Брендон, лютий. 1914.
Було се в невеликім канадийськім містї Брендонї, в провінциї Манїтобі. Місто не більше нїж прим. Стрий, числить всего яких 20 тисячів жителїв, переважно "бізнесівців". Як усї канадийські міста, має воно кільканайцять церков і понад десятку шкіл, дуже гарних, примінених до всїх вимог сучасної гиґієни і естетики. Надто находить ся в сїм містї величава будівля з написю: "Yong Men's Christian Association" — товариство молодих християнських мущин. В скороченю титул сего товариства від початкових букв його назви звучить: "Вай ем-сі-ей" (У.Т.С.А.). Ціль товариства виховувати молоде поколїнє фізично і морально. А що Анґлїйці народ дуже релїґійний, тому і все духове вихованє їх молодїжи має закраску релїґійну, хоч школа ним не займає ся зовсїм, полишаючи його діяльности церкви. Таке товариство найдете в кождім американськім містї.
Нераз бувало переходив я попри будівлю сего товариства і не міг надивувати ся, як таке невелике місто спромогло ся на таку коштовну будівлю. Та ся загадка прояснилась менї щойно одного листопадового вечера, коли я пішов на мітінґ, скликаний комітетом місцевого міщанства в ціли фінансового ратованя згаданої інституциї. На будівлї тяжіє довг 40 тис. долярів, які треба було сплатити як найскорше. 40 тис. долярів на 20 тис. жителів, з яких одну четверту часть становлять чужинці, байдужні до анґлійських інституций... І як тут не бути скептиком? Зі скептизмом входив я до великанської галї, призначеної на війскові вправи. Але ceй вечір мав мене навчити розуміня сили і самопошани вольної нациї.
На амфітеатральній естрадї сидїло 250 школярів. Перед ними заняли місця: ґубернатор провінциї, мінїстер просьвіти, майор міста, деякі радні і спроваджений специяльно бесїдник зі Злучених Держав. Над хлопцями повівали прапори, а над самими головами червоніла великанська напись: "Ми віримо, що Ви виратуєте для нас нашу інституцию!" — Як же її виратувати для своїх дітий? Як відмовити помочи сим, що ростуть на наших очах і своїм юнацьким запалом і вірою відмолоджують нас, зігнутих злиднями житя?
З півтретя сотка молодих, дїточих грудий понїс ся сьвіжий спів: "God save our gracious King!" — а потім слова пісні: "О Canada!" — "Grant us Thy love and the love of our country; Grant us Thy strength, for our strength's in Thy name" (Влий в нас твою любов і любов рідної землї; влий в нас твою силу, бо наша сила се твоє імя). Як же відказати ся від помочи такій дружині, що уміє так рішучо просити, а при тім виявляти свою любов до рідної землї? І тому не дивниця, що навіть такі материялїсти, якими є безперечно Американці після промов найвизначнїйших представників правительства і міста без застанови отворили свої кишенї і ще того самого вечера товариство здобуло суму 18 тисяч долярів, на яку зложились жертви від одної особи у висотї 5 тис. дол., від чотирох по 1 тис., від сімох по 500 дол. і богато инших менших. Слїдуючої днини зросла загальна сума жертв о нових 5 тисяч.
Оттак уміють жертвувати Американці, а з'осібна Анґлїйці!
І на що поплили сї жертви? На фізичне вихованє молодого поколїня, на плеканє характерности і сталенє духа молодїжи. І думаєте, се спорадичний випадок, виїмок? Так нехай говорять цифри.
