни. Кажуть, у Надвірнянському НГВУ, яке опікується тутешніми промислами, висловлювали думку, що в Битків варто привозити на екскурсії нафтовиків із Сумської та Полтавської областей, щоби вони могли на власні очі побачити, що їх чекає через яких 50-100 років…
Світлини автора
17.03.2014