Росія докорінно змінює форму свого правління. Славнозвісна тандемократія, як колись олігархократія, стають набутком історії. У Кремлі свою зоряну мить святкує «Політбюро 2.0». Такого висновку дійшли експерти комунікаційного голдинґу «Мінченко консалтинг».
Дослідження вилилося у масштабну доповідь «Великий уряд Володимира Путіна», готуючи яку анонімно опитали більш як 60 експертів — представників політичної та бізнес-еліти Росії. Завдання дослідників полягало у створенні несуперечливої моделі неформальної системи ухвалення рішень, що сформувалася після завершення електорального циклу буремних 2011–2012 років. Поява доповіді наробила багато галасу в московській пресі.
Доповідь детально описує принципи роботи системи влади і репрезентує Владіміра Путіна таким собі арбітром у відносинах між лідерами кланів. Автори дослідження розглядають панівну російську еліту як аналог Політбюро ЦК КПРС, що ставить собі за мету підтримувати сформований міжклановий баланс. Нове політбюро відрізняється від радянського тим, що його існування не оформлене офіційно і його члени не збираються на засідання. Тим більше простору для маневру залишається верховному арбітрові — Путіну. «Російська влада — це конґломерат кланів і груп, які конкурують один з одним за ресурси», — наголошено у доповіді.
Автори виділяють вісім лідерів кланів. Троє з них очолюють державні структури, а саме: голова президентської адміністрації Сергєй Іванов, його заступник В'ячеслав Володін і прем'єр-міністр Дмітрій Медведєв. Інші троє є політиками локального рівня: мер Москви Сергєй Собянін та керівники державних підприємств Ігор Сєчін («Роснефть») і Сергєй Чемєзов («Ростехнологии»). Ще двоє — наближені до Путіна бізнесмени Геннадій Тимченко та Юрій Ковальчук. Несхожість цих людей і їхніх біографій свідчить про те, якою мірою реальна влада в Росії персоніфікована й обумовлена особистими зв'язками.
Аналітики застерігають, що період стабільності еліт в найближчій перспективі зміниться етапом їх протистояння. До змін у російській політичній системі призведуть такі сформовані всередині еліт ризики:
- зниження керованості в межах громіздкої системи «Великого уряду» (уряд, адміністрація президента і Рада безпеки);
- розпад «медведєвської коаліції» зразка 2010–2011 років;
- ерозія чинної партійно-політичної системи;
- боротьба елітних груп за місце прем'єр-міністра (евентуально віце-президента) як автоматичного наступника в разі якогось трагічного випадку з Володимиром Путіним.
Керівник експертної групи Євген Мінченко зазначив: «Уряд так і залишився тільки вершиною айсберґа виконавчої влади, димовою завісою, яка приховує справжні механізми ухвалення рішень». На його переконання, система політбюро сформувалася близько 2005 року, після справи Ходорковського. Путіну тоді вдалося націоналізувати більшу частину російської нафтової галузі й нейтралізувати опозицію та олігархів, нагнавши на них досить страху, щоб ті припинили спонсорувати супротивників влади.
Всередині «Політбюро 2.0» зараз формуються два полюси: одні хочуть зберегти елементи тандемократії, інші, на чолі з Ігорем Сєчіним, прагнуть якнайдовшого одноосібного політичного домінування Путіна й демонтажу наслідків існування тандему.
Експерти також не виключають здійснення конституційної реформи, за якої можливий перегляд адміністративно-територіального поділу країни, суміщення постів голови уряду і президента, посилення повноважень парламенту та запровадження посади віце-президента спеціально під Медведєва.
Внутрішньоелітні «розбирайлівки» на федеральному рівні, своєю чергою, призведуть до протистояння реґіональних еліт. Конкуренцію між ними посилить невдоволення більшої частини реґіональних еліт бюджетною політикою центру, невисоким рівнем електоральної підтримки губернаторів та браком зрозумілих правил гри, які накидає центр, щодо політичної реформи і губернаторських виборів.
19.02.2013