В моїх руках звіт дїяльности і розвою згаданого фізично-релїґійного стоваришеня в цілій північній Америці. Звіт виказує 2,192 стоваришень, з яких лиш добра половина, бо 1,781, що прислали звіти, виказує число членів 566,101. З сих 756 мають власні будівлї на загальну вартість 60,464.336 дол., а 189 з них посїдають недвижимий маєток, вартости 6.184,817 дол.; 820 стовар. має меблїв на загальну вартість 5,573,801 дол., а 578 стовариш. виказуєсь маєтком біблїотечним вартости 450,308 дол. — загалом цілий маєток згаданого тозариства в північній Америці виносить 73,160.293 дол. Самих платних урядників числить інституция 3.633. Денна пересїчна фреквенция членів виносила в р. 1912 — 222,971. Ціла армія молодїжи, замість марнувати час по шинках переводить його на фізичних вправах або лєктурі. 14,550 спальними кімнатами може похвалитись 384 стоваришень. 582 стов. візитувало хорих у 45,654 випадках. Значить ся, товариство попри властиві свої задачі, попри фізичне і умове вихованє молодїжи, попри устроюванє ґімнастичних турнїїв і лекций зі сьв. Письма займає ся також дїлами філянтропійними, подає своїм членам дешеве у себе поміщенє, заступаючи тим самим наші бурси, даючи членам материяльну підмогу, вишукуючи для них роботу, вкінци займаючи ся хорими. Чи можна подумати про красшу інституцию, як американське У.Т.С.А.? Та з другого боку, чи богато народів може повеличати ся такою інституциєю, що обнимала би такі широкі круги народу, а тим самим виказувала таке кольосальне богацтво? 73 мілїонів долярів громадського добра, зложеного з добровільних жертв народу! Яка сила мусить крити ся в народї, що з одного боку так дбає про вихованє молодїжи, а з другого боку здібний до витвореня такого богацтва! Але анґлійський народ розуміє користь такого реформаторського дїла. Устами одного із своїх представників, Уілїяма Дженінґс Бріяна, висказує він пересьвідченє, що "се товариство є економічним здобутком кождого міста, бо дешевше стоїть відвернути чоловіка від злого вчинку, чим його реформувати в домах поправи, як він ceгo вчинку допустить ся".
Тай справдї! Кілько то не йде гроша на доми поправи, на шпиталї і на азілї для ріжних калік! Чи не краще було-б обернути сей гріш на інституциї, що запобігали би лихови, якого наслїдки викликують потребу сих домів, шпиталїв і азілїв? А такими середниками, бодай половичними, є з одного боку фізичне, а з другого боку моральне вихованє. Оба сї середники мусять йти в парі; бо перший з них, розвиваючи тільки мяснї, приголомшує чутє, а другий веде до надмірного витонченя з погляду фізичного і є також не зовсїм пожаданим. Американці звертають рівномірно увагу на один і на другий. І, гадаю, наш "Сокіл" повинен йти слїдами сих великих учителїв. Вправдї у нас клясична осьвіта плекає культуру духа у висшім степени нїж американська заводова школа; але ж не всї мають нагоду користуватись шкільним вихованєм. А до того ми маємо перед собою ще й другу задачу: виховати сильне і здорове поколїнє, а при тім виплекати в нїм національну карність, почутє національної чести, самопошану, непродажність і розумінє громадянського обовязку. Ми, нация упослїджена з кождого погляду, виставлені на небезпеки асиміляциї, корупциї і неґативних впливів високої европейської культури, яка може нас захитати у вірі і видержалости. Нам треба ще специяльного вихованя: з одного боку мілїтарної карности, яка лягала-б на нас катеґоричним імперативом і почутєм невідкличного підчиненя своєї волї під збірну волю загалу, а з другого боку національного виобразованя, що лягало-б на нас пятном і будило в нас сьвідомість, що ми нащадки народу, який за свою минувщину не потребує соромитись, а за свою будуччину бояти ся.
Треба признати, що наш "Сокіл" розуміє сю задачу і старає ся її сповнити. Його кличем є з одного боку клясичний клич: В здоровім тїлі здорова душа! — а з другого боку клич: Всї враз! всї вперед! Сї два кличі вказують шлях до правдивого поступу.
Ми на разї не можемо мріяти про здвигненє хоч би соток інституций з великанськими ґімназиями (себто ґімнастичними салями), з великими купальнями, білярдовими салями, спальнями, читальнями і сальонами до товариської гутірки. Перед нами покищо стоїть одна задача: Здобути для молодого поколїня стадіон, Український Город, який би був символом нашого національного вихованя і піддержував в нас віру, що з сего серця розійде ся сьвіжа, здорова кров по цілім нашім завялім орґанїзмі і в будучности порушить члени орґанїзму до акциї і житя. Здобудемо серце, зачнемо згодом добувати панованє в цілім тїлї. Та серце мусимо здобути невідклично! Ювилейний рік мусить нас лишити з сим здобутком, бо инакше ми дали б доказ, що сей великий рік ми сьвяткували не щиро, для форми. Дали ми вже стільки доказів розуміня загальної справи і пожертвованя, так здобудьмо ся ще на один такий доказ.
Глядїм! Над сим клаптиком землї, який ми хочемо вирвати з рук панської упривілеованої нациї, яснїє напись:
"Ми віримо, що Ви виратуєте для нас сю землю!"
Се мольба соток нашої молодїжи, що за всяку ціну хоче мати місце для плеканя своєї сили, юнацького завзятя, карности і характерности. Невже ж можна відмовити її просьбі і засїяти в її серцях зневіру?
[Дїло]
06.03.1914